У Донецьку, звісно, розуміють, що останні дев'ять років "свята" – це жодного разу не свята. Що день шахтаря чи металурга, день міста чи Новий рік на загальноміському рівні організації стають настільки похмурим видовищем, що мешканці колишньої шахтарської столиці відчувають горезвісний «іспанський сором», або, говорячи молодіжно, крінж.

Брудні руки окупантів зіпсували все що можна, а коли нічого не залишилося – вони придумали своє «свято» і навіть його примудрилися перетворити не просто на крінж, а на те, що ненависні їм англосакси називають ємним словом CRAP.

Власне, про що мова: 30 вересня росія оголосила «днем возз'єднання "ДНР", "ЛНР," Запорізької та Херсонської областей із російською федерацією».

Той нюанс, що ні Запоріжжя, ні Херсон із їхніми областями, ні достатня частина Донецького та Луганського регіонів жодним боком до російської федерації не належать і не бажали б такого ніколи, - організаторів «свята» не збентежив.

Так, рік тому якісь люди у кремлівському палаці підписали нікчемні папірці про «приєднання» українських міст та областей, прирікаючи сотні тисяч людей на животіння під окупаційним двоголовим орлом. Вони називали себе «главами республік», а своїх нещасних земляків – росіянами. У самій росії вже повним ходом йшла як насильницька мобілізація, так і чергове «переселення слов'ян»: усі, хто зміг, рвонули в бік Кавказу, Середньої Азії і – о жах! – Європи, яка живе зовсім не за так званими російськими православними цінностями.

У «приєднаних республіках» також вирувала робота з мобілізації, причому ще з лютого. Здивованим «новим росіянам» швидко пояснювали, що разом із паспортом та одноразовою виплатою в 10 тисяч рублів «росіянин» отримує навантаження - величезний борг перед новою батьківщиною, віддавати який треба негайно в окопах під Бахмутом чи Мелітополем.

Минув рік. 30 вересня 2023 року на окупованих територіях оголосили святкування «ах якого дня», щоправда, із застереженнями. Мовляв, ЗСУ ж, безумовно, у такий світлий день не забаряться обстріляти з хаймарсів усе живе в окрузі. Тому сильно радіти не будемо.

Субота, 30 вересня, виявилася надто погожим днем: світило сонце, повітря прогрілося до зовсім невересневих +26. Плюс у понеділок «влада» обіцяла вихідний – свято ж! Отримавши у своє розпорядження три теплі сонячні дні, донеччани роз'їхалися хто куди: на береги озер і моря, хто сміливіший – у посадки, на перевірені від мін та снарядів узлісся, або у двори на шашлики.

У цей час «дев'ять років, як щодня бомбили Донбас» – закреслено – у цей час йшов третій день не зовсім звичної, але такої приємної тиші. Околиці, звісно, шуміли, але центру це не стосувалося. У центрі Донецька панувала порожнеча, якщо не вважати гучномовця, що надривається «патріотичними» піснями на площі Леніна. Рідкісні перехожі пробігали площею, не затримуючись. Бульвар Пушкіна скисав без перехожих.

ЗСУ були настільки люб'язні, що чомусь жодного разу не вистрілили. Тому місцеве ППО, що знудилось, зробило пару звичних пострілів, щоб жителі не розслаблялися, а то рефрен про «девятьлєтбамбіліданбас» уже не вражає.

А водночас російська армія накривала авіабомбами Костянтинівку, Краматорськ, Харківську область… На честь свята, треба розуміти.

У Донецьку, звісно, жителі між собою дивувалися: у Москві хоча б бюджетників на Красну площу зігнали і весь естрадний нафталін на сцену витягли – Газманова, «Любе» та молоду поросль – «яруського» співака з арійськими звичками та шаманським ім'ям. А на самих «нових територіях» жодного свята. Ну не вважати ж святковою програмою похмурі кінофільми типу «Кримський міст» або «Ополченочка», зняті на колінах про бравих завойовників «землі російської»?

До речі, головна актриса «Ополченочки», прозрівши, помчала з Луганська на підконтрольну Україні територію і з жахом згадує минулі дні.

Похмурі концерти з набитою оскомою «російським Донбасом» і «росія назавжди», нудні до ломоти в зубах привітання місцевих гауляйтерів, тематичні графіті з трояндами та триколорами на трансформаторних будках, які у місцевих ЗМІ назвали гордим словом «мурали». Хтось вивісив на балконі, що покосився, старий «аквафреш», який тільки підкреслив убогість композиції. Ось і вся святкова програма.

Як то кажуть, яка «країна» – такі й свята.

Жодна людина ні словом не обмовилася про якусь урочистість. Ніхто не вітав, не відзначав, не святкував. Навіть у тиші, під блакитним небом та яскравим сонцем, у донеччан не з'явилося відчуття радості та легкості. Ну, хто там хотів «до росії»? Чому не відзначали, не раділи, не пишалися?

Чому до вас, таких пристрасних любителів росії, не приїхав бодай якийсь затхлий без діла Медведєв, Кирієнко чи Шойгу? Не потиснув руки, не поплескав по плечу? Та тому, що росія не вважає «лднр» разом із захопленими регіонами Запорізької та Херсонської областей нічим іншим, окрім сірої зони, малопридатної для нормального життя.

Як би не "манікюрили" зруйновані будинки у Маріуполі та не перекладали асфальт у Донецьку, справжнє свято – ще попереду. Те, яке ЗСУ принесуть разом із прапорами України до нещасних, поки що окупованих міст.

А там і відсвяткуємо.