Мещканець Запоріжжя Максим не зміг спостерігати за тим, як гинуть звичайні маріупольці від рашиської навали. Вже коли місто було в облозі, чоловік наважився їхати туди та визволяти людей.
Сівши у авто, наповнене гуманітарною дпомогою, Максим доїхав до першого блокпосту Маріуполя.
Тоді ж, разом із іншими водіями-волонтерами Максима захопили у полон рашисти.
Чоловік розповідає, цивільних не відокремлювали від військовополонених. Перші 12 днів полонені провели у місті Докучаєвськ, нині окуповане місто у Донецькій області.
“Умови були жахливі, спали усі разом в гаражі на дошках, на 40 людей дали дві хлібини”,- ділиться волонтер.
У Донецьку ситуація погіршилася. Там почалися катування. За словами волонтера, його привели у кабінет до одного з оккупантів, який будь-що намагався “вибити” з нього незрозумілі зізнання.
“Спочатку на мене надягнули наручники, потім приєднали до пальців рук дроти, та почали бити током”, - з жахом пригадує Максим.
Максима та ще одного полоненого водія 50 днів утримували у так званому ізоляторі тимчасового утримання в Донецьку. Жодного разу чоловікам не дозволили вийти навіть на свіже повітря.
“Те, чим нас годували, їсти було майже неможливо. Та харчуватися все-одно чимось було потрібно. У камері тримали як цивільних так війсковополонених, сидів з нами навіть англієць, якого приговорили до розстрілу”
Під час утримання, чоловік та інші волонтери не однаразово піддавались катуванням з боку оккупантів.
За 60 діб чоловіка та його напарника відпустили.
“Я не міг повірити, що це сталося”, - пригадує волонтер.
Дорога назад була не з простих, волонтерам не було де залишитися на ночівлю у Донецьку, їм відмовили навіть у храмі. Попри проросійські настрої місцевого населення, у Донецьку чоловіки натрапили на співчутливих громадян, які допомогли грошима.
“Червоний хрест у Донецьку був зачинений, нам довелося спати в парку простонеба”.
До дому волонтери поверталися через окуповані території. Зокрема їхали через Маріуполь.
“Я був шокований, майже усі будинки, що я бачив, понівечені”, - пригадує волонтер.
За машиною, яку “віджали”, Максим вирішив не повертатися. Адже, через пережите, хотілося якнайшвидше повернутися до рідних.
На вільній українській території Максима не було 74 доби. Ці страшні дні запам’ятаються волонтеру на все життя.
Першою чоловіка, який просто хотів врятувати людей, але поплатився за це знущаннями з боку російських терористів, вже у рідному Запоріжжі обійняла мати. Вдома на чоловіка чекали дружина та дев’ятимісячна дитина.
Раніше ми повідомляли, в якому стані перебувають захисники «Азовсталі», що повернулись з полону
