У свої 24 він побував у найгарячіших точках Донеччини – Дебальцеве, Мар’їнка, Авдіївка. Бачив руйнування, каліцтво і двічі дивився в очі смерті. Був одним з тих, хто зупинив диверсантів у Маріуполі в 2015 році – важко поранений, переслідував злочинців, стікаючи кров’ю. Війна змінила хлопця, але не зламала, а загартувала. Він готовий йти до кінця - до перемоги і навіть далі. Для поліцейського з Корпусу оперативно-раптової дії з позивним «Вовк» служба стала способом життя з присмаком небезпеки.

Курс виживання

Спецпризначенець став до лав правоохоронців у найважчі часи, коли Донецьк охопила хвиля проросійських мітингів та почалися активні бойові дії, хоча рішення вдягнути погони прийшло ще у мирний період.

В переломному 2014-му бойовики «віджимали» автомобілі, грабували, викрадали людей. На кожне таке повідомлення виїжджав і «Вовк». Тоді, під час штурму облуправління міліції, він був поранений вперше. Місяць був на лікуванні, але не казав про це батькам. Рідні дізналися про поранення, коли спецпризначенець знову став у стрій. Тоді батько, який завжди підтримував вибір сина, задав одне-єдине питання, чи продовжить він службу. «Вовк» був непохитним. Хлопець читав в очах рідних страх та хвилювання, але звик йти вперед і бути вірним у всьому, в тому числі й обраному шляху.

По приїзду до Маріуполя боєць продовжив службу у спецпідрозділі «Сокіл». Після кількох місяців підрозділ був реформований та з’явився КОРД.

- Ми здали нормативи, вогневу підготовку, психологічні тести, а далі… п’ятиденний курс виживання. Першого дня нас підняли о 12-й ночі і ми пробігли 10 кілометрів. Далі – 2 години сну і знову пішли «гуляти». Наші «прогулянки» були по 10-20 кілометрів. З речмішком, який важить 30 кілограмів. Допомагала шалена підтримка друзів, які йшли разом зі мною, - каже поліцейський.

Війна

Дебальцеве, Мар’їнка, Авдіївка. Спецпризначенці виїжджали в усі «гарячі точки». Туди, куди не наважувалися вирушити інші служби міста. Допомагали людям, евакуювали з-під обстрілів, розвозили їжу.

- Був випадок у 2015 році. Поїхали ми тоді з Сергієм Миколайовичем Князєвим. Зайшли з ним у школу до бомбосховища з людьми. І він каже, давайте ми заберемо ваших дітей у Дніпропетровськ, у пансіонат, де є комп’ютери, холодильник, вода, харчування. І мама трьох дітей каже: я чекаю на своїх (прим.авт. – терористів). Ми з ними посварилися. Але насильно забрати ми їх не можемо. Буквально через годину, як ми від’їхали від цієї школи, від неї нічого не залишилося. Всі під завалами, всі загинули.

А в цьому році «Вовк» рятував людей в Авдіївці:

- Був обстріл о другій годині ночі. У «старому місті». І туди відмовлялися їхати швидка допомога, пожежники, рятувальники. Там було пряме влучення в будинок. Всі відмовлялися. І ми виїхали на цивільному авто, дорогою до нас прилітав снаряд на відстані десь 20 метрів. Просто водій своєчасно повертав. Приїхавши на місце, ми побачили, що ніхто людям не допомагає, там були діти. Сім та чотири роки, хлопчик та дівчинка. Ми зайшли, витягнули їх з будинку, матір витягнули. Квартира не підлягає відновленню. І їхні ж сусіди їм не допомагали.

Поранення

- В спецпідрозділі мене прийняли в сім’ю. Колектив дружний. Коли ми заходимо працювати, я думаю не лише про себе, я думаю про себе, про злочинця, але в першу чергу - про свого товариша, який йде поряд зі мною. Я маю бути впевнений в тому, що він мене прикриє. Я повинен розуміти, що якщо я піду направо, мені не потрібно дивитися наліво – він туди подивиться. Були випадки, які це підтверджували. Один з них – 23 лютого, - розповідає хлопець.

Взимку 2015 року «Вовк» у складі патруля приступив до чергування у 700-тисячному Маріуполі. На Лівобережжі наряд зупинив автівку: спереду – водій і пасажир, а подалі від очей… вибухівка, призначена для вчинення терористичних актів. Але дізналися вони про це запізно… ціною втрати бойового побратима Віталія Мандрика.

- Автомобіль зупинив я. Ми з напарником підійшли, попросили водія та пасажира вийти з авто, вели діалог. В цей час до нас підійшов наш третій напарник – Віталій Мандрик. Він почав спілкуватися з пасажиром і попросив його дістати вміст кишені і покласти на капот. Я спілкувався з водієм. Побачивши на задньому сидінні сумку, я попросив її відкрити. Він відповів, що там корм для курчат. В момент, коли я повернувся до співрозмовника, щоб ще раз повторити вимогу, почув постріл. Я не зрозумів, що сталося. Біль, спалах…

Терористи хотіли втекти на автомобілі, але наряд відкрив вогонь. Зав’язалась перестрілка. Кинувши авто, вони зникли у лісосмузі. Потім одного з них знайдуть мертвим – його застрелить його ж спільник Гриненко, який після кількох тижнів переховування і сам накладе на себе руки…за хвилину до затримання поліцією Донеччини.

- Я відразу підбіг до Віталіка. Почав надавати долікарську допомогу. Другого напарника я не бачив. Ми почали його звати. В цей момент він вийшов з лісосмуги… пораненим в голову. Вже потім ми зрозуміли, що поранення не одне. В нього випустили 4 кулі. Одну в район печінки, іншу – в лопатку. Врятував бронежилет. Ще дві кулі прошили черепну коробку. Везіння, велике везіння, лише кілька міліметрів…

Тут сталеві нерви спецпризначенця не витримують, і голос на долі хвилини зривається. Непомітно він бере себе в руки і продовжує.

- За півгодини ми дізналися, що Віталій помер.

Інший напарник стікав кров’ю. За порятунок його життя взялися медики. «Вовка» було поранено в обличчя… Вдруге всього за кілька років служби.

- Мені товариші кажуть: «Третього разу не буде». Ну… подивимося… Мені подобається моя робота - до душі. Хоча ця ситуація кардинально змінила деякі моменти, тому що ми несли службу з охорони публічного порядку протягом півроку щодня. І ми їздили в Дебальцеве, Авдіївку, Мар’їнку. Постійно ми були на грані, і ми, можна сказати, втомилися. Просто день за днем ти перевіряєш машини, одноманітно та монотонно. Коли ми зупинили тих злочинців, за зовнішніми даними важко було зрозуміти, що вони злочинці. Вони казали, що волонтери, показували нам різні документи, вони думали, ми не будемо далі проводити догляд. Але ми продовжили перевірку - і сталося те, що сталося, - зізнається «Вовк».

Поліцейські зупинили теракт та врятували ціле місто. За відвагу та героїзм «Вовк» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню.

Постскриптум

За десятки років служби в органах внутрішніх справ більша частина звичайних поліцейських не переживає того, що пережив цей хлопець у свої 24… Але в його очах – рішучість, в серці – віра у правильність прийнятих рішень, а попереду – великі плани на майбутнє.

Нещодавно хлопець одружився, бо завжди мріяв про щасливу люблячу родину:

- Сина навчу бути чесним перед собою і ставити перед собою цілі. Якщо є мета, є сенс життя. І слухати старших. Навіть якщо зараз ти не розумієш або не підтримуєш їхніх слів. Прийде час – вони виявляться правильними.