1. Чому стали вчителем?
Навчаючись у 10 класі, мене питали, куди будеш вступати? І я з впевненістю відповідала, куди завгодно, тільки не вчителем. Чому? Моя мама ¬– вчителька, завуч, директор. Діти вчителів зрозуміють мене, про будь-яке маленьке порушення мама дізнавалася швидше, ніж я встигала подумати про розповідь їй. Але у 11 класі я зрозуміла, що школа, вчителювання – це не професія, це стиль життя, це саме життя. Що мабуть я також заражена цим вірусом любові до школи. І я вступила в Бердянський педагогічний університет на фізико-математичний факультет. Закінчивши магістратуру повернулася до своєї маленької, але такої амбіційної сільської школи з метою виховання і навчання своїх учнів на рівні міських ліцеїв. Намагаюся в кожному учні виховати лідера, вільну, освічену людини. Я люблю своїх учнів не зважаючи на те, чи є у них хист до математики, чи немає. Кожна дитина талановита, треба тільки дуже постаратися, щоб розкрити її. Чим я відрізняюсь від інших вчителів? Якщо вчитель закоханий у свою професію, любить дітей і знаходить з кожним із них спільну мову, якщо постійно поповнює свої знання, слідкує за новітніми педагогічними технологіями і намагається впроваджувати їх елементи в своїй практиці, то від такого вчителя я нічим не відрізняюсь. Хіба що умінням завжди знаходити собі роботу, додаткове навантаження. Ідей у мене багато, тільки хватило б сил, терпіння членів моєї сім’ї та матеріальних статків на їхню реалізацію. Вхожу в склад обласної творчої майстерні з розвитку «STEM-освіти». Була спікером зимової сесії «Web-stem школи – 2018» при Інституті модернізації змісту освіти, де презентувала проект «Книжкова полиця». Приймала участь у серпневому обласному Конгресі освітян у Віртуальному вернісажі новаторських практик.
2. Успіхи учнів
2016 році вийшовши з декретної відпустки мені дали класне керівництво у 10 класі. На той час у них вже змінилося 6 класних керівників, діти особливо нікому не довіряли. Клас складався усього з шести учнів, але у кожного була своя важка життєва історія. Один учень був у постійній депресії, оскільки його родина залишила у Донецьку все, тікаючи від війни. Інша дівчинка вважаючи, що вона вже достатньо доросла постійно втікала на лінію фронту з волонтерами, щоб хоч якось допомогти нашим солдатам. Ще одна гарна і добра дівчинка, яка виховувалася батьком (мама померла, коли вона була маленька) закохалася і сталася трагедія, хлопець закінчив життя самогубством. Так можна розказувати про кожного з них, начебто 16-річні діти, але всі з якимись тягарями за плечима, про яке навчання могла йти мова. Я вважаю, своїм основним досягненням, що всі з них здали успішно ЗНО, вступили у виші, які бажали. Хлопчик з Донецьку вивчає у Мінському державному університеті міжнародні відносини, дівчина-волонтер продовжує свою благодійну діяльність і навчається на ветеринара у Харківській зооветеринарній академії...Можна писати про всіх. Найголовніше для мене, що я залишилася для них всіх другом, що навіть зараз, навчаючись десь далеко кожен з них може написати чи подзвонити у будь-який час, спитати поради чи то просто привітати з останнім дзвоником. Найголовніше для вчителя бути другом, порадником для своїх учнів, знати чим вони живуть, щоб вчасно скорегувати у потрібному напрямку разом з батьками їх життєву дорогу.
3. Проекти і досягнення
У нас з учнями існує свій девіз «Якщо не ми, то хто, якщо не зараз , то коли?». Нами розроблений і реалізований проект «Книжкова полиця» у рамках акції «Зробимо свій населений пункт краще», метою якого було розписати сіру бетонну стіну вздовж набережної книжками і висловами з книжок українських поетів і письменників. Для учнів на території шкільного подвір'я побудувала за допомогою небайдужих односельців зону відпочинку «Цінність часу». Розробила проект «Туристичний маршрут Мелекіне», в якому мала на меті показати красу рідного села, історичні пам’ятки, здобутки односельців. Створила проект «Подаруй тепло душі своєї сироті», звернула увагу колег, жителів сіл Мелекінської сільської ради на проблеми дітей, які ростуть без батьків на території нашого села, району, намагалася показати своїм учням красу людської душі, гуманність по відношенню до чужих дітей. Формувала в учнів норми людяності, розуміння того, що чужої біди не буває. З учнями свого класу організувала вивчення народної творчості рідного краю, систематизувавши весь матеріал у збірці «Фольклор Приазов’я». Історія рідного села, патріотичні сторінки минулого, участь мелечан у Другій світовій війні узагальнено у шкільних проектах «Хроніка минулих днів». З цими матеріалами ведуться екскурсії у шкільному музеї, проводяться уроки мужності з учнями школи. Віддана своїй справі, люблю працювати на результат, обожнюю своїх учнів, які надихають мене на різні звершення. Безмежно люблю свою родину і країну. Пишаюся дипломом і статуеткою переможця районного конкурсу «Гордість району – 2017» в номінації «Громадський діяч»; грамотою члена громадської організації «Азовський патріот» за активну громадську позицію, волонтерську діяльність. Отримала сертифікат тренера з медіаграмотності і активно провожу тренінги, оскільки вважаю, що в умовах інформаційної війни наші учні повинні вміти відрізняти фейк від істини.
4. Як навчити дітей бути успішними?
Я вважаю, що найбільше дитина, людина потребує любові. Дитина повинна відчувати підтримку зі сторони дорослих, тоді вона не боїться експериментувати, досліджувати світ. Всі діти природжені дослідники і наше завдання дорослих не погубити ці задатки. Якщо дитина росте у любові і розумінні, то у неї немає комплексів, відповідно вона може взятися за будь-яку роботу у майбутньому. Треба навчити дитину презентувати себе та свої здобутки, щоб бути конкурентоспроможним у цьому стрімкому світі. Виховувати дітей у родині і школі на загальнолюдських моральних принципах
5. Iнновацii для НУШ
Мій біль, як вчителя інформатики, це відсутність нормального технічного забезпечення у сільських школах. У час інформаційних технологій як можна навчити учнів програмувати, якщо на 6 учнів один ноутбук, а що таке інтерактивна дошка учні та вчителі взагалі не знають. Хотіла б впровадити проект «Шкільний коуч-центр». Мета: створити для учнів освітній простір, де було б все технічне обладнання (ПК, колонки, мікрофони, принтер, 3D-принтер, VIR-окуляри, інтерактивна дошка, проектор, фліпчарти) необхідне для проведення конференцій, тренінгів, презентацій. Місце, де діти могли б займатися самоосвітою, куди ми, вчителі, для майстер-класів могли б запрошувати цікавих для учнів людей. Цінність для суспільства у вихованні освічених молодих людей, які можуть за допомогою цифрових технологій вирішити свої освітні проблеми. Ще одна моя вчительська мрія: проводити уроки на свіжому повітрі, але для цього потрібно створити відповідний простір на шкільному подвір’ї.
6. Моя мрія
З 2014 року у мене, як у багатьох людей нашої країни, єдина мрія, щоб закінчилася війна. Не можливо постійно жити зі страхом у душі, він руйнує людину, не дає їй повноцінно жити. Дуже важко, пояснити маленькій дитині, чому всюди блокпости. Ми живемо на березі прекрасного Азовського моря, але як же важко, вийшовши відпочити на берег чути відлуння гуркоту канонад, яке доноситься через море з с. Широкіно, розуміти, що в цей час йде бій. Я дуже хочу, щоб нарешті закінчилася війна, не гинув цвіт нашої нації на передовій, наша донька нарешті перестала питати, чому бандити напали на нашу країну і чи не дістануться вони нашого будинку, щоб ми розпакували документи, які завжди напоготові і жили в мирі.