Житель Маріуполя Сергій Лінь пробув 108 днів у полоні російської армії, де пережив побиття, психологічний тиск та утримання в ізоляторі в Оленівці.  Чоловіка дивом звільнили. Тепер він  активно займається волонтерською діяльністю – доправляє гуманітарку й забирає жителів з деокупованих територій. Проте Сергій і досі не має статусу колишнього цивільного заручника й не отримав від держави жодних компенсацій.

Виходець з Молдови Сергій Лінь до повномасштабного вторгнення рф був приватним підприємцем у Маріуполі – власником служби таксі. Щаслива сім’я (дружина, син, донька) налагоджений бізнес, обслуговування великих компаній – все йшло добре, каже чоловік. Ніч 24 лютого 2022 року він ночував в офісі, о 5-ій ранку йому постукав у двері один зі співробітників: «Почалася війна». Чоловік спав лише годину й спросоння не повірив, ліг досипати.

Читайте також: Волонтер з Маріуполя реанімує пошкоджених пташок ЗСУ в Черкасах: подробиці

«Прокинувся від вибухів, офіс почав ходити ходором. Це було вже близько 7-ої ранку. Мені зателефонувала родина: «Сергію, що робимо?». Кажу: «Поки нічого, але збирайте тривожну валізку». О пів на десяту я сказав: «Все, я виїжджаю за вами». Оперативно забрав усіх – дружину, сина, тещу. З собою я взяв наплічничок в надії, що завтра повернуся», – згадує Сергій.

Маріупольцю вдалося вивезти родину на Харківщину, до родичів. Повернутися в рідне місто він уже не міг: Маріуполь був в напівоточенні. У безпеці разом з рідними провів близько трьох тижнів, увесь цей час він моніторив ситуацію в місті.

Згодом він дізнався, що до Маріуполя можна в’їхати як волонтер. Сергій повідомив про своє рішення родині: їду вивозити з-під обстрілів людей. Це було рішення серця, каже він. Розумів – в захопленому місті без їжі й ліків залишилися його співробітники, друзі, знайомі. З ними вже не було зв’язку.

Через волонтерський центр у Запоріжжі він придбав автобус і 20 березня вирушив у перший рейс. Туди – відвіз гуманітарну допомогу, назад – забрав людей. У пріоритеті на евакуацію, каже, були діти, жінки й маломобільні люди.

Читайте також: Волонтер з Маріуполя Михайло Пуришев разом з друзями вивіз з окупованого міста понад 700 людей

«Коли я заїхав у Маріуполь, я не впізнав місто взагалі. Я зрозумів, що це він, тільки за обрисами. Руїни, стоять підбиті танки. Було пізно, комендантська година. І я зрозумів, що вже нікуди за «заявами» не встигну. І тут мене спиняють двоє у військовій формі й кажуть: «Ти місцевий?» Кажу: «Так». У них зламалася машина, їм треба було їхати на базу. Це були «днрівці». Базувалися вони в приватних будинках, які захопили у відсутність господарів, – на Митрополитській. Мені довелося їх відвезти й там заночувати», – каже Сергій.

Перший рейс Сергію вдалося завершити успішно: роздав гуманітарку на 23-ому мікрорайоні, вивіз людей. Так само – й другий. Загалом Сергій зміг вивезти з окупації 33-ох маріупольців. На третьому рейсі, розказує, стався збій – він потрапив до рук загарбників, коли вивантажував гуманітарну допомогу.

«Мені сказали: «Їдь он за тією машиною, крок вправо, крок вліво – стріляємо без попередження. Привезли в райвідділ на Сонячну, там уже стояли люди обличчям до стіни. Мене також так поставили. Без пояснень, без нічого, ключі відібрали від машини, речі забрали. Допитали: «Що ти робиш?». Це був п’ятихвилинний допит, перевірили телефон. Спитали: «Навіщо ти фотографуєш людей?». Я сказав, що це підтвердження для звіту, що я не продаю гуманітарку, а роздаю. Примусили розписатися в протоколі. І разом з усіма мене завантажили в машину, у волонтерський бус, і відвезли до Володарського», – розповів він.

Спершу затриманих – 18 людей – привезли до Старобешевого, допитували й били. Протримавши два дні, перевезли до Донецька, а звідти – до Оленівки, до СІЗО. Інкримінували тероризм.

Читайте також: "Російська артилерія крила по два дні безперервно" - "азовець" про бої за Маріуполь

«Це була законсервована напівзруйнована тюрма. У камері в 16 квадратних метрів нас було 43 людини. Спали по черзі. На бетонній підлозі. Який був одяг – підстеляли. Намагалися якось вкритися, одне до одного притулитися, щоб не замерзнути, бо це був уже квітень, холодно. Вибиті вікна, скрізь протяги. Їжа – це було складно назвати їжею. Якась баланда з однією напівсирою картоплиною. Вода була технічна. Ми відчули, що таке й розлад шлунку, і діарея. Психологічно тиснули. Били під час перевезень. Якось ми сиділи навпочіпки п’ять годин. Руки – назад. Дехто не витримував. У мене була висока температура, я був взагалі без пам’яті, я не розумів, що відбувається», – каже він.

Через 20 днів окупанти запропонували бранцям «покращені умови», каже Сергій. Перевели до барака тих, хто погодився працювати. Треба було зробити ремонт в одному з корпусів. Пізніше чоловік зрозумів, що то готували місця для полонених українських військових, оборонців Азовсталі».

"Ми на той момент були готові на все – щоб лише вийти з тієї клітки. Нас взяли восьмеро людей. Покращення умов зводилося до того, що нас поселили до барака, де вони могли спати на ліжках з сіткою і виходити подихати свіжим повітрям. Серед бранців були й волонтери, були й випадкові люди".

Протягом всіх 108 днів полону в чоловіка не було зв’язку з рідними. Однак через одного з волонтерів, якого окупанти випустили раніше, родина дізналася: Сергій – у полоні.

Читайте також: "Гірше, ніж там було, бути не може" - захисник Маріуполя розповів про полон та відновлення

«Після звільнення я вже дізнався, що відбувалося вдома. Мої рідні одразу ж почали звертатися до міжнародних організацій. Написали заяву в поліції як про безвісти зниклого. Червоний Хрест абсолютно нічим не допоміг, хоча вони в нас бували. Мене питають: а чому ж вас зрештою звільнили? Думаю, що це через масову інформаційну «атаку» з боку наших рідних, з боку ЗМІ долучилися блогери, про нас стали говорити. Нам пощастило, що наші рідні об’єдналися й розпочали інформаційний тиск, бити на сполох, що, мовляв, незаконно утримуються волонтери без пояснень», – каже він.

4 липня 2022 року Сергія Ліня разом ще з 10-ма заручниками звільнили – без пояснень, без документів. Випустили в Оленівці просто на вулицю. Свій автобус чоловік уже не знайшов – його вкрали окупанти. У полоні чоловік схуд на 15 кілограмів. За кілька днів він зміг дістатися до рідних.

Через його викрадення окупантами СБУ відкрила справу. Юристи допомогли чоловікові податися на комісію профільного міністерства, аби те констатувало факт перебування в заручниках і призначило разову виплату. Однак поки цього домогтися не вдалося, говорить юристка Правозахисної групи «Січ» Юлія Полєхіна, яка працює з Сергієм.

«У лютому ми спрямували лист до Міністерства тимчасово окупованих територій щодо встановлення факту перебування в заручниках. Потім ми повторно зверталися ще й у квітні. П’ять місяців минуло – і ми нарешті днями отримали відповідь. Там сказано: оскільки Сергій не є громадянином України, просимо надати документи, що ви або є в складі ЗСУ, або є громадянином України, тоді ми будемо розглядати справу. На мою думку, це незаконно! Сергій абсолютно законно перебуває в Україні, у нього є посвідка на проживання. І коли волонтери їхали в Маріуполь рятувати людей, у них не питали, чи є у них громадянство… Будемо боротися», – каже вона.

Історія волонтера Сергія Ліня, який побував у заручниках російських солдатів, стала однією з трьох історій, які висвітлюються в документальній стрічці «Невидимі». Фільм знято Правозахисною групою «Січ».

Ольга Волинська, яка була авторкою, режисеркою та сценаристкою фільму, каже: Росія не визнає факту примусового тримання в полоні цивільних, що є абсолютним порушенням міжнародного права. Отож для світу такі люди, як Сергій Лінь, залишаються «невидимими».

Тим часом сам маріуполець Сергій Лінь не сидить, склавши рук. Він знову у волонтерстві – займається евакуацією цивільних з Харківщини, Донеччини та Херсонщини. За понад рік війни він допоміг вибратися з-під обстрілів близько тисячі людей.

Нагадаємо, парамедик з Маріуполя Юлія Паєвська, яка також пройшла пекло російського полону, нещодавно знялася в кліпі київського гурту.

Фото: з відкритих джерел