У маленькому селі Федорівка на Донеччині, де я народилася та виросла, завжди шанобливо ставилися до гостей. До їхнього приїзду завжди готувалися за кілька днів — треба і в хаті, і надворі поприбирати, і смаколиків наготувати... А коли гості приїжджали, завжди цікавилися в них: «Як доїхали, чи не було проблем у дорозі?»...
Ось і я, вже доросла маріупольчанка, вирішила поцікавитися у гостей міста — учасників та організаторів «Книжкової толоки»: «Як ви доїхали? Зокрема, як здолали відстань в 220 км від Запоріжжя до Маріуполя?»
Читайте також: Дорогая дорога Мариуполь - Запорожье: не так скоро
Дуже дякую, шановні майстри слова, автори та видавці, що відгукнулися на моє звернення. Для нас, маріупольців, дорога на Запоріжжя — дорога життя, але вона не бачила ремонту вже багато років. Прем'єр-міністр Володимир Гройсман анонсував, що всі дороги в Україні будуть відремонтовані за 5 років. Шматками. Для Маріуполя ремонт цієї дороги вкрай важливий вже зараз. Нею возять поранених бійців, людей з серйозними патологіями до лікарень в інші області.
Зараз у нашому місті проходить масштабна акція “Почуйте Маріуполь", до Президента написали петицію з проханням про терміновий ремонт дороги. На жаль, за 17 днів ця петиція набрала лише 301 голос з 25 000 потрібних...
Тож з вашою допомогою, шановні митці, я хочу ще раз привернути увагу влади до маріупольської «дороги життя». І, можливо, коли ця проблема вирішиться, ми станемо ще ближчими один до одного.
Ігор Гармаш: «Із Запоріжжя в Маріуполь за останні півроку я їздив біля 20 разів. Це пов'язано з підготовкою та проведенням Міжнародного фестивалю "Маріупольська книжкова толока". Автомобілем можна добратися трьома шляхами: через Розівку, Токмак - Бердянськ або Мелітополь - Бердянськ. Перший шлях наразі на реконструкції, другий - вбивчий (не тільки для автівки, а й для людей), третій - трохи ліпший (але то +70 км зайвого шляху). Описати автосполучення можна одним словом - жах. Оскільки майже всі поїздки випали на зимовий сезон, то біди нахапалися ми вдосталь. Два рази з ризиком для життя проривалися через снігові заноси (посадки обабіч доріг системно вирубують, тому нема захисту від снігових переметів). Один раз поверталися додому на евакуаторі - серед туманної ночі "вбили" два передніх колеса. Безліч ремонтів автомобіля. Тож у цьому контексті казати про туристичну привабливість Маріуполя складно. Є альтернативний варіант - залізничний транспорт. Але і тут не можу сказати нічого доброго) Їхати 250 кілометрів 7-7,5 годин влітку або 7,5-8 годин взимку - це відверте знущання з людей та дискримінація Маріуполя. Я вже мовчу про такі перли, як 29 годин часу на те, щоб львів'янин побачив славний Маріуполь. Звісно, в Україні є і гірші дороги. Але це не привід для того, щоб не змінювати ситуацію на краще. Багато охочих не доїхали на Толоку через довгий і складний шлях до Маріуполя. Тим більший захват викликають у мене львівські активісти, що цілим автобусом (біля 50 людей) через всю Україну їхали, щоб познайомитися з маріупольцями. Сподіваюся, відповідний візит на Львівщину не забариться) Маю надію, що активісти Маріуполя використають фестиваль як інструмент для привернення уваги можновладців до кричущої проблеми "дорога в Маріуполь". У вас величезний туристичний потенціал, це шлях до розвитку креативних індустрій. Але... треба добиватися вирішення транспортних проблем».
Леся Демчук: «Їхали ми, знаєте, від майже самого крайнього Заходу на крайній Схід. Хто не знає, гляньте на карту. Були й Київ, і Полтава, і Запоріжжя. Є у нас одна-єдина траса більш-менш нормальна, то зі Львова до Києва і з Києва до Одеси. Все решту - то прощальні помахи руки колишнього есесеру. Навіть не хочу писати з великої літери назву тої країни. Найбільш такі взагалі непроїзні ділянки були десь вночі коло Полтави (то суцільна тряска) і від Запоріжжя до Маріуполя. Про тих 220 км докладно, бо маріупольці воюють, як воїни, за цю частину ділянки вже давно. Ця дорога - "дорога життя" для них, для міста і для всієї іхньо-нашої цивілізації. Їхали ми цією ділянкою помаленьку автобусом, ледве похитуючись і гецаючись з ямки в ямку. Десь-не-десь ці ямки були старанно полатані чорним асфальтом. Але все рівно, швидкості нашому "крейсеру" ці латки не додавли, бо був страх залишити колеса на тій дорозі та спізнитися на Толоку, хоча ми вже і так запізнювалися. Так далеко на Сході я ще не була. Навкруги поля, щедро посипані зеленим житом чи пшеницею. Все навкруги посіяно і розорано. В нас можна знайти такі частини полів, що й не посіяні, або маленькі клапті людських, чи то особистих полів, що тиснуться купкою одні до других. Тут, ні, тут великі зелені поля з пшеницею. Виникає одне питання - як ця пшениця буде доставлятися тією роздовбаною дорогою, як довго їхатиме машина і скільки зерна розсиплеться по тій дорозі? А якщо взяти, наприклад, швидку невідкладну допомогу, як машина повезе свого хворого пацієнта? Життя людське щось вартує?! Великогабаритні машини їхали до міста, везли продукти, то певно тихенько водії "співали" нашому керівництву, маленькі легковики стрибали, і навіть мотоцикл серпантином кружляв по трасі з гордовитою назвою «Запоріжжя - Маріуполь»... Ви не подумайте, що в нас кращі дороги! Недавно коло Старого Роздолу знову почали латати дорогу, кладуть оті латки, що й минулого року клали. Знаю, що маріупольці проводили акцію, аби відремонтувати цих 220 км дороги, бо це артерія, що дає життя цьому нескореному місту і добрим, але одночасно твердим людям! Акція називалася: "Почуйте Маріуполь!" Я теж хочу підтримати та сказати: "Почуйте Маріуполь! Нема різниці, де живемо - Захід чи Схід! Одні й ті ж проблеми нас турбують. Відмінне хіба одне - вигляд з вікна автомобіля: на Заході - ліси та височини, а на Сході - степ і море».
Богдан Кухта: «Мене особисто, як мандрівника-автостопера, дивує відсутність вказівників та освітлення. Також мала кількість заправок і магазинів, а вибоїнам і ямам на дорозі не дивуюся вже давно. Головне - обрати вірний кут повороту;)».
Наталка Почтовнюк: «Дорога жахлива. Я виставила кілька фото в пості - суцільні ями. Після хорошої дороги Львів - Київ - Харків, коли ми повернули на південь, зразу відчулася різниця. Але це ще була більш-менш, хоч погана, але дорога. А от остання сотня кілометрів перед Маріуполем - це одні вибоїни... Дуже шкода, що до такого великого і знакового міста ведуть такі дороги... Але саме місто і люди в ньому швидко перебили враження від поганої дороги, бо все в місті було чудово!»
Віктор Янкевич: «Автобус їхав дуже помалу, але навіть в такому темпі ми не могли минути жахливих ям, які розкидані по всій дорозі, як гриби після дощу. Коли я подивився на дорогу через лобове скло - жахнувся. Яма на ямі. Звичайно, є більш-менш рівні клаптики дороги, але вони не роблять загальної картини. Маріуполь - дуже гарне українське місто, але, на жаль, дорога до нього не з найкращих, далеко не з найкращих. Хоча, якщо дивитися на ситуацію з дорогами в цілому, то дорога Запоріжжя - Маріуполь не гірша за інші, ну, може, трохи. Думаю, в цьому році її залатають і вже наступного року ми приїдемо до вас по класній трасі.
P. S. Минулого року, коли ми їхали з Запоріжжя до Києва, у мене схопило спину, але завдяки дорозі й тому, як нас на ній кидало і трясло, спина вилікувалася сама собою)))».
А маріупольчанка Надія Умриш розказала, що її свекруха, Любов Алексєєва, їздила в Запорізьку область пом'янути рідних на Провідну неділю. Ось слова Любові: «Це жах! Кінець світу! Думала, що таке буває тільки в страшному кіно! Хотіла кинути машину напризволяще та їхати чим попало, бо боялась, що полетить вся ходова! Від такої дороги ще і зараз в шоковому стані. Щоб не угробити машину, вже хотіла іти пішки... Боюсь, що буде наступного року, як попаду в село...»
Шовкошитний Володимир: «Проїхав 2000 км українського бездоріжжя, спільно зі Стасом Бондаренком і Лізою Мельниченко взяли найактивнішу участь у "Маріупольській книжковій толоці", зустрілися в університетах Бердянська і Маріуполя».
Ярина Каторож: «Ми їхали автобусом, компанією, яку називаємо «Книжковий Дворик на колесах». Ми часто так мандруємо. Тому дорогу здолали успішно, ділячись враженнями від відвідин Толоки та міста, співаючи, розповідаючи цікаві історії. Організатор нашої мандрівки, пані Люба Хомчак, раніше мала у Львові книгарню «Книжковий Дворик». Довкола неї всі згуртувались, тому така назва».
Любов Відута: «Дорога до Маріуполя була довгою. Їхала з хорошим настроєм і з гарним душевним товариством, тому назвала б її легкою. Перша Маріупольська толока приємно здивувала організацією. Навіть коли самотужки важко було знайти локацію, волонтери охоче допомагали. Мені зустрілися виключно доброзичливі люди, тому Маріуполь завдяки толоці став для мене містом, в яке хочеться повернутися ще раз».
Галина Вдовиченко: «Просили говорити маріупольці усюди, де матиму можливість, про сполучення між Маріуполем та іншими містами України, віддаленими і не дуже. Нам, щоб дістатися одне одного, треба добряче помучитись. Поїзд Маріуполь - Львів суне залізницею два дні: вранці одного дня треба вибратися з гостей (або з дому), щоб ввечері наступного дня приїхати додому (або в гості). Нормально? Нехай усі сидять на своїх місцях, «нєфіг шастати» – це так виглядає».
Оля Климко: «Незважаючи на стан дороги матеріально, духовно емоції переповнювали. Ми мали місію, ми знали, що ми хочемо, й атмосфера склалась незабутня. Велика поетична компанія, пісні, поезія об'єднували усіх - і це найголовніше! Ми несли наше українське слово, хотіли духовно та розумово збагатити інших людей за допомогою книг, і, я думаю, все вдалось, і Книжкова толока ще не раз дасть про себе знати!»
Галина Фесюк: «Отже, "дорога життя" сьогодні потребує обговорення і ми, повертаючись додому, про це говорили. Окрім цього, ми хочемо ще і ще раз приїхати. Моє побажання, щоб до такого масштабного заходу активніше долучалися представники влади, керівники державних управлінь, які опікуються галуззю культури Маріуполя. А ми із великим задоволенням долали свою "дорогу життя", в одну і другу сторони, обговорювали колорит заходу, відвідання Кам'яної могили, військових добровольчих загонів, із натхненням бажали, щоб кожен маріуполець мав можливість відвідати Захід України, знайти собі тут друзів і продовжувати жити з Україною в серці».
Іван Гентош про дороги Львівщини: «До доріг завжди є претензії, особливо в автомобілістів. Але останніх пару років ситуація з обласними та республіканськими таки помітно змінилася на краще. У місті теж багато доріг відремонтовано. Чого, звичайно, не скажеш про периферію, на жаль, там ще роботи й роботи. То моя суб'єктивна думка, але якось так, напевно».
Ще раз дякую, шановні гості, за ваші слова на підтримку Маріуполя! Приїжджайте ще до нашого міста.
Ми сподіваємося, що «дорога життя» нас поєднає!
Примітка: Український тлумачний словник дає таке визначення слову "толочитися":
