До Дня медичного працівника «Маріуполь - туристичне місто» підготував історії життя медиків Маріуполя, якими пишається все місто.

 Сергій Гампер

На перетині ХІХ-ХХ століть у Маріуполі мешкав та працював лікар Сергій Гампер. Сам він народився у 1859 році в Маріуполі. Відомо, що Сергій Федорович пішов по слідах свого батька, який теж був лікарем. Гампер-молодший отримав середню та вищу освіту в Харкові, закінчивши там медичний факультет Харківського університету. Після отримання вищої освіти, він  повертається до Маріуполя, де обіймає посаду свого батька. Він навіть встигає попрацювати лікарем чоловічої та жіночої гімназії, але не досить довгий час. Молодий лікар відправляється в Петербург, де після кількох років захищає докторську дисертацію. Перед Сергієм Гампером відкривається так багато шляхів, але він повертається до свого рідного міста.

Лікар Гампер був відомий на все місто, всі знали, де він мешкає. Люди завжди отримували від нього необхідну допомогу. Саме Гампер очолив Маріупольську повітову земську лікарню. У Маріуполі Сергій Федорович працював понад два десятиріччя, аж до кінця свого життя. У 1911 році лікаря не стало. Серед прихильників маріупольської історії популярним є не тільки сам лікар, але його будинок. Неоготичний “замок” і сьогодні не втрачає своєї архітектурної унікальності та входить в багато екскурсійних маршрутів.

Георгій Позе

Лікар Георгій Позе серед маріупольців мав блискучу репутацію, його поважали та любили. Вищу освіту він отримав в Одесі, але замість відповіді на пропозиції обіймати посади лікарів, він відправився допомагати долати холерну епідемію в південних повітах імперії. Також встигнув попрацювати у воєнному госпіталі в Єревані. Він лікував як дорослих, так і діточок, завжди усміхнений та веселий.

У своїх розповідях мешканці пригадували вирази Позе: “Лікар має буди завжди доглянутим. Той, хто лікує, не може виглядати хворобливим, як же люди будуть тоді вірити, що він зможе вилікувати людей. Лікар не має права бути гидливим, так він показує, що не боїться хвороби“.  Георгія Георгійовича мобілізували на фронт Другої світової війни. З післявоєнних років і до 1956 року (до кінця свого життя) працював у міській поліклініці біля Театрального скверу.

Ілля Данілов 

Ілля Данілов народився в Маріуполі у 1858 році. Навчався в Таганрозькій гімназії, одночасно з відомим письменником Антоном Чеховим. У 1880 році Ілля став студентом медичного факультету Харківського університету, після 5 років навчання він отримав диплом лікаря із привілеєм займати посаду земського лікаря. Після 1890 року повертається до Маріуполя на запрошення від міської влади стати головним лікарем нової маріупольської лікарні. До речі, сама лікарня знаходилася у приватному будинку на перетині вулиць Костянтинівскої (зараз це вул. Арх. Нільсена) та Миколаївської. І тільки у 1897 рому лікарі переїхали у спеціальне приміщення. Будівля не збереглася під час Другої світової війни, але зараз на цій території знаходиться медичне містечко ЦПМСД №3.

Цього лікаря, як чудову людину, знали і дорослі, і діти. Він одружився з племінницею Архипа Куїнджі – Феодорою Золотарьовою. На жаль, після революції 1917-го ставлення до Іллі Данилова, як і до багатьох інших інтелігентів, змінилося. Разом з дружиною та 5 дітьми йому віддали лише частину власного будинку, а працювати дозволили на рибній біржі біля Гавані Шмідта. Не стало лікаря Данілова у 1922 році, він не пережив холерну епідемію.

Іван Саєнко

Майбутній засновник інфекційного відділення у правобережній маріупольській лікарні – Іван Саєнко народився у 1904 році у селищі Конотопського повіту. На відмінно захистив диплом у Київському медичному інституті, після чого його запросили в аспірантуру. Його чекала блискучі наукові ступені та кар’єра, але його відізвали у Чернігівську область, де треба було лікувати людей після голодомору.

Після будівництва “Азовсталі” на правому березі нашого міста організовують лікарню, яка насправді мала вигляд бараків, куди й запрошують лікаря Саєнко для подальшої роботи. Тут він і зробив дуже велику справу – відкрив на той рік найкраще інфекційне відділення міста. За своє професійне життя Іван Саєнко врятував дуже багато життів, його поважали колеги та мешканці Маріуполя. І зараз на вулиці Семенишина стоїть будинок 36, там мешкав лікар Саєнко, а місцеві знали, що у будь-який час можна було постукати у двері будинку, лікар ніколи не відмовить у допомозі. Пішов з життя Іван Саєнко у 1985 році.

Валерія Ширяєва

Дуже рідко серед ортопевтів-травматологів можна було побачити жінку, але таким виключенням стала Валерія Ширяєва. Народилася вона в Литві у родині лікаря. Закінчила Харківський медичний інститут, після закінчення переїхала до Маріуполя на посаду лікаря-травматолога. Колеги характеризували її, як дуже спокійну та витриману людину, але за цими якостями стояли сильний характер та професіоналізм. Вона дуже полюбляла молодь, завжди підтримувала юних лікарів, намагалася навчити їх всього, що знала вона. Після завершення своєї кар’єри лікар Ширяєва переїхала до кримської Ялти, де мешкала до кінця свого життя.

Іван Мацук

 

У 2010 році Міська лікарня №4 отримала назву на честь лікаря Івана Мацука. Саме цей чоловік пропрацював в цій маріупольській лікарні на посаді хірурга більше ніж 30 років. За своє життя він встигнув отримати науковий ступінь кандидата медичних наук і довгі роки мати неофіційний статус кращого хірурга Маріуполя. Він брався за найважчі випадки, їздив на операції до Новоазовська, Мангуша та Володарського. Також Івана Мацука нерідко запрошували асистувати лікарю Московського інституту ім. Скліфософського. За більше ніж 50 років професійного життя він встигнув допомогти більше ніж тисячі людям.

Нина Аріхбаєва

Одна з найвідоміших жінок-лікарів нашого міста народилася у 1918 році в селищі під Волновахою, але батьки її були з Маріуполя. Мати закінчила та залишилася працювати в Маріїнській жіночій гімназії, а батько був ветеринарним лікарем. Ніна Аріхбаєва і не планувала пов’язувати своє життя із Маріуполем, після закінчення школи вона поступила до Московського державного університету, але тяжко захворіла після першого року навчання. Вона повернулася до міста Донецьк, де мешкала її родина. Почала ходити на лекції до Медичного інституту, і ця сфера повністю “захопила” дівчину. На п’ятому році навчання Ніну разом з одногрупниками “перекинули” на шостий курс, віддали дипломи лікарів та відправила на фронт, адже розпочалася Друга світова війна. Молодого лікаря Ніну не взяли, через проблеми зі здоров’ям, вона залишилася в Донецьку працювати в терапевтичному відділенні. У 1944 році вона разом з чоловіком переїхали до Маріуполя.

Ніну Аріхбаєву запросили працювати в лікарні на Лівому березі. Саме там вона змінила свій професійний шлях з терапевтичного на акушерський, після перекваліфікації вона почала допомагати маріупольським дітям з’являтися на світ. В 1953 році в Лівобережному районі було відкрито перший родильний дім, його очолила Ніна Василівна Аріхбаєва.

Михайло Самойлович

Михайло Самойлович народився на Чернигівщині. У 1930 році отримав диплом фельдшера у Чернігівській медичній школі, а в 1932 приєднався до студентів Одеського медичного інституту. Після отримання диплому, разом з молодою дружиною, у 1938 році переїжджає до Маріуполя, де починає працювати хірургом в місцевій лікарні. Після початку Другої світової війни був запрошений на фронт. В післявоєнні роки починає опановувати посаду хірурга у відділенні лікарні заводу ім. Ілліча. Через 2 роки він втілив у життя свою головну ідею – відкрив у Маріуполі спеціалізоване урологічне відділення. З часом Михайло Леонтійович став головним лікарем, продовжував робити операції, навчати молодих фахівців, допомагати людям. За свій більш ніж 40-літній труд отримав звання “Заслуженого лікаря України”.

Світлини з фондів Маріупольського краєзнавчого музею та сайту old-mariupolПри написанні статті використовувалися матеріали маріупольських краєзнавців.