За кілька місяців роботи журналісти "Медійної ініціативи за права людини" (МІПЛ) опитали десятки колишніх в’язнів Оленівки – тих, хто опинився у неволі на самому початку теперішньої фази агресії рф, і тих, хто залишався там до жовтня 2022 року. Журналістам вдалося реконструювати події, які відбувалися в Оленівці, зокрема 29 липня, встановити імена керівництва колонії, відшукати фото її начальника та свідчення тих, хто його знає. Окрім того, встановили, що куратором колонії були представники Федеральної служби безпеки рф.
Масове вбивство в Оленівці
У ніч на 29 липня на території Оленівської колонії пролунав вибух. Зранку росія заявила, що Збройні сили України завдали прицільного удару з систем далекобійної артилерії HIMARS по одному з бараків, де утримувалися бійці полку «Азов»: загинули понад 50 осіб, ще близько 70 були травмовані. Поранених відвезли у кілька лікарень Донецька, але про їх стан нічого не відомо, жодних міжнародних організацій до них не пустили.
Джерела МІПЛ того ж дня повідомили, що трагедія сталася не в бараках, у яких утримували військовополонених, а в промзоні – на відстані приблизно 300 метрів від основної групи житлових приміщень. Туди напередодні перевели близько 200 азовців.
Свідком подій в Оленівці напередодні та після вибуху став Євген із НГУ. Він говорить:
«Наш барак був крайній до промки – її ми бачили з другого поверху. Раніше там нікого не було. За два тижні до вибуху там почали облаштовувати два бараки. Один – на 200 осіб, інший – на 50 – 60. До робіт залучали наших хлопців. Вони робили все нашвидкоруч. Сказали всі роботи виконати за сім днів, а встигли за п’ять. Ми думали, що туди звозитимуть російських військовополонених, яких сюди передадуть у результаті обмінів. Бо як показала практика, для наших вони нічого робити не хотіли – ми два місяці просили вкрутити лампочку в бараці, але її, думаю, досі там нема. А в нових бараках раптом проводку робили, ліжка розставляли – якісь нормальні умови для проживання створювали».
Два дні чогось чекали. Дехто почав говорити, що в ті приміщення мають перевести жінок.
А потім туди раптом почали переміщати азовців.
«Вони повз нас проходили. Чому їх – розуміння не було, у них були найменш завантажені бараки. Причому переводили абсолютно різних людей: із забезпечення, розвідки. Були офіцери і солдати, – продовжує Євген. – Напередодні працювали «Гради» – імітували обстріл. Вони взагалі постійно працювали. Танки, «Гради», «Урагани» – вони з усіх боків працювали, ми до цього звикли. А потім чітко почули два виходи «Граду» і два вибухи – один сильніший, другий тихіший. Багато хто вже знав цей звук, схоже було на вибух термобаричної зброї. Пізніше ми побачили дах тієї будівлі – він був із залізних листів, вивернутих назовні».
Звільнений із полону військовий говорить, що ходив дивитися з другого поверху, що відбувається. Бачив, як бігала охорона, більшість із якої приїхала в Оленівку напередодні і ще не встигла зорієнтуватися.
«Важливий момент: незадовго до вибуху охоронцям видали зброю. До того лише периметр колонії охоронявся озброєними людьми, а всередині у них були лише кийки і гази», – додає Євген.
Опитаний МІПЛ військовий медик – ще один свідок того, що відбулося тієї ночі.
«Приблизно годину ми слухали крики на всю колонію… Крики людей про допомогу, – згадує він. – Потім прийшов представник адміністрації, сказав: «хлопці там п*да, беріть все що є, і йдемо».
Місця вибуху оточили охоронці колонії. Медик чув автоматні черги.
«Там була брама і сітка. То хлопці, що там були, цю сітку виламали. Охоронці почали стріляти. Скоріш за все вони стріляли у повітря, і я чув команди «не виходьте на газон». Вони боялися що хтось спробує втекти», – розповідає свідок.
Усі, хто вижили після вибуху, вибігли на дорогу позаду приміщень. Вся дорога, каже медик, була всіяна тілами. Постраждалі сказали йому, що їх було близько двохсот. Як згодом з’ясувалося, 47 з них загинули на місці. Інші стікали кров’ю.
«Представники адміністрації спокійно дивилися, як всю ніч люди помирають. Їй тільки попкорну не вистачало. Вони спостерігали через паркан, як я проводжу серцево-легеневу реанімацію. Не організували евакуацію. За цей проміжок часу, ще п’ять людей померло, яким ми не могли допомогти. Їх тіла потім показали під парканом. Переважно у поранених були черепно-мозкові травми, – говорить медик. – Усіх вивозили звичайним вантажним транспортом. Ми надавали медичну допомогу, як могли, затрамбували поранених у машину максимально, скільки влазило. Коли ми сказали адміністрації число, вони нам сказали: «Ви що, зовсім вже? Сортуйте, легких будете тут лікувати, в лікарню відправляти лише тяжких і середніх». Ми їх відсортували, тяжких і середніх відправили до лікарні, а легких залишили. Їх відправили на ДІЗО. Мало того, що ці люди поранені, їх ще й засунули у цей «мордор». У 4-х місні палати загнали по 20 людей з різними травмами».
