вчитель початкових класів
1. Чому стали вчителем?
Вибір професії – це важливе та відповідальне рішення, яке доводиться приймати кожній людині. Вибираючи свій професійний шлях, ми, самі того не усвідомлюючи, вирішуємо, як ми проживемо життя. Не дарма кажуть, що щастя – це коли вранці хочеться йти до роботи. Я завжди мріяла стати вчителем. У мене перед очима приклад моєї першої вчительки. Вона така добра, доброзичлива, турботлива. З нею завжди цікаво. Мені тоді, ще зовсім маленькій дівчинці - першокласниці, дуже хотілося зайняти її місце. Через багато років я зустріла свою вчительку. Вона впізнала мене та ствердно сказала: «Ти ж стала вчителем, чи не так?». Так, моя мрія здійснилася. Діти та школа назавжди увійшли в моє життя. І ось зараз я вже віддаю всі свої знання, всю свою любов та тепло моїм учням. А учні мої «особливі» (мають особливі освітні потреби). Вони, як ніхто інший, потребують до себе підвищеної уваги. Нехай у них не все виходить та кожному успіху передує кропітка праця, але я радію разом з дитиною, з батьками навіть найменшому успіху. Учень - це не посуд, який потрібно наповнити, а факел, який треба запалити, а запалити факел може лише той хто сам горить. Я, палаючи сама, запалюю дитячі серця! Я вчитель! А це значить, що я живу в самому дивовижному шкільному царстві, де сьогоднішній день не схожий на вчорашній, де кожна секунда - це пошук нового, шалено цікавого, де весь час треба бути цікавим для оточуючих, де потрібно підібрати ключик до кожного маленького серця, знайти потрібне слово, підтримати. Я не боюся говорити «молодець», «розумник», «я рада за тебе» навіть тоді, коли успіхи учня більш ніж скромні, адже це виховує у учнів впевненість в собі, пробуджує інтерес до пізнання. Моя задача допомогти дитині знайти себе, зробити перші і найважливіші кроки у навчанні. Мені подобається бути вчителем. Мені подобається думати про своїх учнів, співпереживати їхнім успіхам і невдачам, нести за них відповідальність, любити їх ... Для мене «учитель» – не професія, а життя. Я вдячна своїй професії, яка подарувала мені любов моїх учнів, щастя пишатися їхніми успіхами та перемогами, подарувала щасливу вчительську долю та нагородила крилами, що дозволяють стати вище над усіма проблемами.
2. Успіхи учнів
Моє кредо: усі діти мають рівні права для здобуття якісної освіти незалежно від стану здоров'я. Саме тому я прагну створити комфортні умови для навчання моїх «особливих» учнів. Уся моя робота спрямована на соціальну адаптацію таких дітей в суспільстві. За роки роботи я випустила більше 150 учнів з особливими освітніми потребами та в кожного з них я намагалася вкласти тепло своєї душі, шматочок свого серця. Під час своєї роботи я готую дітей до взаємодії з їх однолітками. Намагаюся, щоб з часом діти з обмеженими можливостями здоров'я стали співучасниками цієї діяльності, а діти, що нормально розвиваються, сприймали їх як партнерів, яким нерідко потрібні допомога та підтримка. Таким чином мої зусилля під час організації навчально-виховного процесу у спеціальних класах для дітей з особливими освітніми потребами націлені на формування всебічно розвиненої особистості, на здійснення корекції та диференційованого підходу, на підвищення соціального статусу дитини, на розвинення особистості, яка спроможна критично мислити. Завдяки організації корекційно-педагогічної роботи з учнями вдалося досягти значних позитивних результатів. Учні є постійними учасниками та переможцями міських конкурсів-виставок з декоративно-ужиткової творчості, які проводяться у місті Маріуполі для учнів загальних середніх закладів освіти. У школі створено дошку пошани наших переможців - «Сходинки успіху». Мої учні постійні учасники міського фестивалю для людей з обмеженими можливостями здоров`я, який щорічно проводить Маріупольська громадська організація «С нами добрые сердца». У 2018 році організована персональна виставка художніх робіт учня Козятинського Данила у Маріупольському морському порту. Мої випускники продовжують навчання у Маріупольському міському будівельному ліцеї. Усі навички, які отримали мої учні у школі дуже їм допомагають у подальшому житті, бо вони вміють спілкуватися, почувають себе потрібними та спроможними до подальших перемог та звершень. А взагалі для мене найбільшим показником успішності моїх учнів є позитивне «включення» дітей з особливими освітніми потребами в колектив однолітків та дорослих на правах «рівних партнерів».
3. Проекти і досягнення
Кожна людина, незалежно від стану здоров`я, наявності фізичного чи розумового порушення, має право на одержання освіти, якість якої не різниться від освіти здорових людей. Цей принцип, відбитий у Конвенції ООН з прав дитини, в Конституції України та передбачає створення сприятливих умов для адаптації дітей з особливими освітніми потребами та інтеграцію їх у суспільство шляхом спеціально організованого навчально-виховного процесу в комплексі з корекційно-розвитковою роботою. У нашій школі навчається 235 таких дітей і усі вони потребують особливої підтримки . Під моїм безпосереднім керівництвом з 2005 року у школі реалізується проект «Соціальна інтеграція дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивної освіти». Цей проект забезпечує повноцінне життя учнів з особливими потребами в освітньому середовищі, його соціальну інтеграцію, відновлення здібностей до побутової, суспільної та професійної діяльності. З 2010 року школа має статус обласної опорної школи з даної проблеми. У 2018 році я була координатором міжнародного українсько-литовського проекту «Вчимося весело та щасливо», який було реалізовано під час літніх канікул у пришкільному таборі. Пріоритетним напрямком реалізації проекту було залучення литовських спеціалістів для проведення занять з арттерапії та уроків ритміки. Засоби мистецтва були використані для корегування емоцій, зниження тривожності, агресивності, імпульсивності учнів, подолання страхів, підвищення самооцінки. У 2017 році у школі реалізовано проект «Точка опори» – створено Центр психоемоційної підтримки та арт-терапії. На сьогоднішній день у школі розширюємо спектр та якість надання освітніх послуг: функціонує експериментальний «ресурсний клас» для дітей з розладами аутистичного спектру в рамках роботи над шкільним проектом «Інклюзивна модель» для освіти дітей з розладами аутистичного спектру»; поступово створюємо розумне пристосування для навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами з різними нозологіями: з інтелектуальними порушеннями, порушення опорно-рухового апарату, порушення слуху, порушення мови, порушення зору, розлади аутистичного спектру. Отже, у моєму розумінні, педагог - це, передусім, друг по відношенню до дітей, їх помічник та порадник. Я намагаються жити з ними, ділити радощі та печалі, перемоги та невдачі. Для мене важливо зрозуміти дитину, оцінити її емоційний стан, бути з нею щирою та відкритою. Увесь час намагаюся оцінити, наскільки комфортно моїм учням у школі та що потрібно змінити, щоб допомогти дитині знайти себе, відкрити свої здібності та таланти, відчувати себе потрібною.
4. Як навчити дітей бути успішними?
Під час відвідування навчальних закладів у Литовській республіці я звернула увагу на учнів. Вони розкуті, креативні, дуже позитивні, відкриті до спілкування, не бояться доводити свою позицію, вони справжні співучасники та організатори усього, що відбувається у школі. На жаль цього дуже не вистачає у наших школах. Тому дуже вчасно в Україні запроваджено Нову українську школу. Бо саме зараз ми повинні зробити все, що залежить від нас, дорослих, щоб виховати успішну конкурентоспроможну особистість. Отже, як саме потрібно готувати дітей сьогодні, щоб вони були успішними у майбутньому: необхідно оновлювати зміст освіти. Він має бути осучасненим та спрямованим на потреби людей у ХХІ столітті; перейти від теоретичного викладання матеріалу до практичної та проектної діяльності; вчити дітей застосовувати знання для розв’язання особистих та професійних проблем, виробити ставлення до різних ситуацій на базі цінностей; навчити дітей шукати потрібні знання, критично оцінювати інформацію, використовувати її; надати свободу вибору учнем свого профілю відповідно до його здібностей; організувати навчальний процес таким чином, щоб кожна дитина зуміла впродовж навчання у школі знайти власну найсильнішу сторону, щоб її можна було розвивати. Чимало відомо прикладів, коли справжній успіх приходив до тих, хто обирав недосяжну на перший погляд мету, яка значно перевищувала їх можливості на момент вибору. Таким чином, кожна людина може стати успішною, якщо захоче та розвине в собі необхідні для цього якості.
5. Iнновацii для НУШ
У місті Маріуполі, згідно статистичних даних, за останні 10 років значно збільшилась кількість дітей, які мають інвалідність. Найбільш складною категорією дітей, для охоплення навчанням, є діти з розладами аутистичного спектру та супутніми порушеннями мови та поведінки. Отже особливо актуальною стає проблема корекції, психолого-педагогічного забезпечення соціальної інтеграції саме таких дітей, бо така дитина обмежена фізичними, психічними, сенсорними, соціальними та іншими бар’єрами. Тому чим раніше вона отримає необхідну допомогу (педагогічну, психологічну, медичну), тим легше буде структура її дефекту, тим краще вона розвиватиметься. Таким чином вважаю, що першою інновацією в освітньому просторі міста Маріуполя має бути запроваджено механізми раннього втручання та ранньої корекції у процес виховання та навчання «особливих» дітей, тому що діти, які будуть отримувати якісну дошкільну корекційно-педагогічну допомогу зможуть навчатися в загальних середніх закладах освіти. Тим самим зможуть бути повноцінно залучені до навчання у Новій українській школі. В якості другої інновації я б запропонувала, з метою подальшого працевлаштування учнів з особливими освітніми потребами, створити міський державний Центр для перебування людей з інвалідністю, які після закінчення школи за станом здоров`я не зможуть більше навчатися та працювати. Перед батьками тоді постає питання, що робити далі. Залишати на самоті дитину вони не можуть, також не можуть працювати, бо потрібен догляд за вже «великою» дитиною. Досвід функціонування такого Центру я бачила у Литві під час відвідування країни в рамках реалізації міжнародного українсько-литовського проекту. Люди з інвалідність після закінчення школи починають відвідувати Центр, де вони продовжують займатися зі спеціалістами, отримують навички соціально-побутової орієнтації та майструють зі спеціалістами сувенірну продукцію, яку потім реалізують і таким чином залучаються до суспільної діяльності. В якості третьої інновації в освітньому просторі я б запропонувала створення у місті Маріуполі інклюзивного парку для дітей з інвалідністю (досвід в Україні вже є). Бо наші «особливі» дітки навчаються скрізь: у школі, вдома, на вулиці. А інколи батьки соромляться з`явитися зі своєю дитиною на вулиці, мало місць де можна відпочити з такою дитиною. А так хочеться, щоб «особлива» дитина постійно відчувала себе радісною, веселою та щасливою.
6. Моя мрія
У метушні повсякденного життя ми майже не замислюємося над тим, навіщо ми живемо на цій Землі, чого ми хочемо і що нам потрібно для щастя. Нам ніколи, та й навіщо нам ставити собі такі питання. Лише набувши втрат, ми раптом починаємо переосмислювати своє життя та багато до чого відноситися по-іншому. Адже коли ти фізично обділений та лише уві сні можеш вільно пробігтися по доріжці, то навіть ласкавий подих вітру здається таким дивовижним! І ти раптом починаєш усвідомлювати, що щастя – це тільки внутрішній стан душі. Можна бути глибоко нещасним, маючи величезну купу грошей, а можна бути щасливим, не маючи нічого, окрім власного життя... Може, ми створені для того, щоб жити для оточуючих нас людей, люблячи їх, думаючи та піклуючись про них? Може, усі наші страждання якраз від того, що наше життя не відповідає цьому? Ми постійно чекаємо від когось любові до себе, але нам самим потрібно любити когось. Неможливо змінити відношення світу до себе, не помінявши свого власного відношення до світу. Неможливо позбавитися від почуття самотності, нікчемності та інших страждань, живучи тільки для себе та думаючи тільки про себе. Адже є душа, є серце, тобто ми ще можемо щось зробити! Хоч би просто посміхнутися комусь, хоч би просто побажати комусь щастя. І ці люди, котрі так потребують нашої уваги та підтримки, живуть поряд з нами. Але їх намагаються не помічати. Вони живуть у особливому світі, про існування якого можуть не здогадуватися навіть найближчі сусіди. Вони можуть бути неймовірно талановитими та душевно багатими людьми, але суспільство наполегливо відкидає тих, хто не вписується в прокрустове ложе загальної схожості. Люди з інвалідністю не абстрактні одиниці, а реальні люди, що мають особу та характер. Інколи в тяжких умовах, вони живуть своє єдине та неповторне життя. Як їм необхідно, щоб здорові люди, здорові діти, не шарахалися від них, не чуралися спілкуватися з ними. Сьогодні мі тільки й чуємо такі слова, як «толерантнісь», «рівні можливості». Проте більшість людей зараз ставиться до людей з інвалідністю зі страхом, інколи з огидою та навіть вороже. Отже я мрію, що такі якості, як відчуття поваги, толерантності та любові назавжди оселяться у душах та серцях людей.