Хоча сліди «гібридності» можна знайти у багатьох збройних конфліктах та війнах, однак у такому повномасштабному варіанті, як в Україні, гібридна агресія не застосовувалась жодного разу в історії.
Унікальним є більшою мірою той факт, що наша країна зуміла вистояти й продовжує боротись проти вкрай ефективно-агресивної форми війни, що подібна до агресивних форм онкологічних захворювань.
Узгодженість і взаємозв’язок військового, інформаційного та економічного факторів, динамічність і гнучкість сучасних форм високоточних озброєнь й підступність, жорстокість їх застосування, абсолютне лицемірство інформаційного фактору російського агресора - все це спровокувало у 2014 році появу на території нашої країни ворожих анклавів, жителі яких ще вчора вважали себе українськими громадянами.
Нагнітання гібридного конфлікту складно передбачити заздалегідь – його військова компонента проявляється раптово і реалізується у вкрай короткий термін, географічно охоплюючи віддалені точки: як це довели окупація Криму у лютому 2014-го та вже перші бойові зіткнення із бойовиками на сході України навесні цього ж року. Найбільш яскравою рисою, за якою швидко відрізняється гібридна агресія, є фактичне «розмивання» образу суто військового протистояння, посилення підривної діяльності у мирних містах.
А пропагандистський, дипломатичний чинник, економічний тиск в агресії щодо України взагалі стали першочерговими складовими і виявили себе на усіх етапах розгортання збройного конфлікту. Не важливо, як категоріально ми визначимо агресію Росії: «неконвенційна війна», «нерегулярна війна», «асиметрична» чи «гібридна». Сусідня держава, реалізуючи до сьогодні проти України концепцію такого характеру агресії, з весни 2014 року окупувала території Автономної Республіки Крим, частини Донецької та Луганської областей, які за людським, економічним, територіальним ресурсом більші, аніж ресурси майже усіх «заморожених» конфліктів, існуючих на просторах СНД. Це може бути найбільш вражаючим й блискавичним актом агресії з кінця Другої світової війни, на який об’єднана Європа не змогла дати адекватну згуртовану відсіч.
Читайте також: Українці повинні брати участь у відбитті інформаційних атак
Та все ж частково побачити гібридний конфлікт або передбачити його обриси й черговий виток посилення можливо. Всі заходи, які вживав агресор, можна групувати в окремі «модулі» й таким чином окреслити майбутню картину здійснення гібридної агресії, що вже стає класичною для підручників.
По-перше, це дії з послаблення органів влади на місцях та максимальна «анархізація» цивільного життя міст і селищ у прикордонних з РФ регіонах у перші місяці після Революції Гідності.
По-друге, першочергова інформаційна агресія проти представників правоохоронних органів й силових структур з метою переконати громадян, що їх не захистять, а також підготування до процесів подальшої деморалізації особового складу українських силових та військових підрозділів.
По-третє, тотальна підтримка й радикалізація сутності регіональних мовних, релігійних, культурних проявів та особливостей з метою переконати мешканців Криму, Донбасу та Луганщини, що регіон не є органічною частиною цілісної України.
По-четверте, максимальна економічна агресія та блокада торгових відносин, що, за задумом агресора, мала сприяти незадоволенню серед громадян та неможливості згуртування українського суспільства для відсічі.
І на завершальному п’ятому етапі – безпосередній прояв збройної агресії. Так, наприклад, особливо активна інформаційно-пропагандистська робота Росії саме в Криму здійснювалась протягом усіх років незалежності України, але військова компонента була реалізована за лічені тижні 2014 року.
Читайте також: Палаючий травень: 9 травня 2014-го у Маріуполі
Сьогодні сили Національної поліції та її підрозділи вже більш ґрунтовно розуміють стратегію «Гібридності», аніж у 2014 році. Перенесення основного рушія проведення агресії на інформаційні, економічні, дипломатичні та юридичні міри, що дослідники називають «м’якою силою», дали змогу агресору модифікувати й військову компоненту проти української держави: набули особливого значення дії російських розвідувально-диверсійних груп, російських найманців, організації терактів на мирній території України, застосування партизанських методів боротьби із залученням до них так званих «ополченців» з числа місцевого населення та криміналітету у зоні ООС, дискредитація роботи українських силовиків на центральних каналах російського телебачення тощо. Фанатичне бажання агресора нейтралізувати, підірвати й інформаційно принизити роботу поліції, як до цього й міліції, є зрозумілим прагненням, бо є запорукою половини успіху при здійсненні агресивно-загарбницьких дій.
Розгортання агресії із такою специфікою проти України змусило агресора закладати «угоду на крові» з недержавними виконавцями: бойовиками, групами місцевого населення, організаціями, криміналітетом, юридичний зв’язок із якими категорично заперечується.
Й українські правоохоронні органи на такому тлі стають нестерпною перешкодою, так як не дають реалізовувати підрив роботи державних структур, порушувати цілісність громадянського суспільства, укріплювати самі структури окупаційних збройних корпусів, що являють собою суміш з «отруєних» російською пропагандою громадян України, вчорашніх злочинців, яким втрачати нічого, російських добровольців, яких за найсучаснішими стратегіями навчають російські інструктори. Такі «гібридні новобранці» у війні проти України надали можливість реалізовувати ті злочинні наміри, на які сусідня держава-агресор наважитись власними збройними силами не могла б.
Саме бажання реалізувати блискавичну окупацію змусило першочергово, після введення «ополченців» і «зелених чоловічків», вводити інформаційну блокаду на окупованих територіях, через що в найкоротші строки було відключено українські телеканали та масовано посилено трансляцію російських. Формування єдиного та повністю контрольованого інформаційного простору – очевидна стратегія розгортання інформаційної складової гібридного конфлікту з боку агресора. Це на початкових етапах військової компоненти агресії зломило роботу українських правоохоронних органів через системно організовані акти громадської непокори, протести, захоплення адмінбудівель тощо.
Однак подібний сценарій не був реалізований у повній мірі на сході України через значний прорахунок у геополітичній складовій. Якщо Кримський півострів можна було легше взяти під контроль, перекривши лічені критично важливі сухопутні сполучення із континентальною частиною України й відрізавши, що найголовніше, комунікаційні сполучення, то з початком перших боїв на сході України, арену яких планувалось розширити на всю територію на схід від Дніпра, тисячі військових й волонтерів, добровольців й офіцерів запасу, працівників структур МВС, не піддаючись пропаганді й будучи вірними народу України, вже прямували на Донбас. Що стало гібридною відповіддю українського народу на таку ж гібридну агресію з боку недоброзичливого сусіда.
Протидія гібридній агресії з боку Російської Федерації для правоохоронців всієї України є історичною точкою відправлення в майбутнє. І від того, наскільки швидко, сучасно, гнучко і злагоджено з іншими силовими структурами підрозділи поліції будуть виконувати свою роботу, і буде багато в чому визначатись розвиток нашої Батьківщини щонайменше на наступне століття.
Читайте також: Не пропагандой единой – Украина пробивает информационную блокаду «ДНР»
Зображення з відкритих джерел.