23 жовтня. 12.30. Маріуполь. Міська лікарня № 4. Приймальне відділення. Три швидкі у черзі. За словами головного лікаря, ще зовсім нещодавно їх стояло шість.
Медпрацівники приймають хворих на COVID-19. Ще у приймальному відділенні, а вже на кисні. За мною літня жінка, яка важко дихає. Вже страшно.
У «червоній» зоні ще страшніше. Там тихо-тихо. І це наводить неабияку смуту. Майже кожний хворий у кисневій масці. Хірургічне відділення, а там 80 пацієнтів з підтвердженим COVID-19. Тільки троє з них – вакциновані. Переважно, з однією дозою щеплення.
Майже всі кімнати відділення зайняті пацієнтами. Чули тільки важке дихання. Один із хворих покликав мене та попросив допомогти – каже, що не поступає кисень. Страх охопив одразу. На радість, поруч була медична сестра.
Двоє лікарів на 80 пацієнтів. Піклуються за хворими, спілкуються з їх рідними та безкінечні дзвінки. Аби поспілкуватися з одним із лікарів, чекали майже годину. Говорити на камеру бояться, бо впевнені, що кожне слово буде сприйматися за неправду. Але все по-справжньому. Це я побачила власними очима.
Санітарки та медичні сестри кажуть, що дуже важко. По 6 годин у захисних костюмах, без перерв і перепочину. Бояться за здоров’я рідних. Але виходять на роботу, бо треба. Називають себе однією сім’єю.
Мої слова не сильно допоможуть медпрацівникам і хворим. Але маска вже точно перестане бути незручною. Ще раз перегляну відношення до свого здоров’я.
За останню добу у Маріуполі зафіксовано понад 700 випадків захворювання на коронавірус. 12 летальних випадків. Жахає.
Народ, бережіть себе! Медичним працівникам велика дяка за стійкість і терпіння.
Додаю фото для впевненості у тому, що була у «червоній» зоні. Коронавірус існує. У всякому разі, я його точно побачила.
