Торік під ялинку Netflix поклали цілий сезон культового серіялу «Чорне дзеркало». Цього ж разу виклали лише один епізод – зате який! Інтерактивний епізод «Бузогриз», створений за принципом «обери свою власну пригоду», – гарний спосіб для маріупольців провести вечір водночас за розвагами та філософією.
Що за дивна назва?
«Бузогриз» (англійською – «Bandersnatch») – це не якась абракадабра, як може здатися на перший погляд. Це слово півтораста років тому вигадав Льюїс Керрол – Бузогризом він назвав одного з персонажів вірша «Жербельковт» із роману «Аліса у Задзеркаллі». Але не тільки в назві – по всьому епізоду розкидано безліч посилань на твори Керрола. У кількох сюжетних лініях головний герой намагається знайти свого іграшкового кролика, і ці пошуки приводять його до розкриття різних таємниць. В одній із ліній він опиняється на наркотичному чаюванні, а в іншій – буквально проходить крізь дзеркало.
Крім того, «Бузогриз» – це назва гри, яку у 80-х розробляла британська компанія Imagine Software, але яку так і не випустила через банкрутство. Дія епізоду починається 9 липня 1984 – у день, коли Imagine Software офіційно збанкрутувала.
В чому унікальність формату?
«Бузогриз» – це інтерактивний епізод, де глядачеві кожні кілька хвилин пропонують на вибір два варіанти дій головного героя – від простих, які нічого глобально не вирішують (яку кашу їсти на сніданок), до ключових (наприклад, прийняти чи відхилити пропозицію про співпрацю). Це не перший такий проєкт від Netflix, але перший – такий значний. Раніше вони експериментували на дитячих програмах, де дітям давали змогу приймати прості рішення, які майже не впливали на фінал. У «Бузогризі» натомість є цілих п’ять розмаїтих офіційних варіантів завершення, кожен із яких має безліч власних під-варіантів. Найшвидше до розв’язки можна дійти за 40 хвилин, у середньому на перегляд епізоду йде близько півтори години.
По-справжньому оцінити силу епізоду можна, тільки переглянувши його в такому варіанті, у якому він задуманий, тобто тільки на Netflix. Втім, ніхто не забороняє завантажити повну версію на 5 годин і 12 хвилин.
Про що історія?
Молодий програміст Стефан Батлер (у виконанні Фінна Вайтгеда, «Дюнкерк») мріє адаптувати у вигляді гри свою улюблену книгу «Бузогриз». Задача ускладнюється тим, що він прагне зробити гру із багатьма варіантами розвитку подій та багатьма різноманітними кінцівками, а полегшується тим, що йому пропонує співпрацю власник найбільшої компанії відеоігор Tuckersoft Моган Такур (актор – Асім Чодрі).
Оце, власне, і вся зав’язка. У якому напрямку розвиватиметься історія, цілковито залежить від глядача. Принаймні, так здається на перший погляд.
Спочатку все це має вигляд легкої розваги. Ну обрав кашу на сніданок. Касету, яку слухати в маршрутці. Здається, ніби проведеш годину чи дві, дивлячись, хай і надзвичайно сучасний, але все ж типовий епізод «Чорного дзеркала». А тоді робиш перший неправильний вибір, який заводить історію в глухий кут, починаєш спочатку, і цього разу вже налаштовуєшся трохи серйозніше.
Даєш команди Стефану вже з огляду на можливі наслідки, досліджуєш разом із ним цей всесвіт, слухаєш поради психолога та життєві мудрості від колеги-наркомана (Вілл Поултер, «Той, що біжить лабіринтом», «Легенда Г’ю Ґласса») – ти ніби граєш за Стефана у відеогрі, яку він намагається створити. А тоді – бац! – і ви по різні боки барикад. Ну не можуть же бути заодно ляльковод і маріонетка. Особливо, коли маріонетка розуміє, що нею маніпулюють. Оцей момент прозріння Стефана стає одночасно і моментом прозріння глядача-гравця. Ти більше не розважаєшся, і навіть не намагаєшся дійти зі Стефаном до кінця. Тепер ти переймаєш на себе усю відповідальність. Ти твориш його світ, але водночас мізкуєш: а хто ж тоді творить твій? Якщо ти можеш розказати персонажу серіялу від Netflix, що він – персонаж серіялу від Netflix, то хто гарантує, що ти сам – не персонаж якогось серіялу? Стефан – творець, але творець тільки в межах його всесвіту. Глянути ширше – і він рядовий герой чужого творіння. І його журба у тому, що він це почав усвідомлювати. А ти – усвідомлюєш, чийого творіння ти герой? Чи, може, ліпше і не треба. Нехай буде свобода волі, бо інакше – який сенс?
Стефан знаходить свій сенс у тому, щоби дати ілюзію вибору. Неважливо, що обиратиме гравець його «Бузогриза», – завершення усе одно буде таким, яким він його запрограмував. Неважливо і те, що ти обираєш, дивлячись «Бузогриз», – завершення все одно буде таким, яким написав його Чарлі Брукер. Стефан приймає цю філософію, розуміючи, що окремий варіант реальності не має значення – має значення тільки те, як кожен її варіант впливає на ширшу картину. Конспірологічні теорії, мультивсесвіт, вплив майбутнього на минуле – усього цього в «Бузогризі» рівно стільки, щоб глядач почав сумніватися у власній реальності.
Таким і має бути якісне мета-мистецтво. Від нього трошки моторошно, але його нестерпно хочеться обмізкувати. І – говорити про нього.
Які є варіанти завершення?
Тут ми вступаємо на територію спойлерів, тож, коли не хочете дізнатися все наперед, цей розділ можна пропустити.
Усього епізод має 5 офіційних варіантів завершення. За один перегляд можна дістатися щонайбільше до чотирьох із них, а щоб отримати останній доведеться почати перегляд з початку і в одному місці зробити інакший вибір. Крім того, дуже часто вибір може завести сюжет у глухий кут, і тоді Netflix запропонує повернутися до попереднього вибору і переробити його.
1. В’язниця. Потрапити до в’язниці можна багатьма способами, кожен із них створить свій мікроваріант, але суть лишиться та сама: Стефан опиняється у в’язниці і дивиться, як по телевізору критикують його незавершену гру.
2. Бійка. Під час чергового візиту до психологині, Стефан скаржиться, що він ніби у якомусь фільмі. Психологиня відповідає, що, будь його життя фільмом, воно було б значно яскравішим. І починає битися.
3. Зйомки. Після початку бійки з психологинею постає вибір: битися чи стрибнути у вікно. Треба обрати друге. Тоді з’ясується, що дія відбувається на знімальному майданчику, Стефан – це насправді актор на ім’я Майк, а його «батько» – режисер фільму, у якому він знімається.
4. Смерть. Отримати це завершення найважче, але воно і одне з найкрасивіших. Внаслідок ряду складних маніпуляцій та кількох обов’язкових повернень назад за сюжетом, Стефану вдається повернутися у минуле і виправити його: тепер він поїде з мамою до її батьків. Проблема тільки у тому, що замість того, щоб врятувати маму, він уб’є іще й самого себе. При чому двічі: помре він у минулому і в теперішньому.
5. Повторення історії. Стефан успішно завершує свою гру, але її знімають з продажу та знищують, коли дізнаються, що він убив свого батька. За 35 років Перл Рітман – донька його колеги-наркомана – намагається воскресити гру Стефана та адаптувати її для комп’ютера. Вона працює над сюжетом, а глядач перехоплює її свободу вибору, як до того зробив зі Стефаном.
Хоча, за словами автора серіялу Чарлі Брукера, усі 5 кінцівок є рівнозначними, фанати вмить визначили дві останні трошки рівнішими за інші. По-перше, тому що тільки після них автоматично починають іти завершальні титри. По-друге, ці дві кінцівки неможливо отримати при одному перегляді: або одне, або інше. Ну і, по-третє, вони найліпше відповідають духові епізоду.
То що в підсумку?
В підсумку вийшов чудовий експеримент, який вартий того, щоб провести з ним вечір, а то й не один. Досліджувати, як міняється всесвіт, залежно від твоїх рішень, значно приємніше у «лабораторних», ніж у реальних умовах. Особливо коли персонажі звертаються чи-то до головного героя, чи-то безпосередньо до тебе: «не бійся, це твій вільний вибір, я на тебе не тисну».
Казати, що таким буде усе телебачення майбутнього, – дуже передчасно. Десять років тому всі чекали, що кіно відтепер буде тільки у 3D, а насправді ця мода уже відступає. Інтерактивне телебачення теж навряд чи стане надто популярним. Його гарно використовувати дозовано і доречно. «Бузогриз» цю дозованість і доречність вичерпав на багато років уперед.
Оцінка епізоду – 10/12.