Наталія Токарь вже дев’ять місяців чекає з російського полону свого сина Вадима. Спочатку рідних сповістили, що морпіх зник безвісти. Натомість мати побачила його на відео в російських пабліках. Після цього військова частина надала чоловікові статус полоненого. Але й досі рф та Червоний Хрест його перебування в полоні не підтверджують. 
"Або смерть, або прорив"
Вадим народився у Кропивницькому. Коли почалася повномасштабна війна, став на захист країни в лавах ЗСУ. Боронив Маріуполь у складі 36-ї бригади морської піхоти. Від початку він та його побратими були на металургійному комбінаті імені Ілліча. 
«Спочатку зв’язок із сином був. Ми спілкувалися, а з 25 березня зв’язку вже не було. Його побратим мені писав, що у них все добре, але материнське серце відчувало інше. Через пару днів я дізналася, що в сина контузія й уламкове поранення, це згодом підтвердили і побратими,» - ділиться Наталія.
Натомість у військовій частині в Миколаєві, говорить жінка, їй сказали, що інформація про поранення Вадима не відповідає дійсності. Начебто у військового була лише контузія.
Але ж він не міг вийти на зв’язок, не міг із нами спілкуватися, лежав у бункері, був на сильних знеболювальних. А вже 8-9 квітня сказав, що ліків більше немає.
"Будучи в Маріуполі, син розповідав рідним про те, як тяжко дивитися, як помирають побратими, тому що закінчилися і ліки, і їжа. Ложку вермішелі вони ділили на двох. Лікарі робили операції пораненим навіть без наркозу. А 12 квітня о шостій ранку Вадим подзвонив, як нам здалося, аби попрощатися".
Сказав, щоб пробачила його за все. Говорив, що або смерть, або прорив. До 09.00 ми не знаходили собі місця. Тут він знову подзвонив і повідомив, що вони в полоні. Це сталося 12 квітня. От нещодавно було дев’ять місяців, як вони там.
"Лапа живий! Все нормально"
Згодом родина отримала інформацію, що син числиться в списках зниклих безвісти. Рідні почали звертатися у всі можливі місцеві та столичні інстанції, аби повідомити про те, що той у неволі.
«А десь 15 квітня я знайшла відео з сином у російському пабліку. Там він завернутий в біле простирадло. Видно, що він у якомусь складському приміщенні сідає і йому дуже важко це дається. Потім ще два чи три відео я подібних бачила», - говорить Наталія.
Мати каже, дізналася від побратимів Вадима, що в листопаді син був на території так званої «лнр», де він зараз, рідні не знають. На руці в чоловіка є татуювання лапки тварини, тож хлопці дали йому позивний Лапа.
«Один раз хлопці мені подзвонили й сказали, що від Вадима вам великий привіт, з ним усе добре. Це хлопці, з якими він був в одній камері і їх звільнили з полону. Вони сказали: Лапа живий! Все нормально».
Побратими сина також сказали, що тиск на них був, але можна було терпіти. Про катування інформації немає.
Наталія зазначає, що не отримує жодної інформації про свого сина. Те, що Вадим у полоні, Червоний Хрест і росія досі не підтвердили. У військовій частині ж родичам надали довідку, що він у полоні.
Була людина і не стало людини. От подзвонили мені хлопчики, я дзвоню у Червоний Хрест і повідомляю. Вони мені говорять, якщо будуть ще якісь дані, щоб передавали. Тобто не вони мені, а я їм доношу інформацію. Все, що знають вони – це все з наших слів.
У полоні Вадимові виповнилося 25 років. Вдома на татка чекають шестирічний син та дружина.