Вони починають говорити більш вільно - люди, з тієї сторони - з тимчасово неконтрольованої українською владою території України. Тієї сторони... Як же хочеться, аби не було цих ліній розмежувань, аби не було засланих і зрадницьки налаштованих...
"На початку люди відносилися до нас насторожено, тепер все змінилося" - розповідає прикордонник Андрій Білик. Каже також, що лінію розмежування переважно перетинають одні й ті самі люди, що з часом стали добре знайомими. "Тепер все частіше можна почути замість звичного "Добрий день!" - "Слава Україні!" - зазначає Андрій.
В тому, що громадяни стали відкритішими в спілкуванні - неабияка заслуга самих прикордонників. Саме звичайне людське спілкування дає змогу більше довіряти і розуміти, що чоловіки тут служать заради своєї країни і кожного відданого їй громадянина.
"Хочеться, щоб все, як раніше. Бо Україна - це Держава, а "ДНР" - незрозуміло, що таке взагалі" - розповідає мені якась пані, що прямує в Маріуполь, а проживає в Донецьку, бо "там робота". Ті українці, що лишилися жити в так званій "ДНР" стали більш вільно говорити на камеру. Говорити, що думають. Поступово зникає страх, зростає бажання заявити про те, що все це - не їх вибір. Вони хочуть жити в Україні. По суті, у ній і живуть, просто ворог "охрестив" її тим, інакшим іменем, ніякого права на це не маючи.
