Гучна тема – суд по справі про вбивство офіцера СБУ Віктора Мандзіка.
Хочу написати про це, оскільки знаходилась в Приморському суді саме у ключовий момент – коли поліцейські під галас та нападки присутніх повертали обвинувачуваних до спецприміщення.
За ті три дні, що наша команда прожила в цій ситуації – чергували разом із ЗМІ у залі, моніторили новини, ФБ активістів, реагували на дезинформацію та спроби видати бажане за дійсне - мені здалось, що я все це вже бачила. Так вже було по Равликах, по Якутах/Дипломатах/Адвокатах й ще низки людей, яких затримували за злочини, але які намагались рятувались від тюрми модною нині медійно-патріотичною тактикою.
Щодо суду – технологія зрозуміла. Треба засвітитись у пресі гучним скандалом, обов’язково необхідна бійка, а безпрограшний піар – одразу на все це спровокувати поліцейських.
Я передивилась багато відео. У перший день розпочалась штучна тяганина - відводи суддів, не явка викликаних свідків, підслідні скаржились на те, що голодні. Доходило до абсурду. Конвойні (з числа поліцейських), які заступили на службу, запропонували їм свої сухпайки, але обвинувачувані затребували на них документи – акти прийому-передачі, сертифікати якості й так далі.
Сухпайки, до речі, нормальні. Поліцейським часто доводиться ділитись ними, там, на лінії розмежування, де у напівзруйнованих будинках живуть люди і маленькі діти, яким нікуди дітись, нічого їсти й зовсім ні на кого розраховувати.
В решті-решт «гурманів» нагодували – конвойні звернулись до слідчого ізолятору, звідки було виділено співробітника, який забезпечував годування підслідних.
Потім почалась масова гіпертонія, яку за ніч обслідування у лікарні виключили медики, потім сутичка біля лікарні, коли жінки блокували службовий мікроавтобус та штовхали поліцейський, потім інтерв’ю жінок з переламаними руками, яких нібито побили поліцейські. Потім ще більше 20 подібних заяв від всіх, хто тільки міг зателефонувати до поліції.
До речі, цікаво, що одна з жінок, яка впевнено розповідала ЗМІ, що саме старший конвою підполковник Свір зламав їй руку, на відеозапису подій у лікарні навіть не підходила до поліцейського.
Й на фоні цієї затяжної істерії під вечір 27 червня хвилювання у залі засідань спалахнули як сірник. Хтось починав голосити, ще 20 чоловік підхоплювали. Ніхто з присутніх навіть не бажав розібратись у ситуації.
Старшим групи із забезпечення публічного порядку під час судового процесу був офіцер главку Роман Осуховський. Він говорить, що близько 17:00, коли судді знаходились у дорадчій кімнаті, адвокат підзахисних налаштував натовп на те, що рівно о 17:10 закінчується термін арешту підслідних. Група підтримки створювала ажіотаж й чекала визначеного часу, щоб влаштувати масові безлади та дати можливість обвинуваченим покинути зал судових засідань.
І це почалось. Підслідні (на хвилиночку, на яких 13 злочинних епізодів – вбивство, розбої, грабежі, викрадення людей, вдома у яких вилучено купу зброї, «віджаті» автівки) під гасла людей «Волю! Волю!» стали ламати спецприміщення, в якому знаходились.
Ситуація вимагала від поліції адекватної реакції. Крапку поставив генерал. Відео цього моменту не подивився лише сліпий. Відношення різне, але мені приємно, що більшість людей на стороні здорового глузду та закону.
Хочу ще сказати, що там, на місці, побачила деяких місцевих активістів. Поважні люди, але ніхто з них не призивав людей до порядку, а навпаки підбурювали матерів, дружин підозрюваних, даючи їм надію, що безладом можна врятувати своїх близьких від покарання.
А ще, жоден з присутніх навіть не згадав та не виявив поваги до дружини, матері вбитого Віктор Мандзіка…
А ще активні заворушники, яких поліцейські вивели з зали суду та склали у їх відношенні адміністративний протокол – з Дніпропетровщини, зізнались, що навіть не знають підслідних. Їх просто попросили приїхати. Для підтримки. Патріотів…
Мені здається, чи ми дозволяємо іншим підміняти поняття «патріот»?
Патріоти – це ж не ті, хто бере зброю та починає розпоряджатись майном інших людей? Хто починає «на око» визначати, хто сєпар, а хто ні? Не ті, хто бере на себе право вирішувати чи буде людина жити, чи отримає кулю в лоб? Сподіваюсь, ми не таких людей називаємо патріотами?
(До речі, у гущі подій була у формі. Дісталось від якогось хлопця, тепер маю «симпатичний» синець на нозі, сантиметрів на 10 в діаметрі. Вже не знаю – навмисно чи випадково. Сподіваюсь він вдарив мене не через те, що я – поліцейський).
