Олена Вялкова — вимушена переселенка з Маріуполя. Зараз жінка живе та працює в Хустському районі на Закарпатті. Жінка розповіла журналістам Суспільного про життя в місті під час окупації та евакуацію.
Олена Вялкова показує фото свого розтрощеного будинку в Маріуполі: "Десять мін було скинуто на цей будинок. Він був вщент весь зруйнований. Він же був міцний, там метр стіна". З початку обстрілів міста жінка з сином перебували у бомбосховищі Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча.
"Нас там прийняли, ми жили там три тижні. З початку їли те, що було, потім завезли чи то волонтери, чи то поліцейські — продукти з магазинів, які вже були розтрощені. Ми зробили запаси та готували їсти. Але кільце стискалося, наступ йшов. На комбінаті Ілліча було те ж саме, що й на "Азовсталі". Там був той же нацкорпус, там були ті ж люди", — згадує жінка.
Олена розповіла, про життя в Маріуполі під час блокади: "Люди готували їсти, а їх вбивали. От стоїть воронка, і сім людей одразу нема. Люди просто готували їсти. Ми сиділи у бомбосховищі, а наверх ходили варити їсти. Хлопець пішов за водою, і каже: "Я йду, дивлюся на парашутику спускається якась бурулька", а то бомби були, без звуку. Ти ж коли чуєш свист, хоч можеш сховатися, попередити щось, а тут все без звуку".
Жінка каже: вирішила евакуюватися з Маріуполя. Для цього довелося виїхати на окуповану територію, звідти до Бердянська, потім — до Запоріжжя. "Окупаційні ці автобуси відвезли до Нікольського, а звідти на Таганрог, Ростов. Йшли колони автобусів по 20-30. Пропонували їхати у ДНР: Шахтарськ, Донецьк. Але, хто хотів доїхати до України, той шукав вихід на Бердянськ. Але це було неорганізовано", — розповіла переселенка.
Зараз Олена Вялкова працює у соцзахисті у місті Хуст Закарпатської області. Каже: вірить, що скоро буде перемога і вона зможе повернутися у Маріуполь, бо це місто її пращурів. "Я маю славний родовід: мій прапрапрадід Андрій Мелеко був двічі міським головою Маріуполя. Це була така глибока довіра людей. За цей період наше місто Маріуполь було у самому розквіті — це був розвиток капіталізму, промисловості, дуже багато чого будувалося і порт, і початок металургійного процесу. Ми повинні згуртуватися, ми повинні показати усе своє людське між собою, не комусь, а між собою і тоді нам нічого не буде страшно. Мені здається, тільки таке відношення допоможе перемогти усе це варварство", — каже Олена Вялкова.
