Щодня, дивлячись на себе в дзеркало, кожен із нас бачить два образи, один з яких чомусь постійно бажаємо сховати від світу. Цей образ не можна відчути на дотик, сповна насолодитись його п’янкістю, проте він все частіше захоплює і манить. Образ свого внутрішнього я, саме того, що виступає фундаментом становлення нас, як особистостей.
Народившись на Бережанщині, на землі, що подарувала Україні таких видатних людей як брати Лепкі, О.Сенатович, А.Лотоцький, я виховувалась в атмосфері патріотизму та творчості, а це не могло не залишити свого відбитку в становленні мене як свідомого громадянина своєї держави.
Будучи у восьмирічному віці, з мого життя пішла найдорожча серцю людина – батько. Він був прикладом у всьому, прагнув аби одна із його квіточок стала військовою та охороняла рубежі країни. Тоді я твердо пообіцяла собі, що попри всі життєві негаразди та перипетії я виконаю мрію батька.
Леліючи роками вже не тільки чиюсь, але й свою мрію, крок за кроком я досягала нових вершин. Спочатку факультет філології та журналістики, згодом військова справа. Дві сфери, що абсолютно різні за своєю специфікою, навчили вірити в себе, свої сили, мати стрижень, не ламати своїх задумів, а наполегливо працювати задля них, загартували дух, прищепили любов до краси мистецтва, навчили поєднувати різні фарби та створювати цілу гаму відтінків життя, втілювати мрії в реальність.
Сьогодні, йдучи до здійснення своїх прагнень, я вдячна долі за підтримку та розуміння окремих людей, бо саме вони допомагають розвиватися духовно та творчо, дивитись на світ не крізь призму сірого квадрату…
Моя розповідь буде про раніше звичайних офіцерів, котрих, мабуть, сотні, але водночас і про незвичайних людей. Про тих, що надихають власним прикладом, про справжніх керівників і просто про людей з великої літери. Але спочатку трохи передісторії.
Знайомство з першим героєм моєї розповіді, героєм у прямому сенсі, відбулось ще на теренах Західної ділянки державного кордону, місця, де я пізнавала ази служби в охороні кордону. На той час полковник Ігор Левадний займав посаду першого заступника начальника Західного регіонального управління - начальник штабу. Суворий погляд та вимогливість одразу ж наганяли страх на кожного військовослужбовця. Тоді я собі навіть уявити не могла, що з цим легендарним офіцером зовсім скоро зустрінусь вже на іншому рубежі.
Березень 2015 року. Разом із майже сотнею мобілізованих я прибуваю для подальшого проходження служби в Донецький прикордонний загін. Чесно кажучи, побачене перевершило очікуване. Моніторинг ЗМІ перед від'їздом сформував у моїй уяві набагато гіршу картину. І поки я призвичаювалась до нових умов, звикала і до абсолютно іншого напрямку роботи. Тут відбувається знайомство з другим героєм.
"Тримати руку на пульсі" , - цими словами полковник Олег Бурда запам'ятається кожному прикордоннику в загоні. Маючи за спиною великий службовий та бойовий досвід, Олег Вікторович успішно керує роботою всього персоналу, який несе службу в тому числі і на самій лінії зіткнення. Динаміка обстановки, обстріли, облаштування контрольних пунктів, блокпостів, поточна робота й багато - багато іншого тільки завдають ентузіазму полковнику Бурді. Здавалось, він у буквальному сенсі жив на роботі, жив роботою. Любити те, що ти робиш, віддаватись на сто відсотків своїй справі - так працював він сам, так навчав працювати підлеглих. Зарекомендував себе умілим керівником, бо завжди знаходив індивідуальний підхід до кожного. Небагатослівний, проте турботливий. Він залишався прикладом офіцера честі та гідності.
Ділянка відповідальності Луганського прикордонного загону. Район населеного пункту Юганівка. Бойовики розпочинають масований мінометний обстріл позицій зведеного загону прикордонного угруповання "Північ". Ту страшну ніч заступник начальника Донецького загону з персоналу полковник Руслан Цапюк згадує, як страшний сон. Саме тоді, вправний воїн полковник Бурда зазнає численних осколкових поранень голови, але не здається і попри будь-які вмовляння побратимів спочатку відмовляється від госпіталізації. "Той обстріл, мабуть, був самим страшним в моєму житті. Те відчуття, коли ти розумієш, що знаходишся на грані життя і смерті. Тільки завдяки рішучим діям Олега Вікторовича, його командам терористам не вдалося зненацька захопити і знищити наш підрозділ" - з гордістю розповідає полковник Цапюк.
Тоді в обличчі полковника Бурди військовослужбовці угруповання "Північ" побачили не тільки патріота, не тільки вольового керівника, але й справжнього борця, борця за волю українського народу.
Через деякий час ділянку Донецького загону очолює полковник Андрій Ігнатьєв . Його професіоналізм і сумлінний підхід до справ – основа успіху. Рішучий та впевнений, він протягом року злагоджено управляє спочатку Донецьким загоном, а згодом оперативно - військовим відділом із місцем дислокації у Краматорську. Вже налагоджену службу попереднім командиром, полковник Ігнатьєв доводить до автоматизму. Міцну хватку до справи відмічають не тільки колеги, але й офіцери з суміжних правоохоронних органів. Витримку та гарт прищеплює кожному прикордоннику загону.
"Пам'ятаю після першого ж знайомства в мене були відчуття, ось він - справжній еталон військової людини" - згадує заступник начальника відділення інспекторів відділу "Ялта" молодший лейтенант Алекс Тарі . Каже, жорстка дисципліна і постійна робота над вдосконаленням своїх вмінь зі сторони Андрія Михайловича тільки підбадьорювали та давали стимул для служби в елітному війську. В минулому десантник, Алекс мріяв вступити до лав "зелених беретів". І нарешті, коли ж мрія стала реальністю його життєва стежина перетинається з полковником Ігнатьєвим, під керівництвом якого протягом тривалого часу молодший лейтенант несе службу на ділянці Донецького загону.
"Такі люди - це майбутнє української армії. Армії сильної та доскональної" - зазначає Алекс Тарі .
Кожна структура - це організм з окремими підрозділами - органами, котрий працює справно і фахово. Це кропітка праця багатьох осіб у комплексі. Однак за кожним підрозділом завжди стоїть той, хто за це відповідає, хто організовує і контролює, аби робота проходила без ексцесів і орган працював без збоїв, бо права на помилку тут не має.
Полковник Ігор Левадний та генерал - майор Сергій Бідило протягом тривалого часу виступали і продовжують виступати ключовими особами, котрі забезпечують життєздатність і організацію служби на високому рівні підрозділів Східної ділянки.
Полковник Левадний тривалий час очолював оперативно - військовий відділ у Краматорську. Зона АТО... До компетенції відділу підпадає чотири прикордонних загони, кожен з яких із своєю специфікою служби та змінами в обстановці. Тільки завдяки професійності Ігоря Анатолійовича вдалось налагодити та утримувати на належному рівні функціонування чотирьох багатогранних загонів. Сам же полковник ніколи не втрачав віри та завжди з позитивом дивився навіть на найскладніші завдання.
"Немає нічого неможливо! Найважливіше - бажання" , - говорив він. Мабуть, завдяки наполегливості та впертості у своєму ділі йому водночас вдавалось бути і прикладом зразкового офіцера, і спритним керівником.
Полковника Левадного знають чи не всі прикордонники Держприкордонслужби. Хтось, як толкового офіцера, хтось, як людяну і чуйну людину, а хтось, як вимогливого і принципового начальника.
"Головним і першочерговим завданням для нього було збереження життя військовослужбовців. Він ніколи не піддавав ризику своїх підлеглих" -говорить підполковник оперативно-військового відділу "Краматорськ" з позивним Дібо. Добре знаючи, яка відповідальність на ньому лежить йому виходило реалізовувати поставлені перед ним завдання без втрат серед особового складу.
І нарешті керівник усього Східного апарату. Про особливий підхід, виваженість, численний досвід колеги генерал - майора Сергія Бідила говорять чи не щодня. Організовувати та відповідати за роботу кожного напрямку окремо справа не з легких, тим паче, коли до зони відповідальності входить ділянка проведення АТО. Зберігаючи світлий розум та приймаючи правильні рішення, йому вдається тримати під контролем весь Східний рубіж.
"Стриманий та толерантний. Завжди знайде компроміс і вихід із ситуації"? - так характеризує Сергія Вікторовича начальник прес-служби Східного регіонального управління підполковник Оксана Іванець . Своєю завзятістю та натиском генерал-майор робить дійсно великі справи, а багатий досвід тільки сприяє цьому.
Це лише коротка розповідь про кількох офіцерів. Про тих, котрі точно знають, що таке честь мундира. Дуже хочеться, щоб країна знала своїх героїв в обличчя, керівництво країни та служби цінували і пишались такими полководцями. Усі вони різні. Кожен із своїм героїчним літописом службово - бойових буднів, але єдиними помислами та ідеями з'єднані в одну фронтову долю. Завзяті, мужні та незламні… Готові пожертвувати власними життями задля збереження миру на нашій Богом даній землі.
