Денис Мишалов відважно захищав Маріуполь, але навесні родина отримала звістку, що він загинув. Через чотири місяці, коли у вересні частина захисників Азовсталі були визволені з полону, Ліза написала своєму знайомому, що там був, та дізналась неймовірне – Денис живий і був з усіма на Азовсталі. Зараз хлопець все ще залишається у полоні, а родина робить усе, щоб швидше повернути його додому.
Ліза та Денис познайомились у соціальних мережах у 2021 році. Хлопець зробив перший крок та запросив дівчину на побачення. Так і почалась їхня історія. Щастя та спокій коханих протрималось недовго через початок повномасштабного вторгнення рф до України. 
“Денис для мене завжди є не тільки коханою людиною, а й другом. Ми завжди один з одним ділились усім, чи можна, підтримували один одного. Жили майже разом, просто іноді він ночував на базі”, — розповідає Ліза.
Денис ще зі школи думав піти в полк “Азов”. Після її закінчення вступив до Смілянського технікуму харчових технологій, здобув професію. У 2019 році пройшов навчальний курс підготовки десятників «Школи молодших командирів імені Аксьона і Хоми». У серпні 2020 року, пройшовши курс молодого бійця, він вступив до лав полку “Азов” Маріупольського гарнізону. 
“Денис завжди казав, що “Азов” — це його друга родина. Знаходячись на службі він також займався спортом, ходив на тренування з боксу, брав участь у турнірах та отримував місця та нагороди, був активістом”, — згадує дівчина.
Останній раз, коли Ліза бачила коханого — це 18-19 лютого. Після цього вони всі постійно були на базі. В ніч на 24 лютого Ліза у Лівобережному районі Маріуполя прокинулась від обстрілів. Вже о п’ятій ранку був приліт снаряда недалеко від будинку, де мешкала дівчина. Денис радив поїхати з міста, бо почалась справжня війна. 
“Казав, їдь до батьків, вони жили на виїзді з міста. Я відмовилась, бо думала про навчання. А потім у нас в академії (Донецький державний університет внутрішніх справ) відбулася тривога, нас усіх зібрали та евакуювали у Кривий Ріг. Я змогла виїхати ввечері 24 лютого, а потім 28 числа мене забрала тітка в Івано-франківську область. Денис дзвонив, казав, що усе добре, а потім почалось дійсно страшне”, — говорить Ліза.
Дівчина на деякий час поїхала з тіткою до Німеччини. Денис вже місяць не виходив на зв’язок, але під кінець березня написав та сказав, що все буде гаразд. 
Ліза вирішила все ж поїхати до мами Дениса в Україну, щоб там разом чекати звістки від солдата. Увесь цей час хлопці з Маріуполя все менше і менше виходили на зв’язок. У кінці квітня виявилось, що хлопець вже тричі був ранений, як під час вуличних боїв, так і після постійних обстрілів. Останній звʼязок був 20 квітня. 
“Це було десь о 2 годині ночі. Останнє, що він сказав мені тоді: “Я тебе люблю дуже сильно, люблю і все, я пішов”, — згадує Ліза. 
Потім родині повідомили страшне — що герой загинув. Командири не могли дати точну інформацію з приводу цього, тому Ліза з мамою свого коханого продовжували шукати серед бійців у полоні та тих, хто вже вийшов з Азовсталі.             Ліза, мама Дениса та його сестра у Києві.
У вересні героїв з Азовсталі вдалось повернути додому в Україну.
Тоді Ліза знайшла свого знайомого працівника поліції та спитала про Дениса. Як виявилось, той впізнав чоловіка. За його словами, Денис був у Оленівському СІЗО до теракту, після нього хлопців розвели по інших СІЗО. 
Працівник поліції запевнив Лізу, що впізнав її хлопця за татуюванням на тілі. Тому родина почала займатись зміною статусу “безвісти зниклий” на “полонений”. 
“Люди, які займаються справою полонених, сказали, що взяли його справу, вони його шукають, та будуть давати у списки на обмін”, – говорить Ліза. 
Зараз дівчина з мамою намагаються розповсюджувати інформацію про чоловіка та сприяти його швидкому поверненню. Дзвонять у служби, дізнаються за зміну статусу, викладають інформацію у соціальних мережах. Вірять, що розголос може сприяти отриманню більшої інформації та даних про Дениса, який зараз знаходиться у полоні.