Наша країна відзначає День Збройних сил України 27-й рік поспіль. Зізнайтесь, мало хто з нас по-справжньому цінував та дякував воїнам, до переламного 2014-го. Наступ найманців РФ змусив немов вперше поглянути на тих, хто у будь-який момент готовий прийти на захист. Дехто навіть по-справжньому вперше дізнався, що у нас таки є військо.
Всі роки незалежності країна не потребувала їхньої могутньої руки, ми кожен день раділи сонцю, милувалися заходом, аж поки небо не стало червоним. Небезпека. Армія, зброя… Її ніхто належним чином не готував. Усі навички вони здобували в боях. Втрачали, розчаровувалися... Лише потом та кров’ю ми вибороли місце у десятці кращих в Європі. На жаль, кров’ю.
Читайте також: На Донетчине военные сделали подарок для людей с инвалидностью
Коли я чую, що за 4,5 роки ми втратили лише за офіційними даними 10 тисяч героїв, мимоволі схиляю голову. Мені нічого сказати. Безмірно вдячна, безмірно шкода.
Ще болючіше від того, що дехто з них десь там в полях… - лише цифри на дерев’яній табличці. Хто він? Чий син?
Я знаю відповідь. Він – Герой! Він – син України! Але так важливо, щоб ми відшукали Ім’я, забезпечили гідну пам’ять, викарбовану у сторіччях. Не так, щоб сьогодні оплакували, а завтра навіть не згадали. Наш священий обов’язок – пам’ятати, що вони і лише вони стримали подальший наступ, до останнього подиху відбивали ворожі атаки, не тому, що потрібно, а тому що їх неосяжне серце мало забарвлення жовто-блакитне.
Читайте також: В Донецкой области ищут свободные земли для участников АТО и ООС
Я вдячна кожному із Захисників. За мужність, за рішучість, за вміння ховати страх за важким «броніком» і навіть глибше. За ще багато-багато чого. Вони сміливці. Не фейсбучні, не диванні, а окопні.
Зі святом, воїни! І нехай небо над головами знову буде мирним і блакитним, нехай дитяча рука знову опиниться у Вашій, сильній і незламній. Повертайтесь живими! Україна вдячна!
