Про те, що почалася повномасштабна війна, 17-річний Владислав Пятін-Пономаренко з Маріуполя дізнався за кілька годин до офіційного звернення Президента України Володимира Зеленського. Вночі 24 лютого  його семирічному брату зателефонував незнайомець та розповів про бої: як виявилося пізніше, він просто помилився номером, але для підлітка це стало підтвердженням власного передчуття.

Вже вранці життя родини хлопця, як і всіх маріупольців, кардинально змінилося. У магазинах були шалені черги, почалися перебої зі світлом та зв’язком. Пізніше місто охопила кривава війна, страшенні обстріли та повна блокада, нестача продуктів, медикаментів і повна відсутність комунікацій. У  цих нелюдських умовах Владислав з близькими провів 75 днів. Те, що відбувалося, йому вдалося зафільмувати та створити невелику документальну стрічку.

Читайте також: "Може цей привіт останній" - на основі унікальних відео маріупольця створили документальний фільм

Знімати свій відеощоденник хлопець почав на самому початку повномасштабної війни – 26 лютого:

"Ми тоді обговорили з батьком і вирішили, що це треба зняти, бо це серйозні воєнні злочини, це пекло, і ми думали, що ніхто це не бачить, бо ми були в інформаційній ізоляції, тож думали, якщо до нас не надходить інформація, то і звідси — теж", - розповів Владислав журналістам "Громадського радіо".

Знімали в основному на стару аматорську камеру батька, яку підзаряджали від маленької сонячної батареї. Коли "погодувати" пристрій не вдавалося, у хід йшла веб-камера ноутбука, на якому збереглося трохи заряду. За словами юного маріупольця, всі відзняті кадри – важкі та ексклюзивні, бо знімати було технічно важко і дуже небезпечно через постійні прильоти і роботу ворожих снайперів.

З 1 березня у будинку Владислава вже не було світла та газу, магазини не працювали. Виїхати з Маріуполя родина не могла, адже бабуся хлопця перебувала в лікарні з ковідом. Сьомого березня фільмувати події стало важче: після прильоту в будинок Пятіни-Пономаренки перебралися в підвал та майже не виходили на вулицю.

Читайте також: Фільм про маріупольські мозаїки увійшов до шорт-листа міжнародної премії URTI

В об’єктив Владислава потрапили не тільки докази воєнних злочинів окупантів чи побут у блокаді, але й поведінка "визволителів". Однак деякі моменти залишилися лише в пам’яті:

"Знято так звану "гуманітарну допомогу", коли вони спочатку заставляли людей розвантажувати все, а потім давали якусь там їжу. На жаль, не попали кадри, як чеченці кидали в людей вкрадену з українських складів їжу та кричали "ось — хохляцькі собаки жеруть". Також у фільм не попав кадр, коли ті ж самі чеченці дуже демонстративно поводились: спереду йде камерамен і їх знімає, а вони йдуть позаду і реально стріляють по домах, хоча вже нікого там не було, це все була по їхньому зачищена територія", — пригадує маріуполець.

Коли в квітні в місті почав пробиватися зв'язок, хлопець почав одразу публікувати матеріал в соцмережі – незважаючи на погрози: вони звучали навіть від місцевих мешканців, які стали колаборантами. Пізніше родині вдалося виїхати з міста, але через те, що вони проживали на лівому березі Маріуполя, шлях був відкритий лише через росію.

Владислав розумів, що відзнятий матеріал може викликати деякі проблеми під час перевірок на ворожих блокпостах. Тож вивозив його дуже обережно та з хитрістю:

"Ці кадри я вивіз буквально "в трусах". Від першого дня до останнього під час повномасштабного вторгнення мого перебування у Маріуполі світла не було. Згодом з’явились генератори і я зміг перекинути свої файли. Це було дуже важко і повільно, а ще люди дивляться, що ти там перекидаєш з камери на ноутбук щось і це викликає підозри до тебе. З великим страхом якось це перекинув, потім кинув в сумку в пакет з білизною і вони не знайшли там. Але багато кадрів, які були вже на телефоні зняті під час окупації, змусили мене видалити".

Читайте також: В Україні презентували документальний фільм "Портрети Маріуполя"

Вже в безпеці хлопець створив документальну короткометражку про життя в охопленому війною Маріуполі. Першу версію фільму він випустив до Дня захисників та захисниць України – 14 жовтня. На його погляд, робота вийшла "сирою" та короткою, тож пізніше аматор вирішив її доробити, зокрема, кадрами з рідного Маріуполя, які йому надіслали інші люди.

Оновлену версію Владислав презентував на виставці War Diaries в Амстердамі та отримав позитивний фідбек від глядачів. Тепер же свою відеороботу хлопець мріє показати в Дубліні – місті, яке стало для нього тимчасовим прихистком. Також планує опублікувати стрічку на онлайн-платформах чи сервісах з трансляції фільмів. Але й цим амбіції маріупольця не обмежуються:

"Мрію зняти художній фільм для нетфлікса. На основі пережитого там, я би міг більше показати всього пекла, що побачив, — каже молодий режисер. - Я хочу показати більшості європейців, щоб вони зрозуміли, чому ми зараз тут, чому є біженці, чому потрібна підтримка Україні, чому ми насправді не "витягуємо гроші з їхніх бюджетів" і чому росія — це зло, яке потрібно зупинити зараз, а не "колись там".

Нагадаємо, стрічку "20 днів у Маріуполі" визнали найкасовішим фільмом українського кінопрокату.

Фото: з відкритих джерел, "Громадське радіо"