Сьогодні в Україні святкують День добровольця. На третій рік війни державні мужі таки вирішили вшанувати самовідданість тих, хто боронить Україну від ворога не за гроші, а за ідею. 17 січня 2017 року Верховна Рада України прийняла рішення запровадити цей день "з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості". Першими, хто став на захист держави з моменту анексії Криму та початку бойових дій на сході України були саме добровольці. Багато з них прийшли на передову відразу після Майдану, саме там їхнє життя змінилось раз і назавжди. Саме там вони зрозуміли, що не зможуть далі жити, вдаючи, ніби все гаразд… Сьогодні вони служать не за гроші та нагороди, а добровільно, за покликанням, проходячи всі сім кіл пекла цієї неоголошеної війни… Пропоную три історії про добровольців – захисників Маріуполя, які не змогли всидіти вдома та пішли захищати Україну. Вони мріють про мир та повернення додому з перемогою…
Боєць Тихий - командир роти 8-го бату УДА. Попри те що Володя має майже два метри росту, такий позивний отримав тому, що більше любить слухати, аніж говорити. Війна для Тихого розпочалась ще на Майдані. Після завершення Революції Гідності він разом з побратимами вирішив продовжити боротьбу на сході країни у складі тоді ще ДУК ПС. Перші бої Тихого відбулися в Пісках, далі - Чермалик та Широкино. На передовій отримав важку травму ноги. Змушений був пройти тривалий період лікування та реабілітації. Однак після одужання одразу ж знову повернувся на передову. Тихий вважає, що найважче на війні - це розлука з рідними. Тут, на передовій, побратими для Тихого стали сім'єю. Відчуває відповідальність за них. Переживає за кожного бійця. Щодня на війні доводиться дивитися небезпеці у вічі, однак все ж найстрашніші бої для Володі були на Майдані. Коли доводилось з дерев'яними щитами йти проти людей з автоматами. Після переможного завершення війни Тихий мріє повернутися до улюбленої роботи будівельником та виховувати дітей.
Боєць Зеник - 26-річний хлопець з Радехова. Війна для нього розпочалась з третьої хвилі мобілізації. Записався в лави ЗСУ добровільно. Воював у ДАПі в найважчий період аж до його взяття. Згадує, як доводилось вести бій за 20-30 метрів від противника. Жити два місяці зими в зруйнованих приміщеннях аеропорту без жодного джерела тепла. Пережити втрату друзів. Тоді дав собі слово, якщо вдасться вижити - обов'язково продовжить боротьбу. Тому після демобілізації вирішив продовжити воювати вже у складі добровольчих батальйонів. Так розпочалась служба у 8-му батальйоні УДА "Аратта". Зеник каже, що добровольці дуже близькі йому по духу, адже воюють не за гроші, привілеї чи нагороди, а за Батьківщину. Побратими розповідають, що Зеник безстрашний та розважливий воїн, який завжди прийде на допомогу.
Боєць Лісник - 67 років. Дуже любить Україну та свою велику родину. У нього 8 дітей та 10 онуків. Саме заради них чоловік вирішив піти на війну, аби не довелось воювати його синам. Тричі пробував записатись до лав ЗСУ у воєнкоматах, однак людині в такому віці відмовляли. Та один з військових порадив Ліснику звернутися в добровольчі батальйони. Дали контакти 8-го батальйону УДА "Аратта". Чоловік думав, що і там відмовлять, однак все ж зателефонував і отримав запрошення приїхати. Місяць Лісник провів на базі батальйону, потім поїхав на передову. Побратими тішаться таким воїном, адже він і добрий порадник, і вмілий майстер, і завзятий вояка. Лісник дуже переймається тим, що молодь не надто охоче виборює краще життя для своєї держави, але пишається своїми командирами. Каже, якщо б Україною керували такі люди, як командири, то все у нас було б добре. Лісник - псевдо, яке чоловік отримав через те, що 43 роки пропрацював у одному з лісових господарств Полісся. В лавах 8-го бату УДА Лісник хоче залишатися до завершення війни.
