У суботу ввечорі, 25 лютого, до Маріуполю завітав з концертом епатажний художник та співак Іван Семесюк з гуртом "Пирятин". Виступ відбувся на арт-платформі ТЮ.
Іван дав ексклюзивне інтерв’ю кореспондентові MRPL.CITY.
- Іван, у вас дуже цікава кар’єра: художня школа ім. Шевченка, Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури. Ви також є членом Спілки художників України.
- Майже колишній, до речі. Думаю, що мене будуть виганяти. Я сам того хочу.
- Чому?
- Тому що Спілка художників для мене втратила актуальність. Я їх всіх дуже поважаю, просто не бачу ніякого смислу там знаходитися. Я тільки чиєсь місце там займаю, хочу вийти, що я зроблю скоро. Я не плачу внески. А вони тих, котрі не платять внески два роки, виганяють. Немає часу підняти ср...ку та порішати.
- Бачила в мережі ваші портрети українських співаків: Ані Лорак, Ирини Білик, Наталі Могілевської, Тіни Кароль, Павла Зіброва – ви малювали з їх згоди або ні?
- Пам’ятаю. Був такий собі лубочний проект. Це було замовлення. Одна людина придумала арт-проект, у мене був всього тиждень, і я його реалізував. Не можу сказати, що я цим проектом пишаюся. Це була якась подія, і я прореагував. Зараз мене більш хвилює соціальне мистецтво, так би мовити, антропологічні нагляди за сучасністю.
- Яка подальша доля цих картин, вони попали до тих, кого ви малювали?
- Звичайно, ні. Вони у власності людини, яка их замовила. Кілька робіт вона продала – не знаю кому. Саме з цого почався проект «Жлоб Арт». Спочатку то була така легковажна тема, ось а роботам в «Жлоб Арт» вже приділялося більше часу.
- Ви сказали, що деякі картини були продані. Скажіть, ви власноруч свої картини продаєте?
- Звичайно. Зараз час інтернету. Я не бачу сенсу у посередництві галерей, я не галерейний художник. Я живу тільки з продажу своїх картин. Я жодного дня не ходив ні на яку роботу. Спочатку я роблю картини, після їх продаю. Такий собі «пролетарій від мистецтва». Я не такий художник, в якого все горить – він біжить у майстерню писати. Буває, що нічого не малюю. Часто мене замовляють як художника тому, що подобається те, що я роблю. Я не беру замовлення, які мені не подобаються.
- А ви можете сказати, за яку ціну були куплені ваші картини, хоча б загалом, – порядок цін?
- Існує дві вилки: одна, коли я сам продаю картини. І інша, коли колекціонери вже перепродають мої картини. Як це не пафосно звучить, та я знаю, що одну з моїх картин, яка називалася «Пацанчік і голубі» один невідомий мені пан перекупив за 10 000$.
Зараз мої такі собі невеличкі текстильні роботи продаються від 500 до 5 000$, але слід розуміти, що черга, як за пиріжками, не стоїть… Буває по-різному: можна за раз підняти великі гроші і вкинути їх у якийсь новий проект, а можна довго сидіти на дупі…
- Дивлячись на ваші картини, мені подумалося, що це відмінні прототипи до плакатів.
- Це і є плакати. Я друкував їх як плакати. Та скажу чесно: видавати плакати - це геморой, і на виході грошей на цьому не заробиш. Я робив це для реклами. Але зараз існує інтернет-мережа. І краща реклама – це бути класним чуваком.
Я зараз роблю картини для друку на футболках.
- З образотворчим мистецтвом ми розібралися. Та сьогодні ви приїхали до Маріуполю як музикант. Розкажіть, як ви наважилися так кардинально змінити напрямок у творчості?
- Як вам це пояснити… Одного разу як «накрило» (тут сказав інше, лайливе слово. - Прим. жур.) - бац! І написав декілька віршів, та зрозумів: йолі-палі – тут можуть вийти непогані пісні! Оскільки я не музикант (так, бринькаю щось на гітарі), то я запросив більш-менш професійних музикантів. Зараз я опановую різні духові інструменті – насамперед поперечну дерев’яну флейту.
- Ви автор текстів?
- Да, я автор не тільки текстів, але й мелодійної складової. Або придумую мелодії сам, або краду. Там можна красти мішками!
- Не боїтесь, що звинуватять у порушені авторських прав?
- Ні, нікому звинувачувати. Мелодії ще 16-17 сторіч, я інтересуюся музикою епохи Ренесансу – там можна дуже багато чого черпати, щось перероблювати і так далі. Зараз ми працюємо над створенням першого альбому.
- Як давно існує ваша група, скільки людей в ній та як вона називається?
- Та вона майже вчора народилася. На початку осені ми записали перші демки. Зараз нас п’ятеро і шостий - наш звукач. Спочатку у нас був тільки наш гітарист Володя Бабушкін – він грав, я співав, - так і народився наш гурт. Зараз буде всього сьомий або восьмий концерт. Так що це свіжак! Ми називаємося "Пирятин" – це такий мем полтавський. Звучить прикольно, як така хохмочка…
- Уявляю, як багато часу займає створення групи, оволодіння новим, складним музичним інструментом, запис альбому…. Як художній напрям, - вистачає часу?
- Та ніяк! Закинув. У мене є в наявності достатня кількість готових картин з проекту «Жлоб Арт» та текстильних робіт. Хтось мене знає тільки за проектом з виготовлення текстильних робіт, хтось за проектом «Жлоб Арт» і не знає моїх інших проектів…
- Що вы маєте на увазі під «текстильними роботами»?
- Я робив картини, вишиті вручну, – за допомогою тільки голки. Без використання швейної чи вишивальної машинки вони займають багато часу і коштують немало.
І на завершення, що б ви хотіли побажати маріупольцям?
- Оскільки зараз Маріуполь - це епіцентр усіляких зрушень, заворушень, і головне, що й культурних, таких як робота арт-платформи ТЮ, хочу побажати активності, активності і ще раз активності. Зараз в мене таке гасло: "Еволюція або смерть!" Якщо ти хочеш щось зрушити, так би мовити, пустити кола по воді навіть для своїх потомків, - повинен змінюватися. Ми всі - українці з різних куточків - повинні змінюватися в кращу сторону. І ще хотів би побажати Маріуполю побільше андеграунду!
Дякую за жвавий інтерес.
