Тривалі новорічні свята дають чудову можливість насолодитися гарною книгою, тому MRPL.CITY пропонує мастрід - 12 книг 2018 року. Автор добірки Іван Синєпалов.
Бум! Чуєте цей звук? Це звук, яким супроводжується великий вибух українського книговидання, яке вже четвертий рік надзвичайно тішить кількістю, якістю та розмаїттям книжок. Цьогоріч цей ренесанс продовжився: українці перекладали класику, перекладали новинки та й самі писали дещо цікаве – усього й не перелічити. Обмежимося дванадцятьма найкращими книжками – по одній на місяць.
12. «Джерело», Ден Браун
Видавництво: Клуб сімейного дозвілля
Дехто вважає, що згадувати Дена Брауна у пристойному товаристві – то моветон. Та мені байдуже. Романи про Роберта Ленґдона – це завжди притчі, добре замасковані під бойовики, і «Джерело» не виняток. Скелет оповіді вже давно і добре знайомий: професору симвології доведеться розплутати убивство, щоб виправдати себе і попутно з’ясувати відповідь на гостре запитання з галузей науки та моралі.
У своїй легкій манері Ден Браун невимушено знайомить читачів із культурною спадщиною Європи, цього разу Барселони, та додає світлі мазки до антиутопічної картини майбутнього.
11. «Добрі передвісники», Террі Пратчетт та Ніл Ґейман
Видавництво: КМ-Букс
Від миті творення світу поруч живуть і ворогують (за посадовими обов’язками) і товаришують (за особистим бажанням) янгол Азирафаїл та демон Кроулі. Їм обом комфортно у світі людей і некомфортно від того, що за розкладом вже от-от має статися кінець світу. Зупинити апокаліпсис їм допомагає книга пророцтв, які неминуче збуваються, а заважають вищі посадовці у їхніх конторах.
Ця спільна праця Террі Пратчетта, який любить своїх персонажів, та Ніла Ґеймана, який їх ненавидить, просочена ідеями протистояння та балансу світла й темряви, а також їхнього взаємопроникнення.
Вже наступного року на BBC вийде міні-серіал за мотивами книги з Девідом Теннантом у ролі Кроулі та Майлом Шином у ролі Азирафаїла. Тож саме час прочитати першоджерело, щоб потім можна було гордо казати: «А книга краще!».
10. «Сліди на дорозі», Валерій Ананьєв
Видавництво: "самвидав"
Вже безліч разів проговорено, що до війни наша армія була геть не готова. Як і те, що абсурд бюрократії та зловживання в армії був возведений в абсолют. А Валєра чудово творить мальовничі картини цієї неготовності й цього абсурду.
Як дивилися в армії на Майдан? Чи спілкуються зі зрадниками, що перейшли на бік Росії (яка, до речі, у всьому тексті книги пишеться з малої літери, така собі приємна дрібничка)? Що для солдатів означали волонтери? Звісно, на ці питання учасники тих подій відповідали неодноразово, але жодна відповідь на чуже питання не зрівняється із щоденниковою відвертістю.
З поправкою на епоху, «Сліди на дорозі» цілком можна сприйняти за запізніле продовження «Холодного яру» - той самий художньо-документальний стиль і та сама здатність на кількох сторінках так прив'язати читача до співслужбовців автора, що кожна смерть стає і твоєю особистою маленькою втратою.
9. «Убивство Роджера Екройда», Аґата Крісті
Видавництво: Клуб сімейного дозвілля
«І не лишилось жодного» (у Радянському Союзі відомий також під назвою «Десять негренят»), «Вбивство у Східному експресі» та «Убивство Роджера Екройда» – це своєрідний триптих найкласичніших романів Аґати Крісті, саме з них рекомендують починати знайомство з її творчістю. І якщо перші два були неодноразово перекладені та видані українською раніше, то «Убивство Роджера Екройда» цього року вийшло вперше.
Це дуже тонкий детектив, у якому уважний читач зможе виявити убивцю до того, як його ім’я оголосить Еркюль Пуаро. А неуважний – зможе повернутися до ключових митей оповіді, щоб переконатися, що підказки лежали на видноті.
Як і в інших своїх творах, Аґата Крісті не розпорошується на кількасторінкові описи природи, тож ця книга згодиться для тих, хто не любить марнувати час, але любить тренувати мізки.
8. «Геном», Метт Рідлі
Видавництво: КМ-Букс
Це єдиний представник документальної літератури у списку. Книга має підзаголовок «Автобіографія виду у 23 главах», і це, власне, і є її суть. Кожен розділ присвячений одній із 23 пар хромосом геному людини. Але Метт Рідлі зосереджується не на зовнішніх проявах генів (кому цікаво читати про кореляцію між генами та кольором очей?), а на тому, як вони програмують нас ізсередини: життя і смерть, пам’ять та історія народів, інстинкти та свобода вибору – це не тільки філософські категорії, але й теми, про які говорить автор «Геному».
Книга вийшла 1999 року, тож те, що на момент її написання було новітніми дослідженнями, зараз уже безнадійно застаріло (не далі, як місяць тому, наприклад, у Китаї народилися перші генномодифіковані діти), але наукова база і тенденції тут визначені напрочуд чітко.
«Геном» прочитають запоєм навіть ті, хто спав на шкільних уроках біології.
7. «Граф Монте-Крісто», Олександр Дюма
Видавництво: #книголав
Це трошки шахрайство з мого боку, адже це вже не перше видання «Графа Монте-Крісто» українською, але попереднім можна знехтувати. До цього року один із найвідоміших романів Олександра Дюма було перекладено українською лише один раз – 1925 року у Вінніпезі Українською видавничою спілкою Канади. Те антикварне видання можна знайти у бібліотеці Києво-Могилянської академії та, наприклад, в бібліотеці Міннесотського університету.
Тож видавництво «#книголав» стало першим за майже сто років, яке донесло цю класичну працю до українського читача. Та ще й в одному томі! Сама насолода.
6. «Острів скарбів», Роберт Луїс Стівенсон
Видавництво: Урбіно
Теж не зовсім чесно. «Острів скарбів» перекладався та перевидавався українською декілька разів (вперше рівно сто років тому – у 1918 році під назвою «Острів із закопаними скарбами»). Але ті видання, як і у випадку із «Графом Монте-Крісто», також залишаються бібліографічною рідкістю.
За часів СРСР найпоширенішим виданням роману був переклад Корнія Чуковського. Але цей переклад страждає не тільки від цензури (ви ж не думали, що у тридцятих роках література могла її оминути?), але й від того, що сам Чуковський не надто добре володіє піратською термінологією та воліє пом’якшувати їхню лексику.
Новий український переклад усіх цих вад позбавлений: його здійснив фахівець з історії піратства Віктор Губарєв, доклавши максимум зусиль, щоб пірати вісімнадцятого століття віднайшли ту українську, яка б відповідала місцю й часу.
5. «Вартові», Алан Мур та Дейв Ґіббонс
Видавництво: Рідна мова
Якщо існує у світі графічний роман, який може відвернути пересічного читача книжок без картинок від зневажливого ставлення до коміксів, то це саме «Вартові».
Роман був написаний у середині 80-х, його дія відбувається приблизно тоді ж. Але – у паралельній реальності, яка трохи відрізняється від нашої: В’єтнамська війна закінчилася швидко, Ніксона переобрано на третій термін, а ще… ну ще тут є супергерої. Не такі, як Люди Ікс чи Супермен, – вони звичайні люди, кожен з яких по-своєму прагне зробити світ трошки ліпшим місцем. Колись їх любили, але згодом поставили поза законом. Та, окрім них, ніхто інший не здатний зупинити Годинник Судного дня, який цокає, невпинно наближуючись до півночі.
У 2009 році вийшла екранізація роману, і це найсерйозніше супергеройське кіно, яке ви будь-коли бачили. Бо і зняте воно за абсолютно геніальним першоджерелом.
4. «Франческа. Повелителька траєкторій», Дорж Бату
Видавництво: Видавництво старого лева
Дорж Бату – це псевдонім українського журналіста бурятського походження Андрія Васильєва. В Україні він працював не абиде, а на центральних каналах – на 1+1 та Інтері. Але, втомившись від журналістики, змінив своє життя кардинально. Нині він живе у Штатах та працює коригувальником траєкторій у НАСА. Нічогенький такий поворот, еге ж?
«Франческа. Повелителька траєкторій» – це збірка окремих оповідей із життя працівників космічної агенції, головною героїнею якої є напарниця автора – емоційна та надзвичайно математично обдарована італійка Франческа, яка вічно встругає у різноманітні халепи (а можете собі уявити, якого масштабу ці халепи, коли на твоїй совісті робота супутників вартістю в мільйони доларів). Книжка стала справжнім хітом цієї весни, у тому числі й на Маріупольській книжковій толоці. Наклад тричі додруковували, а вже наступного року автор обіцяє нову книжку про напарницю – «Франческа. Володарка офіцерського жетона».
І щось мені підказує, що її те доведеться додруковувати неодноразово.
3. «Убік», Філіп К. Дік
Видавництво: Комубук
Філіп К. Дік – один із найвизначніших американських науково-фантастичних авторів минулого століття (йому належить, наприклад, роман «Чи мріють андроїди про електричних овець?», за мотивами якого Рідлі Скотт зняв культовий фільм «Той, що біжить по лезу»), але до українського читача він дійшов зовсім недавно.
Події «Убіка» розгортаються у недалекому майбутньому. Під час ділової оборудки у вибуху гине підприємець, і його підлеглі намагаються зв’язатися із рештками його посмертної свідомості, аби з’ясувати деталі. Проте з кожною сторінкою межа між реальністю та марою стає розмитішою, а те, що планувалося як наукова фантастика, починає набирати ознак наркоманського приходу. Головний герой – а на якомусь етапі й читач – зневірюється збагнути, що відбувається насправді, а що діється тільки в уяві, і плине за течією, допоки вона не випльовує їх обох на берег, де усе розвиднюється. Зовсім ненадовго, але розвиднюється.
Дуже динамічна, драматична та гостро психологічна річ, яка залишає по собі тривалий після смак та важке книжкове похмілля.
2. «На схід від Едему», Джон Стейнбек
Видавництво: КМ-Букс
На позір у «На схід від Едему» ніби нема нічого особливого. Прості слова, прості історії. Жодних несподіваних метафор та видатних героїв, а всі найважливіші події у житті персонажів взагалі відбуваються десь поміж розділами. На десяти сторінках проходиш війну, в'язницю і поневіряння, а потім слідом на ста сторінках плаваєш у побуті: облаштовуєш ранчо, знайомишся із сусідами та заводиш дружбу зі служником-китайцем.
І так протягом усієї книги. У ній не відбувається нічого такого, чого не могло б статися з будь-ким іншим, і заради чого варто було би тікати із реальності до вигадки. Геть нічого.
Але якимсь незбагненним чином воно тебе хапає з першої сторінки та не відпускає до останньої. Ринеш від розділу до розділу, вловлюючи прозорі біблійні посилання, з надією, що персонажам таки вдасться вирватися із того кола, на яке їх прирекли чи-то доля, чи то автор, чи то їхні імена.
Стейнбек казав, що усе, що він писав до "На схід від Едему", так чи інакше було підготовкою до нього. А я додам, що весь роман є лише підготовкою до його останнього слова. Тімшел.
1. «Бувайте, та дякуємо за рибу» і «Загалом безпечна», Дуґлас Адамс
Видавництво: Навчальна книга – Богдан
Може видатися, що перше місце поділили дві книги, але це оптична ілюзія, адже «Бувайте, та дякуємо за рибу» і «Загалом безпечна» – це два останні томи циклу «Путівник Галактикою» – які нарешті вийшли друком в українському перекладі саме цього року.
«Путівник Галактикою для космотуристів» – це абсолютно безсумнівний шедевр, еталон сатиричної фантастики, незрівнянний у своїй простоті, тонкості та точності. Історія про звичайного англійця, який прокинувся від звуку тракторів і з подивом з’ясував, що його дім має бути знищено для прокладання автостради. А за декілька хвилин з’ясував із не меншим подивом, що і його планета – стара добра Земля – підлягає знищенню заради прокладання міжгалактичної траси. Він зберігає свою англійськість (і свій рушник) навіть опиняючись то в галактичному розшуку, то на безлюдній планеті, то в ресторані наприкінці Всесвіту.
Дуґлас Адамс у своїх творах іноді неприховано посилається на Філіпа К. Діка, а на самого Адамса тепер неприховано посилається весь світ наукової фантастики. «Путівник Галактикою» породив безліч образів, які вже давно укорінилися у світовій культурі. Фанати Адамса створили особливе свято – «День рушника», яке святкують за два тижні по смерті письменника. Ілон Маск процитував Адамсове «Don’t panic» на своєму авті, яке запустив у напрямку Марса. І, звісно ж, «42». Якщо бачите у будь-якому тексті після вісімдесятих «42», то знайте – це безперечно данина шани Адамсу. А якщо ви досі не знаєте, що означає це «42», то вам саме час прочитати пенталогію «Путівник Галактикою».
