Начальник відділу прикордонної служби “Маріуполь” майор Андрій Ящук родом з Могилів-Подільского, та нині каже, що планує лишитися з родиною в Маріуполі. Східна Україна має для нього велике значення, адже з самого початку війни він на фронті й не відступить до самої перемоги.

“В 2014 році розпочиналося все з весни. Спочатку - з місцевого населення”, - згадує початок війни Андрій Ящук. Він наголошує, що найболючішим був саме вибір певної частини місцевого населення сходу сторони російсько-терористичних військ. Це відношення співгромадян дуже засмучувало, недовіра до власних захисників та подекуди навіть образливі слова звучали в бік мобілізованих з інших регіонів хлопців. На той час мобільна прикордонна застава “Амвросіївка” взяла на себе обов’язки лінійної застави та охороняла визначену ділянку кордону. Майор розповідає, що, незважаючи на подекуди проросійські настрої, робота з населенням продовжувала проводитися. Військовослужбовці власними діями переконували громадян та запевняли, що ворог прийшов в Україну ззовні. Були військовозобов’язані також і серед місцевих, розповіді яких про українську армію, її дії лише на благо свого народу позитивно впливали на думки населення.

“З червня нас передислокували на міжнародний пункт пропуску “Успенка”. Там ми супроводжували колони, доставляли продовольство, вивозили прикордонні наряди аж до міжнародного пункту пропуску “Маринівка”, доставляли поранених звідти до пункту збору, звідки вони далі направлялися на шпиталь”, - згадує прикордонник ті часи активних бойових дій. Тоді довелося дуже швидко звикнути до нових умов служби в умовах війни, швидко приймати життєво важливі рішення, перебуваючи під ворожим вогнем. 
Андрій наголошує - тоді вони неодноразово були свідками ворожих атак: “Гради стріляли по населеним пунктам: по Амвросіївці, Степанівці, Григоріївці... Вже тоді ми точно розуміли - хто товариш, а хто ворог, адже вогонь вівся саме з території РФ - працювали і Гради, і ствольна артилерія”. Майор бачив ті перші наступи російсько-терористичних військ, вторгнення країни-агресора на українську землю. Тоді кожну мить на прикордонників чатувала небезпека, та саме в той час формувалося справжнє бойове військо. Військовослужбовці прийнялися виконувати дану клятву - оберігати священний кордон України.

Одним з головних завдань, звісно, було збереження життів військовослужбовців, тому відповідальною місією стало вивезення з поля бою поранених. “У липні 2014-го були важкі бої на Маринівці - населеному пункті та однойменному міжнародному пункті пропуску. Було багато різних поранених, в тому числі тяжких. Доводилося навіть по вісім військових вантажити в одну автівку і вивозити”, - пригадує Андрій Ящук. Зазначає, що тоді в боях все було на великому адреналіні та неабиякому патріотизмі, що й допомагало триматися навіть в тих важких умовах: “Я виконував свій обов’язок перед Державою по захисту державного кордону. Звичайно, було страшно, та я поставив собі за мету виконання свого обов’язку”.

Довелося майору пережити також і поранення в бою: “Поранення я отримав біля населеного пункту Амвросіївка, на той час ворог вже прорвав державний кордон і ми відійшли на наш ВПС. Мені було поставлено завдання щодо виявлення ворожої техніки та не дати їй пройти вглиб України. Ми виставили засідку, та хтось, можливо з місцевого населення, передав дану інформацію ворогу. Нас обстріляли”. Зараз він згадує своє поранення інакше. Каже, що тоді так за себе не переживав, не думав, що все може скінчитися. Усвідомлення прийшло через певний час - коли лікувався, коли побачився з дружиною і зрозумів, якою б була для неї ця втрата. Тоді своїми правильними діями Андрій знешкодив купу ворожої техніки й нині радіє, що ніхто з його підлеглих більше не постраждав: “Слава Богу, поранено було тільки мене. Військовослужбовці, що були на той час зі мною, вийшли здорові. А найголовніше - тоді ми не дали пройти колоні в бік Іловайська”.

Певно, його міцний переможний дух - також заслуга і неймовірної жінки, яка з ним поруч - дружини, що ніколи не просила свого воїна спинитися, а навпаки - підтримувала в усьому і стала надійним тилом: “На той час моя дружина була вагітна. Вона мене підтримувала. Мужня жінка, що в будь-якій ситуації говорила боротися і йти до кінця. Коли мене поранили - вона також виїжджала під боями”. Їхня родина пережила ті пекельні події, тепер подружжя виховує донечку Єву. Андрій же керує відділом прикордонної служби, стоячи на обороні також рідного йому міста Маріуполь.