Після створення рубрики «Маріуполь театральний» на Маріупольському телебаченні я почала частіше спілкуватися з театральними колективами міста. Нещодавно відкрила для себе ще один самодіяльний театр, який, як виявилося, знала дуже давно. Це театр-студія «Фенікс». Його назва говорить сама за себе, адже театр отримав друге життя. Колектив продовжує історію і традиції Народного драматичного театру «Азовсталі», створеного 89 років тому, але через низку обставин був змушений почати все спочатку…
Втім насправді його історія продовжується. А починалось все в далекому 1931 році, коли в Маріуполі було створено самодіяльний театр. Нова сторінка творчої біографії колективу розпочалась у 1956 році з приходом досвідченого режисера і наставника Леоніда Олександровича Бессарабова, який вдумливо підходив до створення кожної нової вистави. Саме завдяки його зусиллям у 1961 році театр отримав звання «Народного». Колектив працював у ПК «Азовсталь» (нині – ПК «Молодіжний»). У 2008 році він переїжджає до ПК «Чайка». На долю театру випало чимало випробувань, але найважче – актори пережили в 2019 році, коли вони були вимушені покинути приміщення ПК «Чайка», через що не встигли підтвердити звання «Народного» театру. Тоді в місті багато журналістів та театралів вирішили, що колектив розпався і театр перестав існувати. Звісно, багато акторів обрали для себе новий шлях та продовжили театральну діяльність в інших колективах. Але найбільш віддані залишалися, попри всі негаразди. Актори вирішили, що лише разом вони зможуть відновити почесне звання Народного театру і зуміли відродитися, ніби Фенікс, та повернулися до театральної справи з новими силами. Втім відродилися вони швидко. Того ж 2019 року створили театр-студію. На відміну від колишнього керівництва ПК «Чайка», яке змусило театр покинути приміщення, нова директорка – Наталя Лозова – дозволила театру на засадах громадського об’єднання ставити вистави та репетирувати в стінах палацу культури. Підтримує театр і заступниця директора ПК «Чайка» Оксана Гальченко. Шкода тільки, що минулого не виправити і тепер новостворений театр-студія «Фенікс» знову намагатиметься повернути звання «Народного» театру.
Режисер Ігор Курашко почав грати у Народному драматичному театрі Азовсталі у 1981 році, що посприяло його подальшому становленню як актора. Він з теплом згадує мудрого Леоніда Олександровича, наставництво якого допомогло Ігорю потрапити до професійного театру. Насправді така практика була доволі поширеною. Головний режисер професійного драматичного театру нашого міста Олександр Кадирович Утеганов часто приходив до Народного театру і обирав найбільш талановитих і яскравих акторів. Так сталося і з Ігорем, який був запрошений у 1988 році попрацювати у професійному театрі. Він і сьогодні продовжує грати у Донецькому академічному обласному драматичному театрі (м. Маріуполь). До речі, його дружина, Тетяна Курашко, працює в театрі помічницею режисера. А після роботи продовжує грати в театрі, де режисером є її чоловік.
Театр-студія «Фенікс» складається з 12 учасників (4 чоловіка і 8 жінок). До репертуару театру входять постановки за класичними творами і сучасні п’єси, комедії, драми, казки. Як зазначила актриса театру, Людмила Волобуєва, для неї цей театр – другий дім і справжня віддушина. Цікаво, що в колективі декілька театральних сімей, адже актори настільки віддані театру, що це не може не надихати їхніх рідних. Зокрема, Людмила привела з собою свою доньку – Юлію. Оскільки в колективі більше жінок, режисер віддає перевагу виставам більш ліричним і душевним, які присвячені саме жінкам («Звідки беруться діти», «У війни не жіноче ім’я», «Обережно – жінки!»). Найбільш тепло всі актори згадують репетиції і гру у виставі «У війни не жіноче ім’я», що поставлена за документально-нарисовою книгою білоруської письменниці, лауреата Нобелівської премії з літератури 2015 року Світлани Алексієвич. У цій книзі зібрані розповіді жінок, що брали участь у Другій світовій війні. Актриси театру-студії «Фенікс», читаючи книгу, не могли стримати емоцій. Це та вистава, коли акторам потрібно не просто зіграти, а прожити кожен епізод на тому зламі, межі людських сил, коли загострені і нерви, і почуття, і коли ти знаєш, що «завтра» може не настати ніколи. Побачивши цю виставу, маріупольські ветерани звернулися до місцевих депутатів з проханням не залишати цей театр без власного приміщення і сприяти подальшій діяльності акторів…
Планів у театру-студії «Фенікс» ще дуже багато. Головне, щоб карантин не зірвав прем’єри колективу і зустріч з улюбленим глядачем все ж відбулася.
