Потужна любов до всього українського, яка підштовхнула до створення незалежного громадського телебачення в Маріуполі періоду окупації, розширення української Вікіпедії та жага збагачення рідної мови за допомогою нового пропису та лайки – в інтерв’ю MRPL.CITY з журналістом, перекладачем, волонтером, автором статей у Вікіпедії Іваном Синєпаловим.
Мова як ендорфін
Народився я в місті Первомайськ, що в Луганській області, а дитинство провів у місті Сніжне на Донеччині (обидва міста нині окуповані. - РЕД.). Свої перші книжки читав в українському перекладі та взагалі я виховувався у правильному, українському оточенні, тому, коли в моєму місті відкрили україномовний клас – тут питань не було, йти чи не йти. А от уже класі в п’ятому запропонував: «Мам, нумо с завтрашнього дня говорити тільки українською». На що отримав: «А чого с завтрашнього? Говори сьогодні». Так і почалась моя україномовна історія.
Перерва була, коли ми з сім'єю переїхали до Маріуполя в шостому класі, доки не освоївся, а остаточно заговорив виключно українською вже в 11 класі. Це було простіше, ніж перейти на іншу мову дорослому. Дітям все дається легше, немає стільки психологічних бар’єрів, немає такого гострого страху зганьбитися, коли у мові наробиш помилок. Коли переходив на українську, такого бар’єру не було, з англійською вже трохи важче.
Я давно вже думаю українською – вважається, що будь-яка звичка може сформуватися за 40 днів, а сни час від часу сняться взагалі англійською. Ще декілька мов – азербайджанську, польську, італійську, німецьку - знаю на досить примітивному рівні, але немає того страху осоромитися перед носіями мови. Англійська на нормальному рівні, тішусь, що Б2. Якщо не знаєш, чим зайнятись – то вчись, якщо не знаєш, що вчити – вчи мову.
Хочу вивчити китайську, іспанську, турецьку, бо тут є мільярди носіїв, та поглибити знання у тих мовах, які я знаю трішки. Знати іноземну мову – це дуже круте відчуття. Один момент, коли ти знаєш англійську на шкільному рівні, зовсім інша справа, коли ти на слух розрізняєш фрази «I want» та «I won’t», які звучать однаково, та мають зовсім різний сенс. Це дуже прикольно, я від цього отримаю величезне задоволення. Я вчу мови скоріш для душі, ніж для роботи, хоча я займаюсь перекладами з англійської майже 10 років.
Вікіпедія навиворіт
У 2009 році я почав перекладати статті до Вікіпедії. Почалось все з того, що в її українській версії я не знайшов статті про свій улюблений серіал. Я подумав, що це просто неподобство, а написати статтю з нуля в мене тоді не вистачило клепки. Я переклав - і затягнуло… Зараз у мене є 10 статей англійською мовою у Вікіпедії саме мого авторства, ще близько 350 - українською. Здебільшого пишу про теніс - тенісні турніри, та британське телебачення – серіали, актори. Вікіпедія зі своєю купою гіперпосилань – взагалі страшний сайт: починаєш читати про футболіста, закінчуєш ядерною фізикою. Тут розумієш, що статті, яка тебе цікавить, немає, або дуже мало інформації, та починаєш заповнювати прогалини.
Та часом просто не встигаєш вчасно додати у Вікіпедію щось значуще – тебе випереджують. Ось, наприклад, стаття про Євромайдан: 22 листопада 2013 року я сидів і думав, чи достатньо це масштабна подія, щоб написати про це до Вікіпедії, чи ні? А через пару днів хтось вже створив таку статтю. Ясно, що дуже багато людей робили у ній редагування, і я в тому числі, але це стаття вже не моя, про що дуже шкодую.
Щодо розміщення публікацій у Вікіпедії, то тут діють досить жорсткі правила та дотримуються авторські права. Тут не можна використовувати чужі фотографії людей, наприклад, якщо в тебе немає прав на ці світлини. Кожну статтю треба ілюструвати власними фотографіями. Так, для статті про фестиваль MRPL City я власноруч зробив купу фотографій зірок – «Noise MC», «Kazka», «O.Torvald».
Взагалі, Вікіпедія – дуже гарне джерело інформації, та часом вона перетворюється на справжню зброю і може завдати шкоди. Наприклад, одного разу з московської IP-адреси зареєструвався акаунт «Спецназ», який почав писати статті виключно про українських силовиків. Тенденційні, проросійські (дещо перекручені). Я як модератор можу сказати, що у Вікіпедії кожне твердження має підкріплюватися посиланням на джерело інформації. І ось у Вікіпедії виходить не дуже ретельно перевірена стаття «Спецназа» про нового голову ДонОДА Олександра Куця, ніби він народився в Ростові й більше нічого про нього невідомо. Ніяких підтверджень цьому не було. Так от, під час призначення Куця на посаду голови, українські журналісти взяли біографічні данні про посадовця у Вікіпедії та опублікували, а у статті Вікіпедії відповідно з’явилося посилання на публікації в ЗМІ. Коло замкнулося, навколо Куця – «зрада»: російського шпигуна зробили головою ДонОДА. Звісно, редагування у Вікіпедії відкотили, добре замасковану брехню було викрито. Таким чином, з підручних засобів була проведена дуже крута російська спецоперація. Тому Вікіпедією треба вміти користуватися, а інформацію в ЗМІ перед публікацією добре перевіряти...
Про документальне, нецензурне та Маріуполь майбутнього - далі буде...