15 років тому в Маріуполі в Приморському районі ніхто не звертав увагу на 4-річного бродяжку, який … жив на зупинці. Ким він став сьогодні? Скільки дітей Донеччини щорічно проходять крізь жебрацтво та безпритульність? І що робить кожен з нас, коли бачить нещасну дитину на вулиці?
Цьому хлопцю зараз 20, його дитинство – страшний сон, у 4 роки власний батько-пияка вигнав Богдана на вулицю.
- Я жив на зупинці біля Приморського суду, ховався на даху, діти приносили мені їсти, - вже від перших слів Богдана стає ком у горлі. – Зимою ночував на залізничному вокзалі, спав, обійнявши батарею, щоб зігрітися.
В таких умовах хлопчик прожив 6 років. Час від часу він повертався до дому, але батько знову лютував, а Богдан знову рятувався на вулиці. Згодом там опинились і його батьки, які пропили квартиру, сім’я перетворилась на безхатченків.
- Я просив гроші біля Драмтеатру, мати чекала мене на лавочці. Не пам’ятаю скільки ми так жили. Одного разу хтось порадив нам звернутись до «Пілігріму», ми приїхали сюди и попросили допомоги. Маму відправили до реабілітаційного центру, – згадує Богдан.
Нажаль, жінку не вдалось врятувати від пияцтва, навіть на лікуванні у реабілітаційному центрі вона вживала алкоголь. У 2009 році померла. Через рік помер і батько Богдана. Хлопець залишився сиротою та потрапив до дитячого будинку…
Не дивлячись на увесь цей жах, в історії Богдана щасливий кінець. Йому пощастило зустріти не байдужих людей, хлопчика взяли до прийомної родини, де він виховувався до повноліття. Богдан наздогнав шкільну програму, зараз вчиться у технікумі.
Виявляти подібні родини і рятувати беззахисних дітей – робота в тому числі і поліції. У цьому році правоохоронці «взяли на контроль» більше 400 неблагонадійних сімей, де виховуються понад 800 дітей.
За невиконання обов’язків щодо виховання дітей поліцейські притягнули до відповідальності 894 дорослих. 78 осіб понесли адміністративне покарання за насильство в сім’ї. 16 батьків – притягуються до кримінальної (!) відповідальності. Це ті випадки, коли недбальство чи насильство мали тяжкі наслідки – каліцтво або смерть дитини.
Саме з таких сімей частіше за все тікають діти, рятуючись від «родинної небезпеки» на вулиці. Втікають майже щодня.
Цього року поліція отримала 382 повідомлення про зникнення дітей. З них менше 10% - це малеча від 1 до 9 років, яка по-просту загубилась або підлітки, що прагнули вільного життя. Переважна ж більшість втікачів – це діти, що рятувались від зневаги власних батьків, п’янства та побоїв, життя на межі голодування.
Історії цих дітей схожі на історію Богдана…
Бродяжництво – це проблема не конкретної дитини, це - проблема суспільства. Це слідство багатьох факторів: і загального рівня життя, і мікроклімату в сім’ї, і ефективності роботи низки відповідальних служб. Але, перш за все, це питання байдужості кожного дорослого.
…Мене зачепили інші спогади Богдана. Він каже, що у дитинстві жодного разу ніхто з дорослих не цікавився тим, чому він опинився сам на вулиці, чи в нього болить щось, чи він голодний? Ніхто не забрав 4-річного бродяжку до дому, щоб зігріти, не викликав відповідні служби, не відправив до лікарні.
Хлопець просто цього не пам’ятає? Можливо. Але тоді питання до кожного – чи зупиняєтесь ви, щоб поцікавитись у брудної, неохайної дитини, як вона почувається, розпитуєте у неї де її батьки, коли в останнє вона їла, де спала? Цікавитесь долею дитини, яка жебракує? Чому вона це робить, кому віддає гроші? Робите це чи просто кидаєте монетку? …
