Видатний краєзнавець Маріуполя, письменник, кінематографіст і журналіст Сергій Буров розповів, як сильно маріупольці любили вживати морозиво влітку.
Війна закінчилася зовсім недавно. Хліб і мізерний асортимент інших продуктів у Маріуполі, як і в усій країні, розподіляються строго за картками. У місті ще багато "погорілок". Але Торгова вулиця - від Миколаївської і до старого пивзаводу - майже не постраждала від пожежі. Німці встигли спалити лише двоповерхову будівлю поштового відділення на розі вулиці Митрополитської та середню школу № 3 - триповерхову будівлю, в якій до революції знаходилося приватне реальне училище Гіацинтова.
Читайте також: Історія маріупольських пляжів від Сергія Бурова
Віконні та дверні отвори "погорілок" закладені цеглою, видобутою тут же. Хлопцям неймовірним способом вдається проникати всередину "погорілок". Одна з розваг хлопчаків - бігати по балках на рівні другого, а то й третього поверху, ризикуючи щосекунди зірватися на купи уламків стін. І адже ж зривалися.
Зрозуміло, у дітвори є й інші розваги: у хлопчаків - саморобні самокати, гра в лапту і футбол ганчірковим м'ячем , "козаки-розбійники", стрілянина з рогаток по горобцях, походи на пляж. У дівчат - пошарпані ляльки, що збереглися з довоєнних часів, виготовлення "парфумів" із квітів акації, гра в "кремушки", утім, найспритніші з них беруть участь і в хлопчачих забавах. Ласощі, які рідко випадають: передусім насіння соняшнику або гарбуза, іриски з патоки, що продаються поштучно, такий самий поштучний товар - карамель "подушечки", льодяники "півники на паличці".
Але найулюбленіше з ласощів, безсумнівно, морозиво. На непарному боці Торгової, там, де до неї примикають одразу дві вулиці - Фонтанна і Малофонтанна, стоїть візок - це фанерний ящик, вкритий уже місцями облупленою блакитною фарбою, до нього приторочені два колеса. Господиня візка - жінка середніх років. На ній білосніжний фартух і такі ж нарукавники. Волосся, туго зачесане, прикрите головним убором, виготовленим із саморобних простеньких мережив, туго накрохмалених. Час від часу, але не так уже й часто, до візка підбігає хто-небудь із місцевої босоногої дітвори. У кожного в щільно стиснутому, спітнілому від напруги кулачку - зеленого кольору "трійка" із зображенням бравого червоноармійця з повним озброєнням і в касці, а іноді й синя "п'ятірка" з льотчиком.
Читайте також: Як у Маріуполі відзначали шахтарське свято - дослідження Сергія Бурова
Кулачок розтискається, і володарка білого фартуха і нарукавників бере зім'яту купюру, розгладжує її ретельно і долучає до пачки вже зароблених грошей. Тепер вона відчиняє кришку шухляди, в надрах якої стоять бачки, занурені в крихту з льоду, лівою рукою бере свій головний інструмент - бляшану формочку з поршеньком, правою вкладає в неї круглу вафлю, ложкою, змоченою водою, зі стінок бачка зішкрябується біла маса морозива. Спритними і швидкими рухами формочка заповнюється морозивом, зверху закривається ще однією вафелькою. Ще один рух - і круглий стовпчик видавлюється поршеньком із формочки. Увесь цей час маленький покупець або покупчиня невідривно стежать за хвилюючим для них дійством.
Нарешті порція морозива потрапляє до рук щасливця чи щасливиці. Щоб подовше насолодитися смаком, морозиво злизується язиком. Вафельки поступово зближуються, язик німіє від холоду. Уся ця процедура відбувається під пильними поглядами тих, кому не вдалося випросити гроші в мами чи бабусі. У когось не витримують нерви:
- Дай лизнути. - На, тільки трохи. - І мені. - Обійдешся! - Гаразд, гаразд. Завтра ти попросиш...
Вафельки зійшлися. Вони повністю розмокли. Залишилося їх відправити до рота. І постаратися жувати якомога довше, розтягуючи задоволення...
Читайте також: Як виглядало архітектруне обличчя Маріуполя в різні часи - дослідження Сергія Бурова
Минули роки. З'явилося в Маріуполі фруктове морозиво і морозиво в стаканчиках вафельних і зі щільного напівкартону, до яких додавалася тонка дерев'яна пластинка, за її допомогою діставали вміст стаканчика. Стали буденністю пломбір і ескімо - облитий шоколадом і обгорнутий станіоллю (фольга. - Прим.) довгастий клубок солодкої холодної маси. Здається, всіх сортів, різновидів не злічити. Був час, коли на проспекті Республіки, нижче кінотеатру "Перемога", відкрився заклад із вивіскою: "Морозиво". Там солодко-холодний продукт подавали в спеціальних чашках на підставках із невеликою ложечкою на додачу. Гірка морозива була обов'язково полита сиропом або варенням, іноді прикрасою слугувала ягідка полуниці. Тут же можна було замовити ситро, мінеральну воду, навіть шампанське. Так, це було...
Але ось що цікаво: тим, кому довелося скуштувати морозиво з блакитного візка, здається, що саме воно було найсмачнішим, найсолодшим і найнезабутнішим.
Раніше публікували розповідь Сергія Бурова про маріупольську церкву святої Марії Магдалини.
Фото: з відкритих джерел
