На захист України морпіх Олександр Дідур встав ще в 2015 році – тоді на фронті загинув його друг, тож залишатися осторонь чоловік не міг. Тим не менше, старший сержант до останнього не вірив у можливість повномасштабного вторгнення РФ, а його початок зустрів у Маріуполі.

У місті Марії разом з побратимами захисник відстежував рух російських літаків та,   за можливості,   знищував їх з позицій на "Азовмаші". Однак через деякий час ресурс боєприпасів у наших воїнів було майже вичерпано: це зрозумів ворог та почав стягувати важку техніку. Внаслідок обстрілу Олександр Дідур отримав важке поранення, а прийшов до тями вже в лікарні в полоні.  У неволі йому судилося пробути майже п'ятнадцять місяців.

Що побачив та пережив у "лігві" ворога, як відновлюється та про що мріє після повернення на Батьківщину, чоловік розповів в інтерв’ю Координаційному штабу з питань поводження з військовополоненими.

Читайте також: Двічі пройшов полон та готовий захищати Україну надалі -  історія азовця Євгена Чуднецова

Про своє поранення морпіх пригадує так:

"Я дав команду хлопцям спуститися у бункер. Наступної миті поруч розірвався осколково-фугасний снаряд. Те, що я вижив – диво. Мені здається що мій янгол-охоронець, огорнувши мене у той момент, напевно, постраждав більш за мене".

Тоді Олександр втратив багато крові, були відірвані пальці на правій руці, перебиті кістки на лівій, вибите око. Отямився в лікарні, в російському полоні. Після того, як окупанти його "підлатали", перевели до Оленівської колонії. Там захиснику пощастило зустріти українських медиків – і військових, і цивільних утримували так само в неволі.

Пізніше чоловіка відправили до виправної колонії у тимчасово окупованій Горлівці, що на Донеччині. Там йому довелося переживати тортури та знущання:

"Відбувався постійний моральний тиск: казали, що вб’ють. Нас часто били, знущалися. Згодом склалось таке враження, що конвоїрам почало набридати нас постійно гамселити. Стало дещо легше. Втішав себе тим, що  у житті гірше, ніж там було, бути вже не може. Якщо я витримав це пекло, то зі всіма іншими проблемами я точно впораюсь", - розповідає воїн.

Читайте також: "В’язень Путіна" -  захисник Маріуполя Ейден Аслін видав автобіографічну книгу про російський полон

Незважаючи на проблеми зі здоров’ям,  морпіх почав відновлюватися та навчився обслуговувати себе самостійно – завдяки щоденній наполегливій праці. На його думку, таким чином він став своєрідним прикладом незламності для інших бійців. До того ж, перебуваючи в полоні, наші хлопці намагалися не втрачати почуття гумору, користувалися бібліотекою та знаходили спільні інтереси. Хтось навіть писав вірші українською мовою, а потім  - спалював. Адже за спілкування солов’їною полонених жорстоко били.

Повернувшись на Батьківщину після майже 15 місяців неволі, Олександр Дідур відновлюється та мріє відкрити свій реабілітаційний центр:

"Розумію, що у мене немає фахової підготовки, але маю свою історію. Можливо, я змусив повірити у власні сили побратимів, які цього потребують. Розумію також, що відновлення мого фізичного стану залежить від моєї мотивації та зусиль. З цим проблем точно немає, адже до поранення займався кросфітом, брав участь у спортивних змаганнях, для хлопців з бригади проводив заняття з тайського боксу", - каже він.

Крім того, захисник підтримує родини інших військових, які все ще перебувають у полоні. Деякі з них змогли записати йому номери своїх рідних.

Нагадаємо, на початку серпня з російського полону повернулися ще 22 українських захисника.

Фото: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими