Чекають з полону: восьмий місяць подружжя з Хмельницького не має звісток про сина-"азовця"

Мама Світлана: він з дитинства веселий, товариський хлопчик. Сильний характер. Сміливий, впевнений завжди в собі. Він був лідером в школі, лідером в своїй компанії. До його думки завжди прислухалися однолітки та старші хлопці.

Коли він був маленьким, я навчалася, була студенткою і його виховував мій батько. Дідусь був для нього авторитетом. Багато рис характеру, багато таких найкращих здібностей, найкращих нахилів у житті йому прищеплював батько мій. Захоплювався син транспортом, працював певний час автомеханіком.

Батько Олександр: він справжній мужик. Має сильний вольовий характер, силу, розум. Найбільше бажання було - служити і захищати Україну.

Мама Світлана: прийшла йому повістка. Пішов служити в місто Калинівку, в Національну гвардію, де знайшов брошюру, в якій була інформація про полк “Азов”. І досить багато інформації він черпав з інтернет-ресурсів. Дізнався, які там порядки, які сильні хлопці, як вони підготовлені, який у них бойовий дух, як вони фізично і морально сильні духом. І вирішив піти служити в полк “Азов”. На другий день війни йому виповнилося 20 років.

Батько Олександр: воєнні дії проходили в Маріуполі. Потім  “Азовсталь”. Телефонував він раз чи два, коли ми почули його голос. Було кілька смс і все: “Я живий-здоровий. Тримайтеся”.

За словами батька Юрія, “Азовсталь” син залишив 20 травня, в день, коли фортецю спротиву залишали командири. Десь за тиждень в Інтернеті батьки знайшли відео, на якому побачили, як їхній син виходить з “Азовсталі”.

Батько Олександр: тобто ми бачили, що він вийшов живий, здоровий. Де зараз він – невідомо.

Мама Світлана: від серпня 2022 року ми почали безстрокову щотижневу акцію “Поверніть героїв додому”, на якій збираються переважно рідні військовополонених, багато волонтерів, багато небайдужих людей. Ми цими акціями хочемо показати суспільству, що війна триває, що наші військові обороняють фронт, а наші військовополонені досі в полоні. Щоб вони не забували це.