У черговій статті відомий краєзнавець та кінематографіст Маріуполя Сергій Буров пояснив особливості  мовних діалектів греків Приазов'я та розповів, де розташовувалася грецька друкарня в Маріуполі. 

Свого часу були записані спогади Любові Савични Тохтамиш - колишньої літературної співробітниці редакції грецької газети "Колехтівістіс". Звернули на себе увагу її слова: "У нас була своя друкарня". Де була ця друкарня? Про це пізніше. А поки що кілька абзаців про мовні діалекти маріупольських греків.

Читайте також: Про що розповів старий план Маріуполя

Історичні долі мов маріупольських греків складалися таким чином, що впродовж тривалого часу вони залишалися неписьменними. (Для довідки: у науковій літературі маріупольськими греками заведено називати греків, переселених із Криму до Північного Приазов'я 1778 року). Ця назва стосується не тільки жителів міста Маріуполя, а й грецьких сіл, що перебували колись у складі Маріупольського повіту Азовської, а потім Катеринославської губернії.

Зрозуміло, що ні кримські хани, ні царський уряд Росії не були зацікавлені в національному розвитку своїх підданих-інородців, зокрема культурному. Але ж писемність є інструментом національної культури, самозбереження самосвідомості народу, його культури. Ба більше, можновладці намагалися асимілювати неросійські народи. Становище змінилося зі встановленням на території колишньої Російської імперії радянської влади. У квітні 1923 року на XII з'їзді РКП(б) було ухвалено рішення про впровадження так званої політики коренізації. "Коренізація - кадрова політика, що полягала в підготовці, висуванні та використанні в національних утвореннях національних кадрів (особливо з "титульних національностей") для роботи в державних і громадських органах, у господарських і культурних установах. Проводилася вона в СРСР у 1920-1930-ті рр. Однією з цілей коренізації був розвиток національних мов, впровадження їх у сферу діяльності державного апарату" (Словник соціолінгвістичних термінів. - М.: РАН. Інститут мовознавства. Російська академія лінгвістичних наук, 2006).

Читайте також: Історія маріупольських пляжів від Сергія Бурова

Потрібно зазначити, що на Маріупольщині коренізація була схвалена патріотичними силами грецького населення. Однак одразу ж виникли труднощі при створенні писемності. Через обставини, що історично склалися, для частини маріупольських греків рідною мовою була й залишається румейська, яка, на думку деяких філологів, сягає середньовічної грецької, для іншої частини мовою була кримськотатарська, кожна з цих мов має кілька діалектів. Цю тему викладено у фундаментальній праці професора, доктора історичних наук Ірини Семенівни Пономарьової "Етнічна історія греків Приазов'я".

Великий внесок у розвиток писемної румейської мови зробив поет, драматург і журналіст Георгій Антонович Костоправ. В основу письмової румейської мови було покладено сартанський діалект.

Перехід на димотику - мову Греції - створив умови для розвитку культури греків СРСР. А заміна традиційної грецької орфографії на орфографію фонетичну істотно полегшила навчання дітей у створених національних школах грецьких сіл. 1928 року на Всеукраїнській нараді грецьких адміністративно-територіальних районів було наголошено, що проблему румейської писемності вирішено. Новою писемністю користувалися журналісти, письменники, поети, фольклористи, а також автори підручників для грецьких шкіл. Відомо, що з жовтня 1930 року румейською мовою видавалася грецька газета "Колехтівістіс".  Видавалися альманахи "Флогомінітрес спітес", "Неотіта", дитячий журнал "Піонерос", підручники для греко-еллінських шкіл-семирічок. На жаль, далеко не всі ці друковані видання збереглися. Усе це друкувалося в спеціальній друкарні, оснащеній грецькими шрифтами і персоналом, який володів грецькою мовою.

Читайте також: Історія літнього театру у Маріуполі

Під час грецької операції НКВС, яка розпочалася 15 грудня 1937 року в Україні, було репресовано, читай - розстріляно, від 5700 до 6500 осіб, зокрема багато представників інтелігенції.  Припинилося видання газети, альманахів, підручників румейською мовою. Було закрито Грецький педагогічний технікум, Грецький театр, грецькі школи...

Відомий далеко за межами нашого міста газетяр і журналіст Микола Григорович Руденко 2004 року опублікував дослідження під назвою "Історія маріупольських друкарень", у якому наведені цікаві дані про історію друкарської справи в м. Маріуполі. На жаль, у цій вельми корисній праці адреси друкарень не наведено. Як правило, місцеві друкарі не вказували на продукції адреси своїх закладів. Не вдалося знайти місце розташування друкарень, що діяли після 1917 року, зокрема й грецької.

В інтерв'ю Любові Савични Тохтамиш ідеться: "Редакція розташовувалася на вулиці Апатова, 24. Ця будівля збереглася цілком (я після війни там була). Ось ідеш униз Радянською вулицею і - зліва знаходився ресторан, а поперек йшла вулиця Апатова. Зовсім недалеко від перетину була наша редакція... У нас була і своя друкарня. Там не тільки наша газета друкувалася, друкувалися книжки, журнали, підручники. Розташовувалася вона теж на Апатова, але нижче, ближче до моря.  Іноді мені доводилося йти туди з матеріалами в сутінках, так страшнувато було. Місце не було людним". Невелике пояснення. У 1989 році маріупольським вулицям було повернуто історичні назви. Вулиця Радянська - тепер Харлампіївська, вулиця Апатова - тепер Італійська.

Читайте також: Розповідь про маріупольський Палац моряків

Спогади Л.С.Тохтамиш підказали шлях пошуку адреси грецької друкарні Маріуполя. На початку вересня 1943 року німецько-фашистські окупанти спалили значну частину житлових будинків і громадських будівель Маріуполя. Але будови на Італійській вулиці на ділянці від вулиці Торгової, з якої видно море, до гавані Шмідта залишилися непошкодженими вогнем. Ця обставина допомогла в пошуках друкарні.  Отже, на непарному боці Італійської вулиці не було достатньо великих приміщень, у яких можна було б помістити друкарське обладнання. Парний бік складався і складається з одноповерхових житлових будинків, окрім одного - двоповерхового особняка, що належав судновласнику Петру Регіру.  Сучасна адреса - вул. Італійська, 12. З великим ступенем імовірності можна стверджувати, що саме там розташовувалася грецька друкарня.

Перед Другою світовою війною і відразу після неї в ньому була філія швейної фабрики. Потім управління № 118 тресту Донбасстальконструкція.  У 90-ті роки будівля виявилася практично безхазяйною і розгромленою вандалами.  Нині від неї залишився лише остов.

Нагадаємо, раніше розповідали, на честь кого було названо Маріуполь. 

Фото: з відкритих джерел