Маріупольський краєзнавець, письменник і кінематографіст Сергій Буров розповів історію вокзалу Маріуполя та його значення в історії міста протягом різних років. 

У ті давні часи, коли до Маріуполя ще не було підведено залізницю, товари, що надходили в місто суходолом, доставляли чумацькими возами. Наш великий земляк Архип Іванович Куїнджі зобразив і вози з поклажею, і волів, і чумаків, що йдуть поруч, на відомій картині "Чумацький тракт у Маріуполі". Вона була написана 1875 року, а через сім років завершили будівництво ділянки Катерининської залізниці від станції Оленівка до нашого міста.

Читайте також: Історія маріупольських пляжів від Сергія Бурова

Тоді ж було споруджено будівлю вокзалу. Спочатку звели його центральну частину, в якій містилися каси, зал очікування, кабінети начальника і чергового по станції, кімната телеграфіста. До слова скажімо, що до цього службовця залізниці маріупольці приходили звіряти свої кишенькові годинники, звісно, тільки ті, у кого такі були. Поступово центральна частина обросла прибудовами, по дві з кожного боку. Усі приміщення з'єднувалися між собою. Закінченого вигляду вокзал станції Маріуполь набув, очевидно, до першого десятиліття XX століття. Свідчення тому - поштові листівки з його зображенням, що належать саме до цього періоду часу.

Старожили, ймовірно, пам'ятають цю одноповерхову витягнуту будівлю, пофарбовану в бруднувато-зелений колір. На її центральній частині з боку перону був укріплений начищений до блиску дзвін. Черговий по станції в червоному форменому кашкеті періодично підходив до нього, смикав за мотузку, дзвоном сповіщаючи тих, хто від'їжджав, і тих, хто проводжав, про відправлення поїзда. Серпневий номер "Маріупольського довідкового листка" - видавалася колись така газета - за 1900 рік зберіг для майбутніх поколінь розклад пасажирських поїздів тієї пори. Поштово-пасажирський поїзд №3 вирушав до станції Дебальцеве об 11 годині 49 хвилин ночі, а товарно-пасажирський №7 - до Воронежа о 8 годині 50 хвилин ранку. Ходило ще три потяги до порту і назад. Як бачите, не так уже й часто порушували спокій і тишу на пероні вокзалу, якщо, звісно, не брати до уваги товарні поїзди з вугіллям і пшеницею, які прямували в порт.

Читайте також: Які напої раніше рятували маріупольців під час спеки - дослідження Сергія Бурова

Дуже галасливо було тут у грудні 1905 року, коли страйкували залізничники, які підтримали грудневе збройне повстання в Москві, і 22 листопада 1917 року - цього дня червоногвардійці відбили у своїх ідейних супротивників вагон зі зброєю. На згадку про ці події на будівлі вокзалу було встановлено мармурові дошки з відповідними написами. Їх чомусь зняли.

У кожного покоління маріупольців свої спогади про це місце зустрічей і розставань. У когось відклалося у свідомості, як уперше ступив на землю незнайомого міста з фанерною валізкою в руці та комсомольською путівкою на будівництво "Азовсталі" в кишені. Комусь запам'яталося, як у вікні вагона промайнуло обличчя батька, який їде на фронт. Промайнуло, щоб зникнути назавжди. Перед внутрішнім поглядом іншого спливуть картини евакуації. Баули, валізи, вузли, знервована метушня, плач малих дітей, тривога дорослих, які їдуть у невідомість. А ось те, що залишилося в пам'яті Валентини Войцеховської (Тимченко): "У 42 році мене, п'ятнадцятирічну дівчинку, і моїх однолітків викрадали до Німеччини. Весь перон був заповнений людьми, навколо гул, рев, крики, сльози матерів. Весь час трирічного перебування в Німеччині я бачила перед очима маму, яку підтримували брат і батько, щоб вона не знепритомніла. Ще пам'ятаю, що хтось грав на баяні і хлопчик семи-восьми років співав якусь сумну пісню". Ніколи не забудуть жителі прилеглих будинків і кварталів, які пережили у воєнне лихоліття бомбардування й обстріли станції, будівлю вокзалу, спалену під час війни, з крайнім лівим крилом, яке ледве збереглося, якщо дивитися з привокзальної площі.

Читайте також: Історія Літнього театру у Маріуполі

Але не тільки сумні спогади пов'язані зі старим маріупольським залізничним вокзалом. Інна Сергіївна Дем'янова, для якої Слобідка - її мала батьківщина, зі світлим сумом повідала про невеличкий круглий скверик, що прикрашав колись привокзальну площу. У центрі його був фонтан - чапля, з дзьоба якої догори виривався струмінь води, а з чотирьох жаб з чотирьох боків виривалися струмені поменше. Цей невеличкий куточок природи був оточений металевим парканчиком і бордюром з акуратно підстриженого чагарнику, майже впритул до чаші фонтану стояло кілька садових лавок. На них теплими літніми вечорами любили відпочивати мешканці дворів, що межують із вокзальною площею. Навколо скверика було прокладено трамвайне кільце, на якому час від часу з'являвся трамвай третього маршруту, що зв'язує центр міста з вокзалом.

Своєрідною пам'яткою навколишніх місць був ресторан у будівлі вокзалу. Середина його була темнувата через важкі темно-малинові штори. Відряджені, завершивши свої справи в нашому місті, перед відправленням поїзда під чарочку прохолодної горілки квапливо їли наваристий український борщ і по-особливому приготовані котлети. Тут розпивали шампанське, проводжаючи нерозлучних друзів, сюди приходили після пізніх прогулянок по Великій - так у побуті називали нинішній проспект Миру - піжонисті молоді люди, щоб освіжитися келихом-другим свіжого "жигулівського" пива, а то й чим-небудь міцнішим.

Читайте також: Дорога до порту - дослідження Сергія Бурова

На початку 70-х років стару будівлю вокзалу вирішили замінити новою. Замість неї 1974 року з'явилася та споруда, яку знають наші сучасники. Архітектори задумали її легкою і повітряною як усередині, так і зовні. Стіни залу очікування на другому поверсі прикрасили своїми роботами місцеві художники. Мозаїку, присвячену мужній праці металургів, талановито та з великою експресією виконали монументалісти Валентин Константінов і Лель Кузьминков. Протилежна до неї стіна була прикрашена дерев'яним різьбленим панно художника Олексія Бочарова, на якому зображено стилізовану карту залізниць країни. Зараз це панно зникло.

До подій Революції гідності поїзди з нашого міста ходили до Воронежа, Брянська, Мінська, Москви і Санкт-Петербурга. Нині в розкладі руху пасажирських поїздів значаться п'ять напрямків - Київ, Львів, Одеса, Харків і Бахмут. Але, як і раніше, тут дають довідки, як доїхати до тієї чи іншої станції, де зробити пересадку, продають квитки на поїзди ближнього і дальнього прямування, оголошують про їхні прибуття і відправлення. Нехай трохи менше стало пасажирів, ніж було це раніше, а отже, і тих, хто зустрічає, і тих, хто проводжає, - на те є свої причини, але вокзал, як і раніше, залишився місцем зустрічей, розставань і... спогадів.

Нагадаємо, раніше публікували розповідь Сергія Бурова про рибну площу Маріуполя. 

Фото: з відкритих жерел