Оборонець Маріуполя Дмитро Канупєр: шокуючі зізнання про полон, вирок та повернення додому

Дмитро Канупєр, військовослужбовець 12-ї бригади спеціального призначення "Азов", пережив жахіття полону, де його засудили за сфальшованими матеріалами на 29 років ув’язнення.

Однак восени 2023 року йому вдалося повернутися до України завдяки обміну полоненими. Про жахіття, які він пережив у Таганрозі, про мужність і взаємопідтримку, він розповів у відвертому інтерв’ю для Цензор.Нет.


Згадуючи оборону Маріуполя в 2022 році, Дмитро розповів про взаємодопомогу між цивільними та військовими. Люди підтримували одне одного продуктами, а військові ділилися останнім із цивільними, навіть під час активних бойових дій.

Водночас багато людей втрачали волю до життя через постійні втрати та небезпеку. Він згадує випадок, коли чоловік відмовився ховатися від обстрілів, бо втратив усю сім’ю. Така емоційна спустошеність стала буденністю в оточеному місті.

"Згодом місцеві люди були настільки змучені активними бойовими діями в місті, що перестали зважати на власну безпеку. Вони, як і я, змирилися з тим, що з ними може статися. Але я тоді усвідомлював, що мені не можна вмирати, бо потрібен хлопцям, щоб допомагати. Бо кожен боєць на той момент – це була важлива ланка в обороні Маріуполя. Тому інстинкт самозбереження працював. А дехто з цивільних себе вже не намагався вберегти. Під час ворожих обстрілів люди стояли на вулицях, кип’ятили воду. Ми ховаємось в підїзд або в підвал, кличемо – не йдуть. Виходимо після обстрілу – бачимо десятки вбитих" - каже Дмитро.


Особливо Канупєр запам’ятав випадок, коли чоловік, що втратив родину, сказав: "Мені вже немає сенсу жити, усі мої рідні померли". Ці слова він чув у той момент, коли ситуація була найгіршою, і Маріуполь переживав постійні обстріли. "Той чоловік вижив під час обстрілу, але я не знаю, що з ним сталося далі, бо ми знялися з тієї позиції", – розповів він.

"Перший місяць ми називали Голодомором"

Дмитра та інших "азовців" привезли до Таганрозького СІЗО двома групами по 150 осіб. Під час транспортування їх утримували в жахливих умовах: руки в стяжках, очі зав’язані, а супроводжували все це побиття та застосування електрошокерів.

Після прибуття полонених зустріли силовики, які організували "коридор смерті", де людей били ногами, палицями та електрошокерами. Дмитро розповідає, що зазнав сотень ударів, кілька разів втрачав свідомість, а на руках залишилися шрами від стяжок, які тепер нагадують про ті події.

"З колонок лунали 'Катюша', 'Маруся', Гімн росії. Ми не розуміли, куди нас привезли і що відбувається", – зазначає Дмитро. Після цього їх змусили вистрибувати з транспортних засобів і бігти під погрози побиття.


"За рахунок того, що ноги оніміли і я нічого перед собою не бачив, почав повзти на правому плечі, як гусениця. Доповзаю до кінця борта, мене хапають за куртку і штовхають вниз. Це приблизно з висоти 1,5 метра скидають вниз головою об асфальт. Я знепритомнів", – описує один з моментів фізичного насилля.

Після цього катування не припинилися: "Мене продовжували бити ногами, руками, палицями, шокерами. Разів п’ять непритомнів під час цієї 'прийомки'". Лише після численних ударів та втраченого свідомості, полоненому вдалося дістатися до камери, де його зустріли інші ув'язнені.

"Перший місяць перебування в Таганрозі ми називали Голодомором. Зранку давали макаронів або каші без солі і будь-якого масла три-п’ять ложок. В обід 200 мл кип’яченої води з залишками картоплі, на друге так само трохи каші. А на вечерю від однієї до 2,5 картоплин в мундирі – кому як пощастить. І ще шматочок риби. А також одна третина хліба на весь день. Основне, на чому трималися – це хліб. Бо він був набагато калорійнішим, ніж усі ці "страви"" - додає Дмитро.

Полонені також змушені були брати участь у пропагандистських відеозйомках для російських каналів. "Мене примушували зніматися в фільмі 'Полк зла' для каналу 'Росія 24'. Поки йшла зйомка, за дверима стояли спецназівці ФСБ – десь чоловік 20. Якщо їм не подобалось, що ти говориш, зупиняли зйомку і били", – додає він.


Незважаючи на тиск і фізичні страждання, полонений зберіг свій дух і прагнення жити.

"Чому я так спокійно говорю і чи мене не хвилює усе, що зі мною сталося? Я кажу, що це гіркий досвід, але я пережив цей період і маю жити далі. Знаєте, усі ті навички, які ми свого часу здобули в "Азові", підготовка, яку ми отримали, як воїни – все це загартувало кожного з нас як особистість, допомогло вистояти в Маріуполі і потім витримати те, що було в полоні" - чесно та мужньо додав Дмитро. 

ФОТО: з відкритих Джерел