Супутник великого сінематографа

Багаченко Анна - наукова співробітниця відділу фондів Маріупольського краєзнавчого музею, учасниця проекту «(Роз)архівування (пост)індустрії», що його реалізують Центр міської історії (Львів) у співпраці з Університетом Сент-Ендрюс, Маріупольським краєзнавчим музеєм, Покровським історичним музеєм та Донецьким обласним краєзнавчим музеєм у Краматорську за підтримки House of Europe.

В останній день літа у львівській кам’яниці по вул. академіка Богомольця, 6 відкрилася виставка «Суспільство з кіноапаратом». Організатори запрошують зазирнути у світ кіноаматорства, діляться історією цього явища. Експозиції, яка має частково оновлюватися раз на два тижні, цікава паралельна програма. «Всьо, тре їхать!)», - прокоментував Дмитро Білько.

Відвідини виставки можуть співпасти з демонстрацією виробничо-пригодницького дефективу «Вася Рігель проти ЦРУ» (1981 р., м. Жданов, автор Олександр Чернов), «Техфак: люди, события, факты» (1971 р., м. Жданов, кіностудія Ждановського металургійного інституту) чи іншої стрічки з колекції Міського медіаархіву Центру міської історії. Але які б фільми не пропонували до перегляду, пошукайте вітрину, де стоїть невеличка скринька з дерева та металу нефабричного виробництва. На корпусі дві ручки й конусоподібний видошукач. Цей кінопроекційний апарат надав для виставки маріуполець Георгій Сергійович Котельников.[1]

Історія кіноапарата починається навесні 1950 р. з книжки про кіноапарати, штативи, роботу кінорежисера та кінооператора… Наступного року на базарі Георгій побачив підлітків, що продавали пристрій, на якому, за їхнім твердженням, можна знімати й показувати кіно. Об’єктив на приладі переміщувався на 6 мм – праворуч і ліворуч, під кришкою було місце для плівки шириною 35 мм та дві котушки. Для перегляду до камери додавалася лампочка від кишенькового ліхтарика. З купівлею не склалось, але через п’ять років Георгій  зібрав власну камеру, яка працювала за тим самим принципом.

«У той час у продажу була лише фотоплівка на 35 мм й все необхідне для роботи з нею. Тож виникає ідея змінити формат кадру. У професійній кінозйомці крок кадру 19 мм. На кадр чотири перфораційні отвори на відстані 4,75 мм. Новий розмір кадру 4,75х6 мм й, відповідно, чотири доріжки на одній плівці. Отримуємо 1260 кадрів, які при швидкості зйомки 16 кадрів в секунду дають 78 секунд. Рахуючи тривалість одного плану в 4 сек., отримуємо приблизно 20 планів. Для сімейного домашнього кіно – чудово», - розповідає Георгій Сергійович.

Георгій Котельников та Іван Молоданов працюють над фільмом. Літо 1956 р. Фото з домашнього архіву.

Камера супроводжувала Георгія Сергійовича під час туристичних подорожей по Кавказу, Алтаю, Тянь-Шаню, Байкалу.

Звісно, формувався і родинний фото- та кіноархів.

Георгій Котельников на оз. Байкал. 1963 р. Фото з домашнього архіву.

В 60-х рр. ХХ ст. Георгій Сергійович долучився до роботи аматорських кіностудій м. Жданова. Безпосередньо брав участь у написанні сценаріїв та зйомках кількох сюжетів. Наприклад, про Михайла Михайловича Бріскіна (1908-1999 рр.), чемпіона та рекордсмена СРСР зі спортивної ходьби на дистанцію 10 тис. та 20 тис. метрів у 1941 р. та 1944 р. відповідно у другому випуску «Приазовского экрана».

«Приазовский экран» - щоквартальний кіножурнал з 8-10 сюжетів. Перші чотири випуски вийшли 1969 р., а шостий побачив світ 1973 р. Номери монтували з сюжетів, наданих кіноаматорськими студіями до Ждановського міського клубу.

Про необхідність створити громадську організацію, яка б об’єднала колективи кінолюбителів та одинаків, писав С. Волков, кінооператор заводу ім. Ілліча ще в січні 1964 р. в газеті «Приазовский рабочий» в статті «Нужен киноклуб». Зрештою 1967 р. дев’ять активно працюючих кіноаматорських колективів організували Ждановський міський клуб.

Що ж то були за колективи? Як і коли вони виникали? Спробуємо на основі матеріалів періодичних видань тезами відновити хронологію кіноаматорського руху.

У липні 1957 р. газета «Приазовский рабочий» повідомила, що партійна організація тресту «Азовстальбуд» почала випускати кіногазету з метою посилення масово-політичної роботи серед робітників. Історію створення аматорського колективу розповів Леонід Калятинський в брошурі «Наша кіногазета» (1956 р., Сталінське обласне видавництво).

Починалося все навесні 1955 р. Керівник фотогуртка при Палаці культури будівельників Федір Олександрович Спиридонов[2] під час візиту до парткому тресту запропонував знімати кіно. Він мав власну камеру та трохи кіноплівки й продемонстрував сюжет про візит до московського зоопарку. До складу кіногрупи також увійшли Федір Семенович Деркачов, Олександр Іванович Єрецький, Євген Юхимович Рабкін, Є. Гаврилов, Г. Метко та кіномеханік Чорненький.

Сценарій першого випуску писали в парткомі. Знімали 16-міліметровою кінокамерою «16 С-1», дикторський текст на музичний супровід записували на магнітофон. Перші глядачі збиралися  в червоних кутках підрозділів тресту та Палаці культури.

Кіногазета виходила раз на півтора-два місяці. Вона нагадувала короткометражні хронікальні фільми, але на місцевому матеріалі. Фінансування взяла на себе профспілка з коштів, виокремлених на культфонд.

Основним недоліком перших випусків кіногазети був звук. У січні 1956 р. Спиридонов та Єрецький поїхали до Москви на кіностудію науково-популярних фільмів, де з ентузіазмом сприйняли ідею та дали рекомендації. Третій випуск кіножурналу змонтували у квітні 1956 р. Розповідав він про задачі тресту на перший рік шостої п’ятирічки, досягнення та недоліки в роботі.  Продемонстрували його на V з’їзді профспілок будівельників у Москві.

Аматори кіностудії палацу культури «Азовстальбуд» переглядають плівку. м. Жданов 19 – 20 жовтня 1958 р. Фотограф В. Сичов. ЦДКФФА України

1962 р. вийшов вже 22-й випуск кіножурналу. Сюжети традиційно пов’язували з виробництвом, життям колективу.

Учасники аматорської кіностудії при Палаці культури будівельників Спиридонов Ф. (ліворуч) – кінооператор та Карпенко - асистент зі зйомки на будівництві конверторного цеху Ждановського металургійного заводу ім. Ілліча. м. Жданов, 21 серпня 1963 р. Фотограф С. Гендельман. ЦДКФФА України

В брошурі Леонід Калятинський пише про наслідування досвіду будівельників на підприємствах міста, в тому числі металургійному комбінаті ім. Ілліча, а 21 листопада 1958 р. досвід «Азовстальбуду» схвалила Всесоюзна центральна рада профспілок.

Кіножурнал «Металург «Азовстали», підготовлений під керівництвом Михайла Медуховського, глядачі побачили 27 листопада 1957 р. До випуску увійшли сюжети про нові технології, випуск металургійної продукції, житлове та культурно-побутове будівництво в Орджонікідзевському районі міста. Припустимо, що саме 1957 р. – дата появи кіноаматорського осередку на заводі «Азовсталь». Згодом кіностудію очолювали Владлен Качалов та Михайло Семиренко. До кінолітопису заводу увійшли стрічки «Где азовская плещется волна» (1967 р.), «Этапы большого пути» (1968 р.), «Закалка рельсов токами высокой частоты», «Переработка шлаков для сельского хозяйства», кіножурнал «Азовстальськие новости». У січні 1971 р. про кіностудію пишуть як про кінокорпункт Міністерства чорної металургії СРСР.

У березні 1959 р. була створена аматорська кіностудія Ждановського металургійного інституту – «ЖМИ-фильм». Сергій Давидович Буров згадує, що наставником студентів – Миколи Ушакова, Григорія Фідельмана, Олега Солодухи, Валерія Родштейна, Леоніда Пугача – став Григорій Данилович Сорока, який під час Другої Світової війни займався аерофотозйомкою у військах особливого призначення. Перший 10-хвилинний фільм складався з чотирьох сюжетів: ювілей професора Казанцева, збір металобрухту, студентський крос та заняття в лабораторії.

У листопаді 1959 р. «ЖМИ-фильм» вже передає досвід делегації Донецького індустріального інституту. Впродовж першого півріччя студенти зняли шість кіновипусків. Фільмували олімпіаду студентів Сталінської області  («В горах Кавказа»), перебування у столиці («С киноапаратом по Москве»), сюжети присвячені будівельникам стану 1700 заводу ім. Ілліча та пуску доменної печі на заводі «Азовсталь» («Приазовский рабочий», 4.11.1959 р.).

Невдовзі Григорій Фідельман та Валерій Родштейн відправилися в творче відрядження на центральну студію документальних фільмів та до «Мосфільму». Фільми студентів показували на підприємствах, в кінотеатрах міста, транслювали на Донецькому телебаченні. На 1974 р. на «ЖМИ-фильм» випустили вже 50 стрічок.

Сергій Давидович Буров у статті «Фильмы заводской студии» назвав кіностудію інституту кінофакультетом, бо активні учасники, отримавши дипломи, очолювали чи створювали кіностудії на підприємствах міста («Комсомолец Донбасса», 29.06.1967 р.).

З 1963 р. починає свою історію кіностудія на Ждановському заводі важкого машинобудування. Працівники кінолабораторії відділу технічної інформації – Юрій Цимбалюк, Віталій Страфун, Олег Брайловський – згуртували аматори, які створювали фільми з логотипом «ЖЗТМ-фильм». Всебічно сприяв розвитку студії директор заводу Володимир Федорович Карпов, який і сам захоплювався фотографією. Саме він рекомендував частіше знімати виробничі процеси, наголошувати на унікальності продукції, пропагувати прогресивні методи праці. 1974 р. постановою президії Української республіканської ради профспілок самодіяльній кіностудії Ждановського заводу важкого машинобудування надано звання народної. «ЖЗТМ-фильм» зняв біля ста фільмів, які демонструвалися в кінотеатрах міста, на обласному телебаченні, отримували нагороди на обласних, республіканських та союзних оглядах і конкурсах.

Зупинимося на двох фільмах, які створювали у співпраці з Маріупольським краєзнавчим музеєм. Згідно з духом доби, один з них присвятили широко пропагованому ювілею - 50-річчю Жовтневої революції, 1967 р., і за три місяці було створено фільм «Песня о городе» (автор сценарію Сергій Буров, оператори Юрій Цимбалюк, Григорій Фідельман, Михайло Резченко, звукооператор Віталій Страфун). Стрічка отримала схвальні відгуки Ростовської студії кінохроніки, Донецької студії телебачення, тиждень демонструвалася в кінотеатрах «Перемога», ім. Шевченка та ім. Жданова, а 10 червня 1968 р. по Центральному телебаченню.

Набагато довше працювали над стрічкою «Дом на тихой улице». Ідея у Михайла Резченка з’явилася під час зйомок сюжету про відкриття Дому-музею Андрія Жданова. Було змонтовано місцевий матеріал. Але як без кадрів з живим Андрієм Олександровичем? Кінохроніку з Москви отримували співробітники музею. Лише зима 1971 – 1972 рр. принесла завершення роботи. 1972 р. фільм отримав золоту медаль на Житомирському республіканському огляді любительських фільмів та був рекомендований до участі у Всесоюзному фестивалі самодіяльного мистецтва, присвяченому 50-річчю утворення СРСР.

С. Буров, Г. Фідельман та М. Резченко на зйомках фільму «Дом на тихой улице», м. Жданов. 1970 р. Фотограф Г. Котельников, з приватного архіву автора

1965 р. долучився до кіноаматорського руху Ждановський коксохімічний завод. В газеті «Молодые современники» за 6 квітня була розміщена фотографія «Члени аматорської кіностудії конструктор Галина Яблонська, робітники В’ячеслав Хмельов, Веніамін Карпуц та секретар заводського комітету комсомолу Анатолій Сенатосенко монтують щойно відзнятий фільм». Перші фільми коксохіміків: «Дни нашей жизни», «Идущие впереди», «Я люблю тебя, море», «В колхозе подшефном». 1966 р. аматорська кіностудія при Палаці культури коксохімзаводу зняла кінонарис про Героя Соціалістичної праці, старшого газовика Сергія Ковальчука, фільми «Какое оно, море?» та «Голубой Дунай».

З середини 60 рр. ХХ ст. заявляє про себе кіностудія заводу ім. Ілліча. Ця студія –  кіногрупа при лабораторії наукової організації праці, й студія Палацу культури Ждановського металургійного заводу ім. Ілліча, й народна кіностудія «Пламя», й кінокорпункт інституту «Чорметінформації» Міністерства чорної металургії СРСР. Довгі роки керівником кіностудії заводу ім. Ілліча був Микола Афанасійович Чухліб, а тисячі метрів плівки монтувалися Тамарою Миколаївною Третяковою. До кінолітопису увійшли: «Дорогой дедов и отцов» (1967 р.), «Ильичевский характер», «На огненном рубеже» (1973 р.), «Наследники Макара Мазая» (1985 р.). Студійці регулярно їздили до колег на студії художніх та науково-популярних фільмів, брали участь в обласних та республіканських конкурсах. Наприклад, стрічка «75 огненных лет» отримала приз у категорії аматорських фільмів на ІІ республіканському кінофестивалі «Людина праці на екрані» в м. Жданов 1973 р., а «50 лет с именем Ильича» диплом на республіканському конкурсі любительських фільмів 1974 р.

23 березня 1968 р. на шпальтах «Приазовского рабочего» з’явилося фото Надії Яківни Зайцевої, яка очолила аматорську студію рибоконсервного заводу.

Працювали гуртки при судноремонтному заводі, Азовському морському пароплавстві.

Про значну кількість кіноапаратів на руках у людей свідчить газетна публікація в червні 1968 р. про необхідність відкриття в м. Жданов ательє для швидкого проявлення кіно та фотоплівки. У серпні 1972 р. такі послуги надавали за адресою вул. Радянська, 18.

Учасники кіноаматорських гуртків та лабораторій підтримували між собою дружні стосунки, допомагали один одному. Об’єднавшись у клуб, почали проводити зустрічі, кіновечори та виставки для широкого загалу, відбирали фільми для обласних конкурсів, приймали колег.

23 січня 1969 р. Ждановський міський клуб кінолюбителів при палаці культури «Іскра» організував вечір кіно. Демонстрували: «На улицах венгерских городов» та «Песню о городе» (студія «Кино – ЖЗТМ»), «Есть сто миллионов!» (кіностудія заводу ім. Ілліча), «Взрослеют мальчики» (ЖМИ-фильм). Учасники зустрілися з колишнім кіноаматором та студентом ВДІК Юрієм Славічем, який продемонстрував фільми «Начало» та «Свадьба».

28 лютого 1969 р. організували виставку робіт та зустріч з художником-монументалістом Віктором Арнаутовим, який 1963 р. повернувся зі США до рідного міста, показ аматорських та художньо-документальних фільмів про художників.

Запрошення на «Вечір кіно» з особистого архіву Ю.П. Цимбалюка.

А що сталося з сотнями фільмів?

 Тут пророчою стала публікація С.Д. Бурова 1967 р., де він писав про необхідність систематизації та правильного зберігання кінострічок з історичними кадрами для нащадків. На сьогодні кілька десятків кінофільмів зберігаються в музеї металургійного комбінату ім. Ілліча та Маріупольському краєзнавчому музеї, їх частину ми можемо переглянути онлайн. Ці візуальні джерела, доповнені спогадами учасників та експонатами музеїв, складають живий літопис міста й він чекає свої дослідників.