Навіщо змінювати український правопис і які саме зміни пропонуються у новому варіанті правопису? MRPL.CITY пропонує маріупольцям детальний аналіз нововведень.

Отже, Кабінет міністрів України нарешті ухвалив нову редакцію правопису української мови, над яким науковці працювали майже чотири роки. Торік у серпні цей проєкт винесли на громадське обговорення, комісія отримала понад 500 пропозицій, значну частку із яких у підсумку врахували. Остаточного тексту нового українського правопису в мережі ще немає, проте є чорновий варіант, складений вже з урахуванням поправок, внесених за результатом громадського обговорення. Навряд чи фінальний текст матиме якісь вагомі відмінності, тож учитися писати по-новому можна вже зараз.

Цей матеріал написаний вже відповідно до нового правопису.

 ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

Коротким екскурсом в історію українського правопису 20-21 століть можна цілком знехтувати і перейти до наступних розділів, якщо ви прийшли сюди за відповіддю на питання «що змінилося?» Але для розуміння контекстів та процесів рекомендую затриматися тут.

Спроби упорядкувати українську мову почалися з «Граматики» Мелетія Смотрицького, що вийшла у 1619 році. Втім, через численні заборони на використання української мови в державах, які володіли українськими землями (зокрема, у Російській та Австро-Угорській імперіях), єдності у цьому питанні не було жодної. Такі визначальні речі для української літератури і культури в цілому, як «Русалка Дністрова», «Кобзар», журнал «Основа», словник Бориса Грінченка – усі вони були укладені за різними правописними нормами.

Розробка першого офіційного академічного правопису української мови розпочалася у 1919 році за часів Української Народної Республіки, а закінчилася вже за радянської окупації – у 1921 році. Цей документ під назвою «Найголовніші правила українського правопису» був покликаний об'єднати правописні традиції підросійської та підавстрійської України, і цієї мети досягнув: його активно почали просувати по всій території України. Понад те: кожен наступний український правопис, включно із тим, що було ухвалено вчора, ґрунтується саме на тому документі сторічної витримки.

Наступний правопис був затверджений на хвилі політики українізації в СРСР, і він істинно став (і досі залишається) вершиною українського правописного процесу. Над ним працювали класики української літератури, представники розстріляного Відродження, серед яких Микола Хвильовий, Майк Йогансен та найавторитетніші мовознавці, серед яких Агатангел Кримський – упорядник репресованого російсько-українського словника, останній том якого досі вважається втраченим. Окремі елементи цього правопису, відомого також як «Харківський правопис», використовує канал СТБ у програмі новин. Крім того, декілька років ним користувався і маріупольський «Приазовский рабочий», коли виходив українською мовою і називався «Приозівський пролетар». До речі, у той період він був не «маріупольським», а «маріюпільським». Так, слово «Маріюпіль» – це не забаганка діаспорян, а справжня назва нашого міста до сталінського терору.

Харківський правопис був правдивим відображенням тодішньої живої української мови, враховував усю її історію та сучасність. За це він, зрештою, і поплатився. Після згортання політики українізації та початку масових репресій репресованим виявився і цей правопис, який аж занадто відрізняв українську мову від російської. Радянська влада цього дозволити не могла. Через це вже у 1933 році із формулюванням «основні виправлення стосувалися ліквідації всіх правил, що <…> ставили бар'єр між українською та російською мовами» було впроваджено новий правопис.

НАВІЩО ПОТРІБНІ БУЛИ ЗМІНИ

Якщо правопис 1929 року – це був стрибок уперед у розвитку української мови, то правопис 1933 року – це був десяток стрибків назад. Усе, що в українській мові було відмінного від російської, було знищене. І кожен наступний правопис тільки підкреслював цю вторинність української мови, її нерозривну пов’язаність із російською, яка тепер вже стала такою звичною і традиційною. Навіть здобуття незалежності не сильно відбилося на нормах мови: правопис 1993 року, який фактично був четвертою редакцією правопису 1946 року, продовжував цю довготривалу політику русифікації.

Правопис – це ніби як Конституція для мови. І ми 86 років жили за сталінською мовною Конституцією. На щастя, у влади виявилася політична воля для поступового відновлення українства і в цій галузі. Це такий собі боязкий крок у напрямку до легендарного Харківського правопису. Компромісний варіант, який відновлює окремі репресовані норми, але робить це не радикально.

Вивчити нові правила буде не надто складно, маючи бодай мінімальне бажання. А звикнути до них – питання лише декількох років.

ТО ЩО ЗМІНИЛОСЯ?

Змінилося дуже багато. Але здебільшого допускається паралельне вживання нових та старих норм, що має полегшити перехід на новий правопис. Розглянемо найяскравіші новації.

1. На початку слів тепер можна писати букву «и»

Спробуйте вимовити фразу «між іншим». Якщо не зупиняти себе штучно, то друге слово аж ніяк не вийде почати зі звуку [і]. Для української мови характерна вимова звуку «и» на початку слова, і відтепер це можна робити не тільки в усній мові, але і на письмі: «инший», «индик», «ич!».

Слід також пам’ятати, що звук, який передається українською буквою «и», відрізняється від звука, що передається російською буквою «ы»: він дещо м’якший. Якщо висловлюватися науково, то українська буква «и» позначає неогублений ненапружений передній високий голосний, а російська буква «ы» позначає неогублений середній високий голосний.

2. Фемінітиви узаконено

Змінюються реалії - змінюється мова. Колись не було жінок-акторів, жінок-учителів, і слів відповідних не було. Але тепер нікого вже не бентежать фемінітиви «акторка», «учителька», «письменниця», які ще відносно недавно були новинкою в мові. Зараз жінки зайняті майже у всіх сферах. У нас є і депутатки, і міністерки, і фізикині. Значить, і слова для них теж мають бути.

Цілий пункт правопису відведено під суфікси, завдяки яким утворюються «іменники на означення осіб жіночої статі». Найуживанішим суфіксом є суфікс -к-, бо він поєднуваний з різними типами основ («авторка», «міністерка»).  З основами на -ник вживається суфікс -иц- («начальниця», «вантажниця»), з основами на -ець та на приголосний вживається суфікс -ин- («кравчиня», «майстриня», «біологиня»). І ще є рідковживаний суфікс -ес- («дияконеса»).

 3. Слова із широко вживаними іншомовними компонентами пишемо разом

Це серйозна зміна, яка покликана спростити мову. Щодо різних складних слів з іноземними компонентами часто є сумніви. Як правильно: міні-спідниця чи мініспідниця, топ-менеджер чи топменеджер? Тепер відповідь дана чітка і однозначна.

Вебсайт, експрезидент, попмузика, бліцопитування, віцепрем’єр та багато інших слів тепер пишуться разом.

 4. Слова з часткою «пів» завжди пишемо окремо

Раніше такі слова писалися по-різному: «піваркуша», «пів’яблука», «пів-Європи». Тепер усе це писатиметься одноманітно: «пів аркуша», «пів яблука», «пів Європи».

Разом і надалі писатимуться прикметники («піввідерний») та слова, які позначають не половину об’єкта, а цілий і самостійний об’єкт («півкуля», «північ»).

 5. Як писати назви сайтів

5.1. Вживання великої літери

Новий правопис реагує на сучасні виклики і унормовує те, що не було і не могло бути унормованим раніше.

Назви сайтів без родового слова пишуться з маленької букви (твітер, ґуґл); назви сайтів з родовим словом пишуться з великої букви та в лапках (мережа «Фейсбук», енциклопедія «Вікіпедія»); назви сайтів, ужиті як назви юридичних осіб, пишуться з великої літери та без лапок (РНБО ввела санкція проти Яндекса).

5.2. Відмінювання назв сайтів

У родовому відмінку сайти та сервіси електронної пошти чоловічого роду мають закінчення -а, -я. Тобто «нема фейсбука», а не «нема фейсбуку», «нема ютуба», а не «нема ютубу».

5.3. Імейл

У правописі на означення сервісів електронної пошти вживається слово «імейл».

Тож, коли наступного разу вагатиметесь, чи писати «електронна пошта», чи переключатися на англійську розкладку і писати «e-mail», знайте: тепер можна на законних підставах вживати слово «імейл».

6. Відмінювання міст чоловічого роду

Дуже суперечлива зміна. Вживання родового відмінку іменників другої відміни взагалі одне з найскладніших правил в українській мові, а в новому правописі ускладнили навіть найпростішу його частину.

Раніше назви країн у родовому відмінку мали закінчення -у, а назви населених пунктів – закінчення -а (поїхати до Уругваю, Ліхтенштейну, але до Парижа, Лондона). Тепер закінчення -а мають тільки ті населені пункти, які мають суфікси -ськ-, -цьк-, -ець- або елементи -град, -бург, -піль, -мир, -слав, або присвійні суфікси -ів, -ич, -ин, -ов, -ев, -ач (поїхати до Донецька, Бердянська, Маріуполя, Житомира, Києва, Гадяча). Крім того, так пишуться міста, які мають однакову назву із назвою країни чи регіону (поїхати до столиці Алжиру – Алжира, Нью-Йорка).

А от усі інші міста відтепер мають відмінюватися через -у (поїхати до Парижу, Лондону).

7. Відмінювання іменників жіночого роду на приголосний

Ми звикли, що у родовому і давальному відмінку іменники третьої відміни, на кшталт «кров», «гідність», «осінь» мають закінчення -і.

Втім, так було не завжди. Раніше у письмовій мові та подекуди й понині в усній мові у родовому відмінку такі іменники мають закінчення -и. Тобто, наприклад, немає «осени», «любови», «чести».

Новий правопис допускає і одне, і друге написання. Але слід завжди мати на думці, що той варіант, до якого ми звикли, – це результат століть зросійщення. А той, що видається нам незвичним, насправді і є питомим українським.

 8. Правопис слів іншомовного походження

До цього розділу було внесено, певне, найбільше змін, і на них ми зупинимося детальніше.

8.1.  Звуки [h] та [g]

Звуки, близькі до [h] та [g] зазвичай передаватимуться українською через букву «г» (генерал, гандбол, гостел).

У прізвищах та іменах людей звук [g] можна передавати як через «г», так і через «ґ» (Гете і Ґете, Гуллівер і Ґуллівер).

Значно вільнішою стало використання букви «г» на означення звука [h]. Раніше ця буква була сильно прив’язана до російської традиції. Якщо у російській мові англійське «h» передається через «г», то так воно передавалося і в українській (Harry – Гаррі, Robin Hood – Робін Гуд, Harvard – Гарвард тощо); аналогічно, коли у російській мові англійське «h» передається через «х», так само воно передавалося і в українській (horror – хорор, hosting - хостинг).

Тепер же слів, які пишуться через «х», як у російській, залишається небагато: хобі, хокей, холдинг, хол і деякі інші. Решту можна спокійно писати через «г», як того вимагає фонетика. Навіть горезвісного Hemingway виключили з переліку винятків і тепер його можна називати Гемінґвеєм (у російській традиції, до речі, схоже написання також колись існувало: Набоков називав цього письменника «Гемингвей»).

8.2. Буквосполучення «th» у словах грецького походження

Донині українській мові була притаманна шизофренія стосовно грецьких слів із буквою «Θ», яка латинкою передається через «th». Одне й те саме слово могло писатися по-різному. Наприклад, слово «Ορθος», тобто «правильний». Коли йдеться про «правильне виховання», то українською це передавалося як «ортопедія». А от коли про «правильне написання», то вже чомусь «орфографія».

Новий правопис цю шизофренію виправляє. Тепер дозволено писати українське «т» на місці грецького «Θ»: ортографія, Атени, патос. Втім, ніхто не забороняє користуватися і звичним написанням: орфографія, Афіни, пафос.

8.3. Буквосполучення «au», «ou»

Знову питання до слів грецького походження.

Є, скажімо, така рослина – лавр. І римляни увінчували звитяжців лавровим листом. Так вони ставали лавреатами. Але чому ми досі пишемо «лауреат»? Адже ж ніхто не кидає в борщ «лауровий» лист.

От оцю несправедливість виправляє нова норма. Слова з буквосполученням «au» тепер можна писати через «ав»: лавреат, павза, авдієнція.

8.4. Звук [j]

Ще одна проблемна норма, яку новий правопис виправляє. Відтепер слово «проєкт», як і подібні до нього «суб’єкт», «об’єкт», «траєкторія» пишеться через «є».

Крім того, вказано, що у звукосполученнях [ja], [ji], [je], [ju] цей звук передається через відповідні букви: я, ї, є, ю. Подвоєння не відбувається. Тобто правильно писати «Франсіско Гоя», «Том Соєр», «цивілізація Мая».

8.5. Звук [ə] в англійських словах

Зараз часто цей звук, який позначається в англійській мові буквосполученнями «ir», «ur», «er», «or», «yr», «ear», українською передають через буквосполучення «ьо», наслідуючи російський варіант із буквою «ё».

Згідно з новим правописом, у всіх цих випадках слід вживати українську букву «е»: Мерфі, Берд, Герт, серфінг.

8.6. Буквосполучення «ei», «eu» у словах німецького походження

Німці вимовляють ці буквосполучення як «ай» і «ой», а ми донині передаємо їх на письмі через «ей».

Новий правопис стверджує: за винятком давно усталених слів, на кшталт Швейцарія, Рейн, Лейпциг, усі інші треба передавати ближче до оригінального звучання. Тобто тепер можемо писати: Айнштайн, Райх, Фройд.

8.7. Слова на -ia

Наприкінці слова іншомовне -ia звичайно передаємо через -ія.

Здається, що у цьому немає жодної новини: ми ж і так пишемо «артерія», «матерія», «Італія» тощо. Але є нюанс, про який напряму у правописі не сказано, але який із нього можна виснувати.

Слово media підпадає під це правило. Таким чином, українською тепер правильно писати «медія» і відмінювати її так само, як і інші аналогічні слова. «Аналізую медію», «працюю у медії», «багато медій».

 ЩО ЩЕ ПОТРЕБУЄ УНОРМУВАННЯ?

Попри те, що новий правопис вирішив багато суперечливих питань, які мав його попередник, вирішення деяких інших ще попереду.

1. Європа vs Европа

У правописі вже є правило, що грецьке «ε» передається через наше «е», проте Європа залишається Європою, як і у росіян. При цьому аналогічні звукосполучення ми передаємо через «ев» у словах Евтерпа, еврика та інших.

2. Словотвір на основі слів на [j]

Як ми знаємо зі шкільного курсу мови, корінь слова – це його база. Те, що нікуди не зникає і ніяк не міняється. Але і тут є виняток, продиктований російською мовною традицією. У словах, що закінчуються на «й», цей «й» може піти у самоволку.

Маємо слово «геній», але «геніальний»; «серія», але «серіал», «матерія», але «матеріальний». Треба повернути «й» на його законне місце і отримати логічні «геніяльний», «серіял», «матеріяльний».

3. Слова іншомовного походження на -о

Маємо абсолютно безглузду ситуацію, коли слова, що граматично нічим не відрізняються від питомих українських слів, мають свою особливість: вони з незбагненної причини не відмінюються.

При цьому ті, що засвоєні трохи раніше, відмінюються: «у пальті», «удар кайлом». Цю практику треба поширити і на всі інші слова, що закінчуються на -о. Бюро, метро – як хутро; кіно – як сіно, гало – як кайло тощо. І залишити невідмінюваними тільки слова, на кшталт аудіо, відео, радіо тощо.

 4. Буква «s» в англійських прізвищах

Досі немає чіткого розуміння того, де ми його передаємо через «с», а де – через «з». Кожен пише, як вважає за правильне.

Це питання треба унормувати. Наприклад, отак: «s» передається через «з» після дзвінких приголосних та голосних (Ґрейвз, бозон Гіґґза, Вейлз, Вудгауз) та через «с» після глухих приголосних (Воттс, Патрікс).

5. Правопис імен монархів

Це, певне, моя улюблена тема. І теж – наслідок впливу російської мовної традиції.

Як і росіяни, ми пишемо імена монархів, запозичуючи їх не з мов оригіналів, а за посередництва латини. Це сталося через те, що їхні імена на монетах карбувалися саме латиною, і відтоді це непорозуміння так і тягнеться.

І полягає це непорозуміння у тому, що людей з абсолютно різними іменами (наприклад, француз Шарль, англієць Чарльз, іспанець Карлос) ми називаємо одним іменем (у цьому випадку – Карл). Луї перетворюється у нас на Людовика, Джордж – на Георга, Анрі – на Генріха.

Навіть якщо припустити, що всі вже звикли до цих імен, ця ситуація не припиняє бути непорозумінням. І, що найгірше, воно ширитиметься і надалі. Коли помре королева Єлизавета (Елізабет!) Друга, її син принц Чарльз не стане королем Чарльзом – він стане королем Карлом. А якщо відмовиться від корони на користь старшого сина, то той не стане королем Вільямом – він стане королем Вільгельмом.

Маячня? Маячня! Але її можна виправити. Якщо у наступній редакції правопису буде вказано, що імена монархів засвоюються безпосередньо із мови оригіналу, а не за посередництва латини.

 ЩО ІЗ ЦИМ РОБИТИ ДАЛІ?

Найбільше страхів прийняття нового правопису має викликати у школярів, які готуються до ЗНО. Власне, це одна із причин, чому правопис було ухвалено вже по завершенню навчального року. Цю проблему правописна комісія передбачила: для підручників та ЗНО існуватиме перехідний період. Імовірно, найближчі два-три роки у тестах не буде запитань щодо норм, які змінилися. Зрештою, у правописі багато тем, які залишилися незмінними.

Тож панікувати школярам не варто. А усім іншим уже пора починати працювати.

Органам державної влади та їхнім сайтам – переходити на новий правопис негайно.

Науковцям – готувати ортографічні словники, які відповідатимуть нормам нового правопису, а також підручники для школярів. І не тільки підручники з мови, але й підручники з усіх інших предметів приводити у відповідність.

Новинарям – учитися, власникам медій – винаймати коректорів, що вже дослідили новий правопис.

 І геть усім – любити українську мову. Відродження тільки починається.