Лідер гурту «ТіК» Віктор Бронюк розповів журналісту MRPL.CITY про те, що важливо відучити людей жити з відчуттям занепокоєння та частіше думати про мир, котрий прийде. Поспілкуватись зі співаком пощастило незадовго до виступу на Театральній площі під час святкування Дня міста Маріуполя.
- Це вже не перший ваш візит до Маріуполя – рік тому ви приїздили на фестиваль «Маріуполь – безпечне місто». Ви були одними з перших, такі собі музичні Колумби, які приїхали тоді до нас. Скажіть, чи страшно було їхати?
- Насправді, нам доводилось виступати і в набагато небезпечніших місцях. Цього літа ми, наприклад, виступали в Новогеоргіївську та Торецьку, також ми вперше виступали під прикриттям снайперів у першу річницю після звільнення Краматорську, коли на День Незалежності було дуже багато людей. Знайомі, які приймали участь у миротворчих місіях, казали, що людям заборонили на вулиці виходити. Тим не менш, не можна сказати, що не було страшно, але тут живуть люди, які кожен день з цим зтикаються. Як казали китайці: «Страх – це той демон, що нас пожирає», тому треба бути вище цього і мати сили перебороти страх, адже тисячі людей його переборюють. Звичайно, таких людей необхідно підтримати, тому ми і приїжджаємо!
- Чи відрізняється публіка в зоні АТО від тієї, де йде мирне життя?
- Є міста, де вже 4 роки нічого не відбувалось, особливо це стосується міст прифронтової зони: Авдіївка, Торецьк, Покровськ. До війни в цих містечках було багато різних святкувань: Дні шахтаря, Дні металурга – чи не основні свята, які дуже пишно гулялися. А коли говоримо з місцевими людьми, складається відчуття непотрібності… Коли ми минулого року працювали в Торецьку – люди боялися виходити на вулицю, бо їх налякали, що по ним можуть дати вогнем. А вже після концерту підійшла знайома і каже: «Знаєте, на концерті стояли сім’ї, котрі ходили на так званий референдум, але в кінці вони кричали:«Слава Україні!»
Така невеличка робота, але її треба робити. Зрозуміло, що це більш рекомендаційний характер, адже всі розуміють, що будь-яке скупчення людей - це завжди потенційна небезпека.
- А ви знаєте, як протікає життя в містах Донбасу?
- Я пам’ятаю, минулого року ми зупинялися якось у полі – з одного боку було видно Авдіївську промзону, де падали міни, поряд була Ясинувата, видно було пункт переправи, де стояли люди в чергах – гарна панорама Донбасу. А на полі комбайни збирали зерно, на городі бабусі поралися, збирали свій нехитрий врожай, хлопчики пасли худобу та купались у ставку – у нас було відчуття сюрреалізму.
Цього року їздили в Авдіївку - виступали на промзоні з імпровізованим концертом. Дивишся, люди гуляють, дітки бавляться в парках, скверах, люди їдять морозиво та п’ють пиво – повноцінно проводять літо, а зовсім поруч, один-два кілометра – там вже зовсім інший світ.
Люди звикають, люди прилаштовуються. Це нездорова річ - цю пухлину на тілі держави треба знищувати.
- Побачивши такі різні боки нашої держави та конкретно Донбасу, який меседж ви хотіли б донести до всіх українців?
- Будь-яка війна закінчується, і ця також закінчиться, а нам потрібно думати, як ми будемо жити після війни. Прийде момент, коли нам потрібно буде думати, що ми будемо будувати, захочемо ми жити в одній державі чи ні, - треба вже сьогодні в голові робити вибір.
Якщо ми сьогодні будемо думати про мир – він прийде швидше!
- А що ви побажаєте Маріуполю та його мешканцям в День міста?
- В першу чергу, я хочу побажати мирного неба. Незважаючи на обставини, залишайтеся оптимістами. Хай всі гарні справи нас єднають, а все недобре-погане залишається десь далеко-далеко. Напевно, треба робити більше гарних справ, більше посміхатись - і світ стане добріше і, зрештою, щось зміниться на краще.
