Відомий краєзнавець Маріуполя Сергій Буров у черговій статті розповів про маріупольський будинок біля Міського саду - найстарішу п'ятиповерхівку Маріуполя. 

Якщо сучасному маріупольцю сказати, що хтось зі спільних знайомих живе на Енській вулиці в п'ятиповерховому будинку і тільки це, то його співрозмовник у відповідь покрутить пальцем біля скроні. Дійсно, в наші дні в Маріуполі є тисячі п'ятиповерхівок, так званих "хрущовок", і не тільки "хрущовок", у всіх районах міста. Інша справа - до і в перше десятиліття після закінчення Вітчизняної війни. Досить було сказати: "Він живе в п'ятиповерхівці біля скверу". Значить - це будинок №45 на проспекті Республіки.

Читайте також: У пошуках грецької друкарні в Маріуполі - дослідження Сергія Бурова 

Якщо говорили "Її квартира в п'ятиповерхівці біля Міського саду", було зрозуміло, що якусь власницю квартири можна знайти в будинку №1 на вулиці Енгельса. Будинок, побудований поруч із Міським садом, одразу впадає в око. І не дивно - адже його оточують одноповерхові будови. Доводилося чути, що одним з авторів його проєкту був молодий архітектор Петро Теслер.

Багато що розповів про цю помітну будівлю Георгій Сергійович Котельников. Його дитинство і молоді роки пройшли в ньому. За його спогадами, будинок був заселений у 1940 році. Саме цього року він пішов у перший клас школи, і цього ж року його батьки і, звісно, і він із ними, вселилися в одну з квартир цього будинку. Георгій Сергійович розповів, що будинок був побудований коштом коксохімічного заводу. Не дивно, що серед перших мешканців був директор заводу Олександр Андрійович Стальов і головний інженер підприємства Сергій Борисович Котельников із сім'ями. Неважко здогадатися, що головний інженер - батько Георгія Сергійовича, який поділився історією будинку. Усі квартири цієї п'ятиповерхівки були заселені сім'ями працівників Коксохіму, крім кількох, наданих співробітникам НКВС.

Деякі особливості будинку. Він опалювався кочегаркою, що знаходиться в підвалі. Паливо - кам'яне вугілля. Газ до будинку не був підведений. Тому у квартирах на кухнях були складені грубки для приготування їжі та підігріву води. Вугілля для печей брали в кочегарці. Газ до будинку підвели в повоєнні роки. А в спорожнілій кочегарці, звісно після ремонту, влаштували дитячу ігрову кімнату. Будинок був спроектований і побудований у дусі нового соціалістичного побуту. У ньому було чимало багатокімнатних квартир, розрахованих на проживання кількох сімей. Спільними були кухні, сантехнічне обладнання.

Читайте також: Розповідь про маріупольський Палац моряків 

Будинок біля Міського саду являв собою автономне утворення. Він мав свої магазини. Мав у своєму розпорядженні навіть власну телефонну станцію.

У ньому був клуб, де була бібліотека, кімната з більярдним столом, кімнатка для художника, а також зал для проведення загальних зборів. Георгій Сергійович розповів, що в цій залі 44 року відбувався суд над пособниками окупантів. За будинком збудували двоповерховий дитячий садок для дітей працівників Коксохімічного заводу. Зараз ця будівля відокремлена від будинку коксохіміків парканом. Та й дитячого садка давно немає.

У першому під'їзді є ліфт. Один із краєзнавців стверджував, що саме в цьому будинку поселили Гітлера під час його перебування в Маріуполі, оскільки це був єдиний у місті будинок із ліфтом. Георгій Сергійович цей міф розвіяв - до війни ліфта в будинку не було. Він був встановлений не раніше 1956 року, найімовірніше в 60-х роках. Про те, що під час окупації в цьому будинку жили німці, немає сумнівів. Люди, які заселилися після визволення міста у квартири будинку, виявили сліди перебування німецької солдатні. Це були шматки газет німецькою мовою, елементи радіопристроїв тощо. Але хто саме там жив?

Відповідь на це питання знайшла історик, авторитетна дослідниця Валентина Михайлівна Зінов'єва, працюючи в архівах, вона встановила наступне. У будинку №1 квартирував льотний склад винищувачів, бомбардувальників і морської авіації. У різний час тут розташовувалися штаб 1-ї моторизованої дивізії СС Йозефа (Зеппа) Дітріха, частини якої захопили Маріуполь 8 жовтня 1941 року. А також штаб командувача 1 танкової армії генерал-полковника Евальда фон Клейста.

Читайте також: Про що розповів старий план Маріуполя 

Відтоді багато води спливло в Кальміусі. Старіє будинок. Утім, чому дивуватися? Адже наступного року йому виповниться вісімдесят років. Нині більшість балконів перетворено на додаткові кімнатки.

Пригадується, у 40-50-ті роки минулого століття балкони будинку ставали додатковими "трибунами" стадіону. На них скупчувалися мешканці будинку. І часто звідти лунало: "Суддю на мило!", "Мазіла!", і за удачі рідної команди дружне: "Го-о-о-о-о-о-о-л!".

Нагадаємо, раніше публікували розповідь Сергія Бурова про Покровську площу Маріуполя. 

Фото: з відкритих джерел