російська мова, зарубіжна література, мистецтво
1. Чому стали вчителем?
Це була мрія моєї матері… Особисто її…. Але…. Важка дитяча хвороба відібрала у неї голос – до професії непридатна. А я і досі чую її тиху, хрипку мову, коли вона, не кваплячись, з насолодою, читала мені, багато читала. Ні, не колискові. Великі історичні романи. Ніби виправдовуючись, казала, що зберігає мої очі…. І тільки зараз, коли вже ніколи рідний голос не закінчить тремтячою нотою черговий твір, я розумію, як вона бажала подарувати мені ту велич літератури, що змогла осягнути сама. З книгою не може бути нудно. Не повинно бути нудно. Це моє кредо як учителя. З письменником можна дискутувати або знаходити нові приклади його ідеям, можна вважати твір неактуальним або відчувати в ньому відображення себе…. Це вічний процес. Але книги – це ліки від байдужості, хвороби нашого часу. І діти – перші, хто потерпає від знищуючої недуги. Тому в своїй роботі намагаюся створювати атмосферу довіри, душевного спокою, але не заколисуючого, а дієвого, коли мозок, відчуття, довго стримувані емоції знаходять своє місце. Пишаюсь тим, що діти, особливо підлітки, через деякий час, коли бачать щирість і природність на уроках (впевнена, що це запорука успіху) відкриваються тобі назустріч. Література – це вид мистецтва, тому так складно нам, викладачам – філологам. Можна примусити дитину прочитати книгу та показати їй картину, але немає пристрою, який би вмикав емпатію та наповнював душу милостивими людськими почуттями. Діти чудово відчувають фальш – їм не можна брехати. Письменник, учитель, учень…. Це одна сходинка за умови, якщо вони співчувають людському горю чи захоплюються мужністю героя в боротьбі за щастя і любов. Донести це до дітей, не побоюючись здатися надто емоційним, захопленим або смішним. Не боятися «зійти з п’єдесталу», куди можуть завести професійне вигоряння чи особисті амбіції. Треба співати – співаю, треба розповісти улюблений вірш – прошу, бути режисером або актором – улюблена справа. І тоді діти поруч співають, танцюють, декламують та перевтілюються. Бо саме творчість формує людину, дисциплінує, надихає, виховує. І мені не соромно перед пам’яттю моєї матері. Я розкриваю дітям таємниці літератури, яка є звичайним життям. Просто працюю.
2. Успіхи учнів
Колись моя учениця (а їх за майже тридцятирічний термін праці було вже чимало) гірко плакала, прощаючись зі школою, що не встигла показати все, на що здатна як творча, обдарована особистість. В дорослому житті, з її слів, на це не буде часу, бо там «жорсткі закони виживання». Моя порада була банальною: залишайся дитиною в душі якомога довше. І, мабуть, для мене найбільшим показником успішності моїх дітей є спроможність не прощатися зі своїми мріями в любому віці, а робити всі, як модно нині казати, «проекти» життєздатними та цікавими людям. Я щасливий педагог, тому що мої намагання заряджати дітей впевненістю, що вони можуть діяти творчо завжди, знаходять відгук в конкретних справах вже дорослих самостійних людей. Серед тих, ким я можу пишатися, є викладачі - філологи, спілкування з якими продовжується і на особистому, і на професійному рівні. Так, в нашій школі авторитетний фахівець – Остапова Зоя, а в київській - Степанюк Катерина. Називати всіх немає потреби, важливо і приємно, що твоя думка досі цікава та враховується в їх роботі. Серед моїх «досягнень» - журналісти та ведучі новин на центральному телебаченні, вихователі та оперний співак Ігор Мостовий. Колись був в шкільній команді КВК під моїм керівництвом, а зараз ділиться своїми перемогами над класиками літератури, втілюючи їх творіння на сцені. Людмила Українцева створила власний проект, виграла великий грант та започаткувала бізнес, даруючи свято дітям кожен день. І приємно чути від неї, що я теж «присутня» в її вічному творчому пошуку. Актриса Тетяна Казанцева колись школяркою підкорила зал на обласному конкурсі невимовною за емоціями розповіддю вірша Лесі Українки Contra spem spero! І досі допомагає людям «серед лиха співати пісні». Як і сотні інших моїх дорослих дітей, що, обравши різні професії, залишили свої душі живими. Мені, як учителю, цікаво знаходити серед малечі тих, хто бажає «стати зіркою» не тільки в мріях, а завдяки наполегливій праці. Але слово «зірка» я ніколи не вживаю, на мою думку, це пустий штамп. Життя покаже, де твоє «небо». Мій пошук продовжується. Останній «результат» – Олена Калачова, чия поетична біографія почалася з простого завдання на уроці. В минулому навчальному році вона стала переможницею кількох конкурсів, наприклад, міського «Розстріляна молодь». Мої учні – це моє «зоряне небо».
3. Проекти і досягнення
Найбільший проект, втілений в життя два роки тому, був «народжений» разом з небайдужими людьми Маріуполя, Києва та департаментом освіти міста Львів. Спочатку він не мав офіційної назви, а потім чітко вписався в концепцію «Схід та Захід разом». П`ятдесят десятикласників нашої школи поїхали до західних кордонів країни, щоб особисто переконатися, що життя триває, не дивлячись на «театр абсурду» в нашім регіоні. Це була безкоштовна казка з дуже насиченою програмою, триразовим харчуванням та життям в будівлі старовинного монастиря. Діти, дуже змучені психологічно, змогли поринути в атмосферу музейного Середньовіччя та насолодитися теплим відношенням городян. Крім розважальної програми: Арсенал, Підгірці, Олеський замок, Шевченківський Гай, – «гості зі Сходу» були запрошені на концерт аматорського колективу «Дзвіночок». Особисто для нас танцювали, співали, показуючи традиції рідного краю та обряди. Наші учні виступили зі словами подяки, отримавши дружню підтримку носіїв української мови та солодощі. Оскільки поїхали майбутні випускники, їх запросили відвідати Зоологічний музей Львівського університету імені Івана Франка. Діти були у захваті від старовинної колекції, де все можна помацати. Група сподобалася викладачам, вони запросили учнів вступати до вишу, і, таким чином, «профорієнтаційна робота» була зроблена на «відмінно». А якщо без жартів, то проект почав вимальовуватися після слів мого учня (самого веселого і відчайдушного), що нічого гарного в їх житті вже більше не буде. Зрозуміло, ці слова були викликані війною, але мене вони жахнули: немає майбутнього там, де його не бачить молодь. Якщо сказати більше, то спочатку був значний спротив з боку деяких батьків, які відмовлялися відпускати на захід дітей. Боялися і діти, домовлялися зі мною, що я не буду казати на вулицях Львову, звідки ми. Я не люблю брехати, але тут, пообіцявши мовчати, в перші же хвилини перебування на львівській землі, голосно наказала дітям з Маріуполя уважно переходити дорогу. Так, збрехала навмисно, щоб вони побачили, що Маріуполь – це Україна, і ніхто не жбурне в них камінь. Так і сталося: люди висловлювали співчуття молоді, що стикнулася з війною. Мій проект був успішним: діти не тільки вільно спілкувалися з людьми українською, демонстрували високий рівень культури, а і переконалися в тому, що життя буде тривати. Це і є мій приклад: все проходить, і все буде добре.
4. Як навчити дітей бути успішними?
Страх…. Це підступне відчуття, поступово переростаючи в спосіб життя і навіть хворобу, не дає людині просуватися вперед з перших хвилин існування. Наше суспільство, на жаль, робить все, щоб цим успішно користатися. Це призводить до того, що люди в дорослому віці здебільшого не бажають брати на себе відповідальність ні в роботі, ні в родині, ні в суспільній діяльності. Так простіше і легше. Одразу переробити дитину не вдасться, тому що вплив оточуючих людей на формування її – превалює. Головний напрям роботи – зміна настрою в суспільстві. Зараз головний настрій – істерика, «бесіда» в підвищеному тоні, пошук сенсації там, де її немає, створювання конфліктів на рівному місці. Життя стало нагадувати ток-шоу, яке постійно змагається за зростання рейтингів. Результатом цього стає невпевненість в собі дітей, що не бачать себе в цьому звірячому процесі. Зростає агресія, але продемонструвати її страшно – покарають. Стримуються, роблять нишком капості, і від особистості залишається малий відсоток. Підсумок: психологічне спотворення. Суспільство повинно надати школі можливість стати територією душевного спокою, там, де дитина має побачити модель надійного, творчого, результативного простору. Деякі з учнів цієї моделі не отримують вдома, в постійній сварці батьків, сусідів та просто злих людей. У дітей має бути вибір: копіювати нинішню родину (як зазвичай це відбувається) чи формувати свою – спокійну, розсудливу, лагідну, люблячу. На жаль, сьогодні школа – «розмінна монета» в грі різних сил. Щоб наші діти були успішні в подальшому, треба зробити атмосферу спокійної роботи для вчителів та їх учнів. Тільки з усмішкою та щирим серцем можна перемогти страх.
5. Iнновацii для НУШ
Мої дві перші інновації будуть стосуватися того, щоб діти в класних та шкільному колективі почувалися вільно та спокійно завдяки атмосфері рівності та довіри. А створити це можна: 1. Обов`язкові колективні екскурсії. Наголошую на першому слові. Справа в тому, що класні керівники, безумовно, організують поїздки згідно робочого плану, але дозволити це собі можуть тільки діти з заможних сімей. Я вважаю, треба передбачити в бюджеті міста гроші для спільних виїздів кожного класу в цілому. Такий досвід був в нашій школі, коли вся середня та старша школа (600 дітей) поїхала на природу. Жодного конфлікту, і весь річний план з спортивних змагань між класами було виконано весело та «при великому скупченні народу». А весь позитив та радість учнів не можна було виміряти ніяким фізичним прибором. Такі екскурсії гарно було б використовувати на різних етапах вивчення матеріалу з усіх предметів. Фізика – вітряки, історія – розкопки, мистецтво – архітектура міст та тому подібне… 2. Умовна назва «Риболовля для не відмінників». Зараз ми проводимо Олімпіади зі шкільних предметів та відправляємо туди виключно успішних учнів. В житті бракує «справжніх чоловіків», які можуть, кажучи образно, зварити суп в долонях. Так, є діти, що не можуть вправно читати та пишуть «мовою помилок». Це пригнічує їх, хоч вони не завжди в цьому винні. Треба дати їм змогу показати себе «відмінницям» на майданчику, де вони будуть розпалювати багаття, ловити рибу, ставити намети, готувати їжу та робити те, що вміють найкраще не за звичайною партою. Якщо ми будуємо компетентність в сучасній школі, однакові шанси повинні бути у всіх. Психологічна картинка «Панночка і хуліган» дуже дієва при розумному використанні. 3. Альманах творів вчителів і учнів міського рівня з презентаціями. Це не є змагання, це творча єдність цікавих людей, які спілкуються, обмінюються ідеями, вчаться жити весело, повно, насичено. Кожен захід не повинен нагадувати попередній, виходячи з пори року, тематики творів, навіть особистості учасників. Інновації на уроках не такі масштабні, але завжди в центрі повинен бути творчий учитель, який не боїться взяти на себе відповідальність та показати приклад.
6. Моя мрія
Дуже хочу, щоб повернулася епоха Просвітництва, але щоб просвітниками були не окремі представники, а всі люди – розуміючі, милосердні, добрі, співчуваючі. Тоді не буде насильства над дітьми. Хочу епоху сучасного Відродження – навкруги краса, творчість, натхненна праця. Хочу епоху Розуму – раціональність та доцільність у всьому. Хочу жити в суспільстві щасливих людей. А для себе особисто: щастя моєї родини та подорож туди, де ще не була. Сподіваюсь на втілення моїх «маленьких» мрій.