Відомий маріупольський краєзнавець Сергій Буров розповів історію відомої у Маріуполі та історично знакової будівлі - готелю "Континенталь". Напередодні російського вторгнення на базі будівлі був створений Центр сучасної культури "Готель "Континенталь" з виставковою залою. Після вторгнення рф в Україну внаслідок вибуху приміщення зазнало руйнації.

Цю будівлю знали і знають усі маріупольці. Ті, хто живе нині, знають її як Палац культури "Молодіжний". Хто старший - пам'ятають, що тут був Палац культури комбінату "Азовсталь". У свій час він іменувався "Палац культури і техніки заводу "Азовсталь". Старожили, які переступили 80-річний рубіж, розкажуть, мовляв, одразу після Другої світової війни тут знаходився Клуб металургів. Що перший поверх був зайнятий спортзалом, де тренувалися боксери, акробати та інші спортсмени. А пізніше, з кінця 50-х років, спорожнілий спортзал зайняв магазин "Гастроном". Що ж до старих аборигенів - маріупольців у третьому або навіть у більш старшому поколінні - то вони скажуть: "Тут був готель "Континенталь", мені дідусь розповідав". Існують неперевірені відомості, що будівництво цієї будівлі було завершено в 1897 році.

Читайте також: Розповідь Сергія Бурова про маріупольську Слобідку

Заступник директора Маріупольського краєзнавчого музею Р.П. Божко, яка багато років присвятила вивченню історії рідного краю, писала: "Безсумнівним лідером у галузі готельного бізнесу був "Континенталь". Наприкінці XIX століття його утримував міщанин А. Македон. Він розташовувався в будинку Єлизавети Томазо". (Маріуполь та його околиці: погляд із XXI століття: - Маріуполь, вид. "Рената", 2006). Через якийсь час оренду будинку під готель перекупив Д.А. Калері, номери якого розміщувалися на другому і третьому поверхах.

На першому поверсі були магазини, але кому вони належали і чим вони торгували, встановити поки що не вдалося. Частину цього поверху і підвал орендували брати Гольдрін для своєї електротипографії. До речі, саме в цьому закладі було видрукувано щонайменше вісімдесят випусків поштових листівок із різними краєвидами нашого міста. У всякому разі, стільки їх перераховано в каталозі колекціонера і краєзнавця Леоніда Морозова "Маріуполь на видових листівках". У цьому ж закладі 1911 року надрукували збірку віршів Дмитра Опанасовича Лухманова, на той час помічника начальника Маріупольського торгового порту. Він також відомий мореплавець, співробітник Наркомату морського флоту, викладач морської справи, письменник-мариніст.

Напевно, у першому десятилітті до основної будівлі було зроблено прибудову. Нагорі спорудили концертний зал, а внизу було відведено місце для ресторану. Доводилося чути, що акустика залу була настільки гарна, що співаки й оркестранти під час своїх виступів обходилися без мікрофонів. Утім їх тоді й не було. Нині не пригадати, в якому номері газети "Маріупольське життя" промайнуло оголошення про гастролі жіночого симфонічного оркестру під керівництвом жінки-диригента...

Читайте також: Як маріупольці раніше їздили на завод - розповідь Сергія Бурова

Злам епох. 19 липня (1 серпня) 1914 року Німеччина оголосила війну Росії. Наступного дня - 20 липня (2 серпня) Росія оголосила війну Австро-Угорщині - союзниці Німеччини. Почалася Перша світова війна. Маріуполь перебував у глибокому тилу. Але війна і тут давала про себе знати. Перш за все, мобілізація військовозобов'язаних в армію. До міста почали прибувати біженці із західних губерній Російської імперії. На заводі Нікополь-Маріупольського гірничого і металургійного товариства був запущений броньовий прокатний стан. З початком війни в Російській імперії було ухвалено "сухий закон", що забороняв виробництво і продаж спиртних напоїв. Маріупольський казенний винний склад, відомий нам як лікеро-горілчаний завод, зупинився. У спорожнілих приміщеннях розмістили військовий шпиталь. 15 березня (28 березня) 1915 року в концертному залі готелю "Континенталь" з лекцією на військову тему виступив викладач Чугуївського училища полковник Савченко. 15 листопада 1916 року на Георгіївській вулиці відбулося відкриття Катеринославського губернського навчально-ремісничого будинку-притулку для інвалідів Першої світової війни. Тепер у цій будівлі розташований Маріупольський краєзнавчий музей.

2 березня (за старим стилем) 1917 року телеграфіст станції Маріуполь отримав телеграму, що цар Микола II зрікся престолу, що відбулася Лютнева революція. У Маріуполі, як і в усій колишній Російській імперії, почалася боротьба за владу. Центральна рада для приборкання направила в наше місто 200 гайдамаків, яких розмістили в готелі "Континенталь". Не вдаючись у подробиці, можна сказати, що 30 грудня 1917 р. натовп, який повірив агітації більшовиків, рушив на штурм готелю. Сили були нерівними, і гайдамакам довелося скласти зброю. Більшовики прийшли до влади. Зазначимо тільки, що 1920 року в стінах готелю "Континенталь" розміщувався штаб начальника морських сил Чорного та Азовського морів.

Оминемо кілька сторінок історії, оскільки вони не стосуються "Континенталю". Після Громадянської війни перший поверх "Континенталя" був зайнятий магазинами Церабкопа - Центрального робітничого кооперативу. А номери готелю на другому і третьому поверхах були зайняті відділами різних профспілок. З початку будівництва заводу "Азовсталь" готель було передано заводу, що будується. З 1933 року тут був організований клуб металургів. Поки не вдалося знайти матеріали про діяльність цього клубу.

Читайте також: Розповідь Сергія Бурова про архітектурний та розвиток Маріуполя

22 червня 1941 року. Гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз.

А 8 жовтня 1941 року Маріуполь був захоплений німцями. Почалася окупація. На жаль, відомостей про події, пов'язані з Клубом металургів заводу "Азовсталь" у трагічні дні окупації, не вдалося розшукати. Гітлерівці спалили будівлю цього клубу. І тільки до 7 листопада 1946 року вдалося відновити першу чергу Палацу культури металургів заводу "Азовсталь". У наново оздобленому концертному залі відбувся концерт самодіяльних артистів. Авторами проєкту відновлення Палацу були архітектори Маріупольської філії "Гіпромезу" А.А. Крещановський і В.К. Царапкін.

Багато можна дізнатися про цю будівлю з численних публікацій наукових співробітників Маріупольського краєзнавчого музею та краєзнавців. Для продовження розповіді скористаємося відомостями з книжки Аркадія Дмитровича Проценка "Азовстальські історії". Аркадій Дмитрович - почесний громадянин Маріуполя, член Спілки журналістів України, краєзнавець і письменник, колекціонер, бібліофіл. Але в даному випадку - головне, що він понад сорок років керував Палацом культури "Азовсталь". Ба більше, задовго до того, як став директором, він займався співом у вокальному колективі Палацу.

У книжці Аркадія Дмитровича розказано про творчі колективи Палацу. Один із розділів книги присвячений зустрічам тут із чудовими людьми. Класиком української літератури Іваном Ле, композиторами Юрієм Мілютіним і Дмитром Кабалевським, видатним музикантом Мстиславом Ростроповичем, кіноартистами Борисом Андрєєвим і Марком Бернесом.

До цього треба додати, що в Палаці культури була художня студія, якою керував талановитий художник і педагог Яків Іванович Нікодімов. Серед його учнів - заслужені художники України Олег Ковальов і Євген Скорлупін, члени Національної спілки художників України Юрій Муравйов, Олександр Бондаренко, колишній заступник головного архітектора міста Ніна Горлишева, професійні художники Георгій Скрипник, Едуард Сахаров та багато інших.

Читайте також: Історія Літнього театру у Маріуполі

При Палаці культури були духовий оркестр під керівництвом Миколи Васильовича Попова, який не тільки навчив багатьох хлопців грати на музичних інструментах, а й відвернув від вулиці. Народний драматичний театр, яким у різний час керували артист П. І. Виноградов, заслужений артист Туркменії А. Я. Плетньов, заслужений працівник культури УРСР Л. А. Бессарабов. Цьому колективу А.Д. Проценко присвятив книгу "Народному драматичному театру "Азовсталі" 70 років".

Коли до комбінату "Азовсталь" було приєднано "Маркохім", у підприємства виявилося два Палаци культури. Який із них залишити за об'єднаним підприємством? Вибір пав на маркохімівський осередок культури, відкритий 1 травня 1958 року. А відомий багатьом поколінням маріупольців Палац культури комбінату "Азовсталь" залишився нібито безгоспним.

Не будемо заглиблюватися в подробиці, але фінал виявився прекрасним. Знайшлися одні мудрі люди, які прийняли правильне рішення, а люди з добрим серцем дали кошти для ремонту історичної будівлі.

І тепер маріупольська молодь отримала чудове місце для розвитку своїх здібностей і талантів. Між іншим, не багато міст нашої країни можуть похвалитися таким палацом.

Раніше публікували розповідь Сергія Бурова про перший день Маріуполя.

Фото: з відкритих джерел