Марк Сорока — один із тих маленьких маріупольців, чиє безтурботне дитинство вкрала росія. Хлопчик не може забути про літаки з бомбами, які кружляли над будинком, життя у підвалі церкви та евакуацію мінними полями.

Сьогодні Марко з мамою та бабусею Галиною проживають у Тернополі від квітня 2022 року. Хлопець поступово адаптувався у новому місті, навчається у п’ятому класі школи №10. А ще відвідує різні гуртки, які для переселенців організовує власниця тернопільської книгарні. Проте  найбільше маріуполець хоче повернути тата з полону та знову жити зі своєю сім'єю. Саме тому він вирішив написати листа до Президента України, в якому попросив звільнити його батька - Михайла Сороку, який потрапив до полону із заводу «Азовсталь» 20 травня 2022 року.

Читайте також: Як реалізувати себе у новому місті - історія переселенця

З перших днів війни замість того, щоб збирати валізи та виїжджати, батьки Марка пішли на роботу, бо вірили, що все швидко закінчиться.  Родина навіть уявити не могла, що російські загарбники вирішили знищити Маріуполь та його жителів.

Спочатку усі були вдома у бабусі. До магазинів не ходили, адже були впевнені: запасів вистачить на кілька днів, а там вже і закінчиться війна. 27 лютого батько хлопчика – Михайло Сорока прийняв рішення – йти на захист України.

28 лютого 10-річний Марк чекав, щоб потрапити на урок, аби зустрітися з однокласниками, вчителькою.

«Про те, що росія на нас напала, я почув у ранкових новинах. Тоді казали, що вони хочуть захопити нашу столицю – Київ. Я почав хвилюватися, бо у нас там ще бабуся проживає. Постійно злюся на росію через тривоги, через бомби, через те, що гинуть люди», - наголосив хлопчик.

Третього березня Марк востаннє бачився з татком і чув його голос наживо.

«То була ніч, до підвалу мене привезли вже в піжамі. Коли ми збиралися їхати з квартири бабусі Галі, тато нам сказав брати лиш необхідне. Він нас переконував, що через три дні приїде за нами і забере додому, бо війна закінчиться. Я постійно рахував години і дні. Так чекав третього дня. Але ми так і не побачилися, — каже Марк. — Мама з бабусею мене заспокоювали: розповідали казки, давала пограти в телефон», - поділився хлопчик.

Читайте також: Волонтер з Маріуполя реанімує пошкоджених пташок ЗСУ в Черкасах: подробиці

Кількість людей у підвалі щоразу збільшувалася. Жителі гуртувалися і допомагали одне одному. Чоловіки їздили у пограбовані супермаркети та забирали їжу, яка там залишилася на підлозі, полицях, а потім вже на вогнищі готували зі здобутого якийсь борщ чи суп на всіх.

«Наша бабуся Галя – молодчина. І мене заспокоювала, і Марка. Вона не боялася і виходила з підвалу, щоб приготувати їжу. Ми постійно слухали авіацію, бо вони ж скидали бомби. То як тільки чули звук – дітей до себе і в підвал», - розповіла мама Марка, пані Марина.

Ситуація в Маріуполі з кожним днем дедалі погіршувалася. Ні пані Марина, ні навіть малий Марк вже не вірили у закінчення війни за три дні чи три тижні. Обстріли лунали частіше та ближче, після яких не всі поверталися у підвал.

«Я згадав сумну історію, коли в Маріуполі помирали люди. Ось з нами у підвалі була жінка, і її чоловік пішов у магазин. Та одного разу він не повернувся, бо росіяни обстріляли, і він загинув на місці. Я чув, як жінка плакала, і люди про це розповідали. Мені тоді стало сумно», - зазначив Марк.

Залишатися в місті сім’ї було дуже небезпечно, адже батько Марка мав звання майора і є діючим захисником України. Мати хлопчика на момент вторгнення також була майором внутрішньої служби, що підпорядковується Мін'юсту.

Читайте також: "У полоні нашим здоров’ям ніхто не займався": азовець про "Азовсталь", Оленівку та повернення додому

Саме 16 березня родина вирішила повертатися у свій приватний будинок, що на околицях Маріуполя. Адже залишатися у місці, де є велике скупчення людей, – небезпечно.

«Вдома ми з Марком прожили десь тиждень. Там вже перебрали речі, деякі документи спалили. 25 березня до нас додому приїхав невідомий чоловік і сказав, що має вивезти нас у смт Ялта, що за 20 км від Маріуполя. Як виявилося, його прислав мій чоловік Михайло. А зрозуміла це, коли невідомий назвав наші спільні з чоловіком кодові слова. Ми навіть речі не збирали із собою, бо над будинком постійно кружляли літаки, а потім були гучні вибухи. Але я встигла взяти консерви, бо не знала, де зупинимося і чи зможемо щось десь приготувати», - розповіла пані Марина.

Вберегтися від російської фільтрації Марині Сороці не вдалося. І вже за кілька днів до будинку знайомих, де вони зупинилися, навідалися проросійські силовики, які забрали жінку на кількагодинну фільтрацію. Марк каже, боявся, що маму більше не побачить.

"Мені було сумно, коли маму забрали росіяни. Бо я не знав, що вони могли з нею зробити. Я весь час залишався з бабусею Галею та іншими людьми. Ми всі переживали", — згадує хлопчик.

Зі свого боку Марина додала, що поставила собі за мету вийти з фільтрації живою. Тому не на всі питання відповідала правдиво, а перед зустріччю з росіянами в голові прокручувала, що буде говорити.

Читайте також: Тиждень ховався під землею і подолав 200 км окупованих територій – історія незламного азовця, який не здався у полон

За кілька днів родина змогла виїхати до рідних у Бердянськ, а вже звідти —  до Полог, а потім —  і Запоріжжя. Маріуполь у пам’яті Марка Сороки залишиться різним: яскравим з водограями, улюбленим морем та вогниками на алеях, а також палаючим від обстрілів та бомбардувань.

«Наш Маріуполь до вторгнення був дуже гарним, там є море. Маріуполь – велике місто і його не можна було обійти за один день. Ми багато де гуляли і з бабусею, і з мамою, і з татом. Найчастіше ходили до нашого Драматичного театру, де показували різні вистави. Мені там дуже подобалося, але ж росіяни його знищили вже – кинули бомбу», — з прикрістю наголосив Марк.

Про свого тата-захисника Михайла Сороку син розповідає інколи з усмішками, а інколи і зі сльозами на очах.

«О, з татом мені було весело! Найбільше я любив з ним гуляти. Ми брали наших собак і ходили з ними на прогулянку. Ой, пам’ятаю, як тримав пса Спартака за мотузку, а він як побіг, то я і впав. Але нічого, у мене нічого не боліло, а той Спартак завжди був непосидючим. Тато у нас добрий і найкращий. Мені всі кажуть, що я на нього дуже схожий», —зауважив Марк.

Батько Марка – Михайло Сорока –  потрапив до полону із заводу «Азовсталь» 20 травня 2022 року. Підтвердила це російська сторона та Червоний Хрест, кажуть рідні.

Читайте також: Двічі пройшов полон та готовий захищати Україну надалі -  історія азовця Євгена Чуднецова

Пані Марина не приховувала від Марка, що його батько  у полоні.

«Я пояснила Марку, що полон – як клітка для пташки. Коли її силою там тримають, то бути з рідними пташка не може. Можливо, це психологічний тиск, але по-іншому я не змогла», - поділася мати Марка.

Для порятунку батька хлопець разом із мамою звертаються у різні інстанції і навіть до Володимира Зеленського.

«Тато далеко від нас і не може поки прийти, а хочеться, щоб він зміг мене обійняти, побавитися, — зізнається хлопчик. — Тому я і звернувся до Президента України Володимира Зеленського, щоб він скоріше звільнив мого тата. Я написав йому листа. Все робив з мамою, бо без її підтримки нічого б не вийшло».

Лист маріупольця не залишився без відповіді.

«Відповідь від Президента України отримав. Там написали, щоб я гарно вчився, а інші люди будуть робити все можливе, щоб звільнити наших захисників. Сподіваюся, що все буде добре. І ми скоро побачимося», — каже Марко.

Читайте також: "Гірше, ніж там було, бути не може": захисник Маріуполя розповів про полон та відновлення

Маленький маріуполець вірить всім серцем, що Україна переможе і до його сім’ї знову повернеться його татко.

"Найголовніше для нас – звільнення з полону нашого чоловіка, сина та батька. Я завжди кажу: Михайло – наші кроки, а ми вже будемо йти по його слідах. Якщо він вирішить, що і надалі захищатиме Україну, то поїдемо в інше місто, щоб бути поруч із ним. Бо сім’я – найголовніша цінність. І ми проходимо такий складний шлях, щоб знову бути разом", —підкреслила пані Марина.

Раніше розповідали, що переселенці з Донбасу зможуть отримати безкоштовну правничу допомогу. 

Фото: з відкритих джерел