Всю свою сознательную жизнь я живу уже в независимом государстве. Советского Союза практически не помню. Помню купоны, помню, как занимали очередь за сахаром... Помню дорогу в школу, где только начинали изучать историю Украины... Наша учительница украинского языка и литературы Лидия Ивановна Шумаева действительно прививала любовь к украинскому языку и литературе... Помню, как изучали творчество Ивана Багряного и его "Тигроловів".
Потом был исторический факультет Донецкого национального университета, где в одной аудитории мирно сосуществовали приверженцы "великой России" и "патріотичної України". Тогда казались смешными дебаты сторон, никто даже не мог представить, что эти "великороссы" придут с оружием к власти, а "патріоти" будут вынуждены из-за угрозы для жизни покинуть родные дома.
Саме в 2014 році пройшла моя ідентифікація як громадянки своєї країни. Для кожного це відбувається в свій час. Так, я хочу жити в своїй країні й бути справді незалежною з правом вибору. Для мене незалежність - це безмежність пересування. Цього мене лишили. Я не можу поїхати до себе додому, до рідного Донецька, який тільки-но залишився в моїх спогадах. Дім - це не квартира, це можливість прийти на могили свої близьких, це дух знайомих з дитинства вулиць, це знакові для кожного спогади, де мріяла, була в розпачі, але знов підіймалася.
З 2014 року в мене з'явилась моя громадянськість, але я втратила свою незалежність. Я не полишаю сподівань, що одного дня покажу своїй доньці мій Донецьк... а поки для неї рідним стає Київ, в якому я відчуваю себе гостем, а для неї це дім...
Коли дивилась "Дюнкерк", там окремою сюжетною лінією був вчинок декількох людей, які на маленькій яхті поїхали рятувати людей з окупації на французькому березі, не відпускало відчуття, що це вже бачила, коли після обстрілу "Східного" в Маріуполі в січні 2015 року люди самоорганізовувались та допомагали один одному. Я хочу, щоб ми допомагали один одному не тільки під час обстрілів, але й в повсякденному житті. Так не вистачає людяності та взаємопідтримки...
В день народження прийнято бажати. Я бажаю своїй країні цінувати своїх громадян незалежно від реєстрації, боротися за кожного як за останню людину на цій планеті.
Я бажаю своїм співгромадянам творити та змінювати історію сьогодні, тут і саме зараз, бо іншого життя не буде.
Я мечтаю, чтобы в моей стране торжествовал закон, чтобы прекратились «договорняки» на всех уровнях: о вакцине для ребенка в районной поликлинике, о поступлении в вузы, об устройстве на работу, о строительстве дорог и самое страшное – продолжении этой необъявленной войны.
С днем рождения нашей страны! С днем рождения каждого из нас!
Будьмо!
