Відомий маріупольський краєзнавець, кінематографіст і письменник Сергій Буров окресли минуле аптечної справи Маріуполя.

Чого-чого, а аптек у Маріуполі предостатньо. У кожній лікарні і в кожній поліклініці їх по декілька. Ну і на вулицях чимало. Здалеку видно хрести, утворені зеленими світлодіодними лампочками. Чи не кожна аптека обіцяє покупцям чи то низькі ціни, чи то бонуси різноманітні, чи то дисконтні картки. Конкуренція - нічого не поробиш. Але ціни на ліки залишаються високими. Щоправда, деякі лікувальні препарати вітчизняного виробництва дешевші за зарубіжні, але, купуючи своє, рідне, немає впевненості, що замість аспірину, наприклад, не підсуне виробник нібито лікувального препарату пігулку, спресовану з крейди. Іноді спадає на думку крамольна думка: але ж зараз у нас зовсім і не аптеки, а магазини з продажу готових лікарських форм.

Читайте також: Розповідь Сергія Бурова про архітектурний та культурний розвиток Маріуполя

У чому ж відмінність аптеки від аптекарського магазину. В аптеках ліки готували за рецептами лікарів, а в аптекарських крамницях продавали пігулки, мікстури, мазі тощо, вироблені на фармацевтичних фабриках і спеціальним способом упаковані – люди старшого покоління називали їх патентованими засобами. Спогади про маріупольські аптеки зразка початку 40 - середини 50-х років минулого століття в класичному розумінні цього слова. Припустимо, не дай боже, хтось у родині захворів. Лікар виписує рецепт, де вказано назву ліків і їхню кількість для конкретного хворого. Якщо це порошок, - простіше, інша річ, коли йдеться про мікстуру або мазь. Тоді потрібно шукати якусь пляшечку або баночку. Аптеки, як правило, не мали в достатній кількості ємностей для своїх творів.

Отже, рецепт є, флакончик знайдений, заходимо в аптеку. Фармацевт підраховує вартість лікарської форми і видає талончик із зазначенням ціни та дати готовності препарату. У касі розплачуємося і йдемо геть. До речі, в кожній аптеці була окрема каса, тільки касир торкався грошей, які рясніють збудниками всіх хвороб. Ліки могли бути готовими і через кілька годин, і через день. А якщо вони потрібні тяжкохворій людині? Тоді лікар писав на рецепті слово "cito", що означає латинською мовою - "терміново". Якщо ж це чарівне слово позначене ще й знаком оклику, то це означає - "терміновіше не буває". У такому разі аптекарі просили трошки почекати. В аптеках, звісно ж, можна було купити "патентовані засоби" - фабричні таблетки, мазі, розчини. Там же можна було, кажучи канцелярською мовою, придбати предмети санітарії та гігієни.

Читайте також: Які події відбувалися на Торговій вулиці Маріуполя в різні часи - розповідь Сергія Бурова

А тепер кілька абзаців про минуле аптечної справи в нашому місті. Найпершу згадку про маріупольські аптеки вдалося знайти у відомому довіднику "Адрес-календарь. Весь Маріуполь і його повіт. 1910 г.".  До моменту підготовки до друку цього видання в нашому місті було шість аптек. Дві аптеки - на Катерининській вулиці, дві - на Торговій вулиці, одна - на заводі "Русский провиданс", одна - на Слобідці. Крім того, було шість аптекарських магазинів. Три магазини були на Катерининській вулиці, два - на Торговій, по одному - на Таганрозькій і Базарній вулицях. До цього часу в нашому місті проживало близько 50 тисяч осіб. В "Адрес-календарі Катеринославської губернії на 1916 рік" згадується лише п'ять маріупольських аптек без зазначення їхнього місця розташування. Чотири з них - приватні, а одна належала Маріупольському міському громадському управлінню.

Після встановлення радянської влади, а точніше, після згортання НЕПу, всі приватні аптеки та аптечні магазини були націоналізовані. Дехто з власників аптек став провізором у них, декого призначили управителем. Але були й такі аптекарі, яких репресували. Як значна подія в історії нашого міста було відзначено відкриття 3 квітня 1924 року маріупольським представництвом Товариства Червоного Хреста магазину "Санітарії та гігієни" на розі Торгової вулиці та проспекту Республіки (нині проспект Миру). Анонсувався великий вибір аптекарських, парфумерних, господарських товарів, оптики.  Наприкінці 30-х років минулого століття на першому поверсі будинку № 45 було відкрито велику аптеку, обладнану за найвищими вимогами того часу. Гітлерівці, залишаючи місто у вересні 1943 року, спалили практично всі багатоповерхові будинки, зокрема й будинок № 45 з аптекою. Коли після визволення будинок цей відновлювали, не забули й аптеку, відому в усьому місті, як 16-та. Вона була цікава тим, що частина її залу була відокремлена перегородкою, верх якої був засклений. І ось під час очікування виконання замовлених ліків було цікаво дивитися, як "чаклують" над малесенькими вагами фармацевти, як вони крихітними совочками підсипають у склянки з водою порошки...

Читайте також: Як маріупольці раніше їздили на завод - розповідь Сергія Бурова

3 квітня 1953 року в газеті "Приазовский рабочий" було надруковано оголошення: "Аптеку № 21 переведено в нове приміщення за адресою вул. Артема, 47".  Її керівником був призначений Семен Ілліч Брук. До війни він працював у системі аптекоуправління. З початком війни був мобілізований до армії. І демобілізований 1945 року, на той час йому вже було сорок п'ять років. Звісно, Семен Ілліч бездоганно володів усіма тонкощами фармації, але в нього була ще й жилка винахідника. Під час служби в армії він вигадав мазь із червоного стрептоциду та риб'ячого жиру, яка сприяла загоєнню опіків воїнів. Уже в мирний час "вузьким місцем" була нестача дистильованої води для приготування мікстур. Семен Ілліч розробив портативний перегінний куб для отримання дистиляту прямо в аптеці. Брука знали всі провідні лікарі міста. Саме від нього дізнавалися про нові ліки та препарати...

Ось на цьому і закінчимо строкаті нотатки про аптеки та аптекарів Маріуполя.

Раніше публікували розповідь Сергія Бурова про Маріупольський сквер. 

Фото: з відкритих джерел