«Державне свято» , «неробочий день» - за такими «основними» ознаками можуть характеризувати 14 жовтня ті, хто до війни не має стосунку, хоча наразі стосунок до війни має вся країна.
«Нарешті поїду додому - вперше за півроку», - каже мені хмельничанин-прикордонник, що стоїть на контрольному пункті в'їзду-виїзду тут, на Сході України. І це він не про вихідні, а про відпустку. Тож, коли вся країна святкуватиме їх день, вони самі й далі нестимуть службу на кордоні та тимчасовій лінії розмежування, не маючи часу на перепочинок. Ось про це я хочу вам нагадати. І, коли в містах проводитимуться паради, йтимуть концерти, не слід забувати про те, що, здебільшого, на цих парадах і святах не буде самих Захисників, за рідким вийнятком.
Відношення до свята має бути однозначним - шана та ще один привід подякувати тим військовим, що з початком війни не стали зрадниками, а лишилися захищати Батьківщину, та тим добровольцям, які, маючи зовсім інші професії, взяли в руки зброю, ставши на захист України.
В переддень свята ми з хлопцями їздимо по школах, спілкуємося з дітьми. Їхні слова та емоції найщиріші. Вони голосно вітаються з нами, поки ми йдемо коридорами до класу. Радіє хлопчина від того, що молодий прикордонник-маріуполець потис йому руку, якийсь веселий малий припускає, що об'єктив мого фотоапарату стріляє лазерами, називаючи мене «дівчинка-тьотя-військовий», а миле дівча з пофарбованим у біло-зеленуватий колір волоссям, посміхаючись мені, підіймає руку на питання: «Хто б з вас хотів стати прикордонником?» Вони дарують нам обереги - ляльки-мотанки, насправді даруючи значно більше - сенс всієї цієї боротьби.
День захисника України - це не просто вихідний день. Це день наших Захисників - справжніх - тих, що стоять на захисті своєї Країни і її громадян. Це не день для відпочинку. Це день, аби вкотре сказати їм: «Дякую!»
