Петро Андрющенко є радником мера Маріуполя Вадима Бойченка. Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну у лютому 2022 року став фактичним «голосом» Маріуполя. Telegram-каналі «Андрющенко Time» став одним з найбільш відомих джерел інформації, яке розповідає правду про жахіття окупації, депортацію людей російськими окупантами та про «фільтраційні» табори на Донбасі.

Петро Андрющенко ексклюзивно для mrpl.city розповів історію українського спротиву у Маріуполі і розкрив головні його особливості.

Читайте також: «Лови подачу»: жителі окупованих територій можуть долучитися до акції спротиву

Петро, сьогодні ви є головним джерелом інформації щодо українського спротиву у Маріуполі. Розкажіть, з чого почалася історія спротиву в окупованому місті?

У перемоги завжди багато облич. Слід враховувати, що за спротивом стоїть дуже багато людей. Історія руху почалася з перших днів війни. Зародився він з того, що маріупольці, найбільш активні і небайдужі, які завжди відрізнялися своєю проукраїнською позицією, передавали важливі відомості нашим військовим щодо пересування ворога. Насправді, маріупольський активізм – це дійсно щось унікальне. Завдяки йому Маріуполь і розвивався. Коли наші люди почали виїжджати з окупованого міста, потрібно було почати роботу щодо колаборантів. Я першим розпочав цю роботу, викладаючи самостійно всіх колаборантів та найбільших зрадників на своїй сторінці у Facebook.

Наразі вже існує потужна команда інформаційного простору. Але названі ці люди будуть лише після перемоги, адже це питання безпеки.

Створювати рух починали з малого і потроху знаходили в місті людей, які були готові працювати задля перемоги, попри життя в окупації. Рік тому, у вересні у тимчасово захопленому російськими військами Маріуполі українська літера «Ї» стала символ спротиву, її почали малювати у різних куточках міста.

Такі символи дуже важливі. Потрібно було показати нашим людям, що вони не одні. Загалом історія українського спротиву у Маріуполі є сьогодні однією з найбільш успішних. Навіть важко щось одне виокремити. Вже стільки всього було зроблено і кожен приклад є дуже яскравим і унікальним. Варто тільки згадати нещодавнє отруєння декількох десятків російських офіцерів. Це ті приклади, які доводять, що спротив набрав достатніх обертів і окупанти його недооцінювали. Він дійсно перевершив всі очікування. І зараз цей рух вже живе своїм унікальним життям. І мені це дуже подобається.

Читайте також: Які пам'ятники Маріуполя слід знести після деокупації

Щодо особливостей українського спротиву в Маріуполі виникає багато додаткових запитань. Поясніть, це одне угруповання, чи спротив поділяється на декілька напрямів і течій?

Наразі спротив є одним угрупованням та організований таким чином, що учасники зовсім одне одного не знають. Але це все для їхньої безпеки. Адже, якщо учасників українського спротиву знаходять окупанти, вони починають так катувати, що ніхто не здатен витримати подібні тортури.

Є ті, кого вдалося вивезти, чи ті, кого заарештували. Є серед учасників і ті маріупольці, яким вже прив'язали довічне ув'язнення. Але кожного ми намагаємося врятувати і тримаємо ситуацію під контролем.

Загалом в спротиві немає чіткого розподілу обов’язків. Сьогодні людина може готувати якісь листівки, а завтра – щось підпалювати.

Петро, розкажіть серед якої верстви населення найбільше прихильників українського спротиву у Маріуполі? Чи можна прослідкувати якісь зміни? Чи є серед учасників українського спротиву у Маріуполі діти, підлітки? Наскільки їх багато? Кількість учасників спротиву з початку війни виросла, чи навпаки впала? З чим це пов’язано?

Найбільше серед учасників спротиву представників середнього класу. Вони найбільш активні і рішучі. А ті, хто повідомляє про колаборантів – це маріупольці від 18 років і далі без обмежень. До 18 років учасників немає, адже кожен з представників спротиву є вже повнолітньою особою, яка робить свій вибір усвідомлено. Зміни в русі відбуваються постійно, адже тих, кого розшукують, ми намагаємося вивезти. Окупанти шукають наших постійно. Цікаво, що у спротиві є відчутною і гендерна рівність. Можна сказати що це 50/50. І чоловіки, і жінки дуже активні у Маріуполі.

А чи є випадки, коли зникав зв’язок з учасниками спротиву? Чи вдалося дізнатися про долю таких учасників?

Так, такі випадки є. Але ми завжди намагаємося знаходити всіх учасників спротиву. Ми дуже готуємося до будь-якої операції і робимо все можливе, щоб учасників спротиву не виявили під час якоїсь акції. Проте необдумані дії учасників, які відбуваються окремо від діяльності спротиву, призводять до негативних наслідків. Втім ми завжди контролюємо ситуацію, тому відшукати вдається всіх.

Читайте також: Символ спротиву маріупольців - літера «Ї»

Хотілося ще обговорити офіційні цифри щодо кількості людей, які воюють з Азовсталі/Маріуполя в ЗСУ сьогодні? Скільки виїхало? Скільки загинуло маріупольців?

Як це не прикро визнавати, але маріупольці дуже мало воюють. Насправді, це досить сумна історія. Звісно, є чоловіки, які виїхали і пішли одразу ж до лав ЗСУ. Це і металурги, і вчителі. Люди різних професій… Але за межі України виїхало набагато більше. Кожен сам для себе вирішує. Щодо кількості маріупольців точних цифр немає. Немає точних цифр і щодо загиблих маріупольців. Ми намагалися встановити точні дані по різним судмедекспертизам, по тому, куди відвозили тіла маріупольців, але наразі ця інформація є неточною і потребує перевірок. Спочатку ми дійшли до цифри 25 тисяч. Це зовсім не маленька цифра, вона величезна. Це страшні цифри. В Європі це населення одного містечка. Але потрібно це все досліджувати ще не один місць і політика в цьому питанні має бути зважена. Єдине, що можу точно назвати – це дані по загиблим дітям. Нам вдалося викупити облікові дані в "днр" по всій Донецькій області щодо загиблих маріупольців віком від декількох днів після народження до 13 років. У Маріуполі – це 164 дитини.

Петро, поділіться, чи підготовлені або готуються судові позови до Європейського суду з прав людини від заводу/міста? Чи додані дані в Гаагу для трибуналу?

Позови постійно готуються. Дуже багато маріупольців подає окремо позови. Слід враховувати, що Ордер на арешт путіна та Львової-Бєлової – це заслуга маріупольців і Маріупольської міської влади. І мер у Гаазі давав свідчення, і я сам давав свідчення. На сьогодні 80% матеріалів, зібраних для Гаазького трибуналу – це історії саме маріупольців. Спротив, до речі, теж активно допомагає збирати дані і для Європейського суду з прав людини, і в Гаагу для трибуналу.

Скажіть, в які суми наразі обраховуються загальні збитки «Азовсталі»/Маріуполя?

Збитки наразі обраховуються десятки мільярдів доларів. Проте, коли почнеться битва за Маріуполь, ми можемо отримати місто, схоже на сучасний Бахмут. Підраховувати збитки потрібно після звільнення Маріуполя і закінчення війни.

Читайте також: Партизани в Маріуполі пошкодили обладнання для виготовлення "зубів дракону"

Петро, яку книгу Ви нещодавно прочитали?

Нещодавно прочитав книгу Бориса Джонсона «Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію». Та можу точно сказати, що читати мені стало важче. Після 24 лютого в цих активних діях на читання просто не вистачає часу. Зупиняюся на першій сторінці і далі не можу…

А який останній фільм переглянули?

Фільми дуже відволікають, адже інколи потрібне перевантаження. Останній фільм, який я подивився – це була «Велика акула» - цьогорічна прем’єра. Може, до війни я б таке не дивився, але зараз хочеться поринути в зовсім інший світ, тому було цікаво.

Що Вас відволікає, допомагає найбільше після пережитого стресу, втрати рідного міста?

У мене немає окремої методики, щоб відволікатися. Насправді я маю високий рівень мізантропії і досить низький рівень емпатії. Після зруйнування драматичного театру не можу слухати пісню Аlyona Аlyona «Маріуполь». Так, мені, як і всім українцям, зараз не просто. В мене немає розвиненого ПТСРу, але зі мною поруч немає і моєї сім’ї, адже поруч було б просто небезпечно. Виснажили і перші півроку після того, як я дізнався про свою хворобу. Але вважаю, що рак – це не вердикт, тому зараз я вже дивлюсь на це інакше. Я просто намагаюсь працювати разом зі своїми побратимами та посестрами і робити щодня все від мене залежне. На це йде найбільше мого часу, це мене і відволікає.

У кожного маріупольця залишилися в місті улюблені місця… Куди б Ви найбільше хотіли потрапити у Маріуполі після деокупації?

Хочу вже помочити ноги у нашому морі. Дуже прикро, що будівля драмтеатру зруйнована, вона мала для мене велике значення. Це був дуже знаковий маріупольський символ. Також знаковою є і вежа. Сподіваюсь, вежа перенесе і цю війну. І ми зможемо піти на верх до вежі і до моря. Ще я хочу потрапити до моєї квартири, яка, як виявилося, не згоріла і хочу подивитися в очі тій людині, яка мене пограбувала. Я був впевнений, що моя квартира згоріла, та вона дивом вціліла на 11 поверсі. Та якась сволота вдерлась в мою квартиру і забрала улюблену кавоварку, електрогітару… І несла все це спаленими поверхами вниз. Звісно, це пограбування було здійснене значною мірою моїми сусідами. Це не велика таємниця. Але все ж я хочу відшукати ту людину, яка мене пограбувала…

Читайте також: Штучний інтелект створив комікс про українських партизанів на ТОТ

І останнє питання, яке турбує не тільки маріупольців, але й всіх українців. Петро, коли на Вашу думку закінчиться війна?

Війна може закінчитися як цього року, так і наступного. Я не думаю, що вона триватиме більше. Дуже сподіваюсь, що Україні і далі допомагатимуть міжнародні партнери. Водночас треба пам’ятати, що все залежить тільки від нас. Окрім нас її ніхто не зупинить. Попри власну боротьбу з раком, я тричі ходив до військкомату, але мене не взяли. Сьогодні кожен чоловік України має робити все можливе заради нашої перемоги. Вважаю, що наші жінки і діти можуть виїжджати за кордон. Це їхня безпека. Але чоловіки мають виконувати свій обов’язок. Адже все залежить від нас і ніхто окрім нас не зупинить цю війну в рідній країні.

Раніше розповідали, що в Запоріжжі з'явився мурал, присвячений Маріуполю. 

Фото: з відкритих джерел