Брехня, безпринципність та лизоблюдство – три кіта, на яких тримається окупаційна влада на вкрадених росією в Україні територіях. Хвалебні гімни на честь майбутніх «виборів» та їхнього головного персонажа вже перебили за пафосом вірш Ломоносова на честь імператриці Катерини, а брехня ллється густим потоком незалежно від виборчого процесу… Втім, ніхто іншого й не чекав.

Один сюжет із життя сучасного окупованого Донецька впав у вічі. Начебто дрібниця, але дуже показова. І як то кажуть, ні додати, ні відняти.

Задля розпилу усі засоби згодяться

«70 років без капітального ремонту знаходиться міст проспектом Ілліча через річку Кальміус» - хничуть пропагандистські паблики в телеграмі. Корінні донеччани не приховують зневаги: якби пропагандисти вміли користуватися інтернетом на повну (а не тільки відкривати порносайти та послання путіна до федеральних зборів), то побачили б довідкову інформацію, яка свідчить, що міст був побудований 1953 року. І логічно припустити, що довгі роки капремонту новозбудований міст не потребував.

У 1985 році, як свідчить історія Донецька, зафіксована місцевими краєзнавцями, міст проспектом Ілліча дав серйозне просідання з одного боку.

«І ось наприкінці травня розпочався ремонт. Спочатку все йшло стаханівськими темпами, хотіли до Дня міста (тоді його відзначали 19 червня – Авт.) завершити. Однак насправді виявилося, що ганятися за «показухою» не варто. Вирішили повністю переробити всю структуру моста (навіть довелося закрити рух транспорту) і закінчили лише до Нового року», - розповіли краєзнавці.

Читайте також: Пенсіонери в Донецьку ледь виживають і боятьсявтратити в окупації українські пенсії

Для місцевих брехунців історія Донецька – порожній звук. Переписують, аби вгодити окупантам, все що можна, от і до нещасного мосту руки дотяглися.

Донецькі журналісти згадують, що міст на Ілліча завжди був на контролі у міської влади – через нього йшов надто потужний потік автомобілів, який щороку збільшувався разом із добробутом громадян. Міст з'єднує центр Донецька не лише з Калінінським районом Донецька, а й безпосередньо веде до Макіївки, звідки щодня на роботу до обласного центру та назад їхали тисячі людей. Звісно, пильнували, оглядали, латали, вивчали ушкодження – і виносили вердикти, мовляв, ще послужить.

Хто знає, як було б зараз, якби десять років тому не трапилося те, що трапилося? Може, міст спокійно був би внесений до плану реконструкції, підтягнулися б інвестори, відремонтували б та й забули...

Але окупанти люблять постійно повідомляти, що поки їх не було, так Донецьк і його жителі не жили, а виживали в очікуванні «визволення». Маялися на «Донбас Арені», нудьгували, відлітаючи до Туреччини з міського аеропорту або їдучи на літо до рідні в Ялту. Сумували, дивлячись на нові дороги та проект будівництва наземного метро. Обурювалися, купуючи квартири та будинки, відкриваючи бізнеси, причому не лише високоприбуткові «наливайки».

У телеграмі одразу почали розповідати, що «за України взагалі нічого не будувалося і не ремонтувалося»! Ах, як же добре стало зараз! Ну стало ж? Ну правда? І повне мовчання у відповідь…

Так ось, на ремонт мосту проспектом Ілліча в Донецьку, за підрахунками місцевих інженерів з міського капбудівництва, потрібно 4-5 мільярдів рублів. Краще, звісно, 6. І ще 60 мільйонів – на коригування плану ремонту.

Ми перерахували – це 1,6-2 млрд гривень або 43-54 млн доларів. На один міст завдовжки менше 300 метрів. І не на нове будівництво, а на ремонт.


Ну що сказати… Ось це мабуть найяскравіша картинка того, що відбувається, і точне визначення, для чого треба було захоплювати Донецьк і перетворювати його за рівнем життя на Урюпинськ.

Махати перед жителями, які втратили житло або живуть на лінії бойових дій, дратівливою 5-мільярдною ганчіркою - як мінімум, негуманно. Але зверніть увагу на розмах потенційного розпилу!

Не так сталося, як гадалося

Жодного будинку в Донецьку не з'явилося за роки «возз’єднання з росією», хоча в новинах постійно фігурує якась кількість житла, що здана в експлуатацію. Ніхто не бачив нових будинків, не був присутній на перерізанні червоної стрічки і не заздрив щасливим новоселам.

Читайте також: Війна не проблема: ціни на квартири вокупованому Донецьку побили рекорд

Петрівка виє гучним завиванням: ні води, ні електрики! У житлових кварталах стоїть та стріляє бойова техніка. Вже мовчить та навіть не виє селище шахти «Жовтнева» з тим самим комплектом комунальних проблем. Жити за кілометр від лінії фронту – це те ще випробування.

У будиночках, бараках, напівземлянках там мешкають люди. Їм би кімнатку в тихому місці та воду хоча б за графіком – раз на два дні. І електрика щоб не стрибала, щоб не горіли холодильники та пічки.

Але влада сказала – потрібен міст. За п'ять мільярдів рублів. Який через пару місяців знову буде розбитий військовою технікою, що катається взад і вперед, а місцеві журналісти знову повідомлять, що міст не ремонтувався ніколи.

Втім, не все втрачено.

«За словами чиновника, на коригування плану піде півроку, але ремонт мосту почати неможливо через відсутність техніки», - пишуть місцеві «ЗМІ».  І тут не знаєш, сміятися чи плакати від цієї вишеньки на несмачному торті. Покричати – покричали, набрехали достобіса, кошторис підсунули комусь на затвердження – а ремонтувати міст ніхто й не збирається.

Ось так і живуть.