- Ви народилися у Маріуполі? Розкажіть про своє життя у місті до повномасштабного вторгнення. Що для Вас особисто означав Маріуполь?

Я народився і виріс у Кальміуському районі Маріуполя. Навчався у Маріупольському державному університеті (тоді – Гуманітарному інституті). Пізніше переїхав у Лівобережний район. Після інституту пішов працювати в краєзнавчий музей. Згодом став працювати завідувачем відділу науково-просвітницької та виставкової роботи. Брав активну участь у екскурсійній  роботі музею, проведенні різноманітних заходів: виставок, фестивалів, лекцій, театралізованих екскурсій та інш.. Загалом близько 20 років свого життя пропрацюю в Маріупольському краєзнавчому музею. Сьогодні не зважаючи на обставини продовжую працювати в музеї тимчасовим виконувачем обов’язків директора музею.

Читайте також: Меморіалізація загиблих військових - Маріупольський краєзнавчий музей розпочинає новий проєкт

Наше місто мене завжди надихало та заохочувало дізнаватися більше про його минуле. Можливо це професійна деформація але історія міста для мене це жива матерія яка поєднує різні покоління його мешканців. Маріуполь як і його мешканці постійно змінювався, іноді переживаючи  дуже складні та важкі часи. Це місто невтомних трудівників, які присвячували життя свої справі. Попри тяготи та випробування, Маріуполь відроджувався, зростав, розвивався… Напередодні повномасштабного вторгнення Маріуполь також знаходився в процесі розвитку, стаючи більш зручним та яскравим з кожним роком. Ця страшна війна розв’язана  росією – що перекреслила його мирне життя, розділивши його на до і на після, це теж наша історія, дуже боляча, яка продовжує писатися прямо зараз. Історія що вчить нас боротися за своє майбутнє та вірити в звільнення та відродження нашого міста.

- Які у Вас були думки в перші дні повномасштабного вторгнення? Загалом як для Вас почалася повномасштабна війна? Як вдалося виїхати? І де Ви перебуваєте зараз?

На початку повномасштабного вторгнення я не думав, що все так відбуватиметься. Не думав, що так станеться з музеєм…

Пам’ятаю, як ми спустили експонати у фондосховище. 24 лютого всім співробітникам роздали трудові книжки і відправили по домівкам. Я мешкав на Східному. Бачив перші прильоти, які мені нагадали 2015 рік. Через постійні обстріли і небезпеку довелося переїхати до знайомих в центр міста. Там з родиною і залишався до 15 квітня. Виїхати вдалося лише у квітні також завдяки знайомим. На шляху до підконтрольної території України бачили багато травматичних подій. Перетнув, Мангуш, Бердянськ, Запоріжжя. Шлях був довгий. Через блокпости окупантів, численні огляди і так звану фільтрацію. Вирішили їхати до Одеси. Це приморське місто своєю атмосферою нагадує мені Маріуполь.

- Наразі Ви очолюєте Маріупольський краєзнавчий музей. Які проєкти вже були реалізовані, над якими працюєте зараз? Наскільки важко під час війни відбувається відновлення роботи музею?

Часом буває дуже важко. Багато втрачено музеєм. Але є розуміння що треба рухатися далі та займатися відновленням. Зараз з’являється все більше партнерських зв’язків. Є підтримка колег та дуже багато роботи.

Ми почали потрохи записувати усні історії маріупольців, щоби зберегти їх свідчення та зробити їх гучнішими. Ми збираємо живі спогади та розповіді, щоби зробити їх частиною нашої спільної історії – історії, яку треба розповідати. Крім цього музей долучається до всіх виставкових проєктів, присвячених Маріуполю.

Звісно, великі проєкти вимагають більше зусиль, але будемо намагатися впоратися. Є дружна команда Департаменту культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради, частиною якої є і музей. Ми долучаємося до великого та дуже важливого для майбутньої процесу культурної деокупації міста. Зараз Маріупольський краєзнавчий музей розпочинає спільний проєкт з вшанування пам’яті загиблих військових і захисників Маріуполя «Маріуполь пам’ятає». Будемо дуже вдячні за сприяння у зборі даних, які ми маємо зберегти для нашої історії та майбутніх поколінь. Всі охочі можуть надсилати матеріали на пошту КУ «Маріупольський краєзнавчий музей»: [email protected]. Також ми прагнемо співпрацювати зі всіма кого цікавить історія та майбутнє нашого міста. Краєзнавчий музей – це установа, яка має працювати для своєї громади.


- Яким Ви бачите музей після деокупації Маріуполя?

Насправді хотів би, щоб музей став важливою частиною життя міста, зберігаючи та презентуючи його культурно-історичну спадщину, та водночас даруючи яскраві та приємні враження своїм відвідувачам. Щоб музей став більш доступним та взаємодіяв з громадою більш активно. Хочеться, щоб він став улюбленим місцем відпочинку та проведення дозвілля, третім місцем між домом та роботою.

Читайте також: Як Маріупольський музей відновлює свою роботу - розповідь співробітників

Важливо розуміти, що відродження міста Маріуполь та його музеїв не зможе відбутися без участі та допомоги громади міста, і хоча зараз ми перебуваємо у різних містах та країнах, ми можемо згуртуватися та почати відроджувати Маріупольський музей вже зараз. Матеріальна і культурна спадщина нашого міста має бути доступною для всіх істориків, дослідників та загалом всієї громади Маріуполя. Тільки разом ми зможемо відновити наші музейні фонди.

- Чи готові Ви після деокупації Маріуполя повернутися в місто і працювати над його відбудовою?

Я б хотів повернутися в Маріуполь, адже це моє рідне місто. Душа і серце тягнуться туди. Я готовий працювати на користь Маріуполя і брати участь в роботі, яка буде спрямована не тільки на відновлення музею, але й загалом всього міста. Вважаю, що для відбудови міста потрібно багато проєктів, до яких зможуть долучитися маріупольці, які перебувають наразі і за кордоном, і в Україні. Громада повинна об’єднатися.

- Чи є певне місце або ж декілька місць у Маріуполі, за якими ви найбільше сумуєте? Які спогади з ними пов’язані?

Я сприймаю Маріуполь, як щось цілісне, тому і місць улюблених в мене дуже багато. Дуже подобався центр, Георгіївська та Італійська вулиці з їх унікальною архітектурою, яка заворожувала та захоплювала. Багато місць у Маріуполі мені дуже близькі. Не тільки море мене причаровувало, але й наші Кальміус, Кальчик та Старокримське водосховище. Я часто проводив екскурсії містом, тому вважаю, що в Маріуполі багато місць які заслуговують на увагу. Дуже затишним місцем з багатою історією є Міський сад. Звісно, і Азовське море неповторне та унікальне. Коли я дивлюся на море в Одесі, одразу ж згадую наше узбережжя…


- Які у Вас є хобі? Ви щось колекціонуєте? Чи можна вважати, що робота і є Вашим хобі?

Вважаю, що кожен працівник музею тією чи іншою мірою є колекціонером. Колись я займався філателією. Зараз найбільше полюбляю читати, при цьому саме паперові книжки. Вважаю читання класичної літератури своїм найбільшим захопленням. Водночас завдяки роботі в музеї я мав можливість доторкнутися до дуже цікавих і унікальних артефактів. Звісно, є велике бажання почати відроджувати колекції Маріупольського краєзнавчого музею, але зараз ми тільки підступаємося до цього.

- Щоб Ви побажали маріупольцям, які сьогодні перебувають в різних містах України та світу?

Звісно, після всього пережитого у кожного з нас склалися різні обставини, різне сприйняття, різні цілі… Я хочу побажати, щоб маріупольці, де б вони зараз не перебували, знайшли своє покликання, намагалися реалізувати себе, щоб не забували Маріуполь, не губилися і залишалися людьми свого міста. Важливо, попри цю війну не втрачати зв'язок з рідним містом та своїм корінням. Я дуже сподіваюся, що Маріуполь відродиться, як і відродиться краєзнавчий музей.

Нагадаємо, всі найвідоміші музеї Маріуполя були зруйновані або розкрадені рф. З усіх дев’яти музеїв міста-героя після повномасштабного вторгнення не було евакуйовано жодного експоната, що сьогодні є великою і непоправною втратою для української культури.