Мій батько працював в аеропорту. Він приносив з роботи пакети. Такі, що лежать в кожному сидінні. В радянські часи вони були зеленого кольору. На них гордо було написано «Аэрофлот». І лого з крилами. Я так була закохана в це лого, що готувалася з часом бути красивою стюардесою. В ті зелені пакети батько загортав собі бутерброди. Про ці спогади я пишу у своєму блозі.
В моєму дитинстві молоко, кефір та сметана продавалися в скляних пляшках, що можна було повертати за гроші назад. Єдине, що не приймали - кришки з фольги. Фольга була блискучою. Я її збирала та гралася. А пляшки здавала.
Читайте також: Сортировка мусора и ЗОЖ: в Мариуполе определили лучших видеоблогеров
А ще було молоко в трикутниках. Упакування типу сучасного «тетрапаку». Зазвичай люди відрізали куточок зверху та виливали молоко. Мій батько відрізав верхню смужку, виливав молоко, мив упакування та сушив. В такі імпровізовані пакети щось складав.
В нашій сім’ї ніколи не викидали жодного клаптика паперу. Їх відносили у пункти вторсировини, здавали, отримували талони. За ці талони можна було придбати дефіцитні книжки. У нас їх була ціла шафа. Коли я пішла в школу, вже вміла читати. На ті часи це була рідкість. І саме тому мені довіряли роздавати зошити. Бо могла прочитати імена. Я цим дуже пишалася.
А у вас є заощадливі історії з дитинства?
Читайте також: Проект #Непластик: шокирующие факты о загрязнении пластиком окружающей среды
Стюардесою, до речі, я не стала. Стала екотренеркою.
