Втратили батька та чекали маму з полону: як доньки захисника "Азова" наодинці переживали війну

Кулеметник Сергій Мордік загинув на "Азовсталі", а їхню маму Олену росіяни забрали в полон. Дівчатам довелося самим упізнавати тіло батька і хоронити його.

Також їхня родина вдруге втратила дім. Вперше - під Донецьком 2014 року. Тато знав, що буде повномасштабна війна, і за 10 днів до вторгнення відправив дівчат з Маріуполя до Івано-Франківська.

15 лютого вони бачилися востаннє, все, що вони знали, що їхні батьки десь у бункерах "Азовсталі".

В мирні часи в полку "Азов" батьки керували майстернями, мама - швейною, а тато - ремонтною. Після вторгнення їх мобілізували і вони опинилися разом на "Азовсталі", але в різних бункерах.

Батько став кулеметником у групі спеціального реагування, а мати опинилась на господарській позиції. Вони за місяць не бачилися жодного разу, щільність обстрілів на "Азовсталі" була такою, що дістатися від бункера до бункера було складно.

Коли пробився зв'язок, він написав для Олени віршоване зізнання в коханні під назвою "З підвалу в підвал", а згодом зробив і неможливе

"Я піднімаю очі, мій чоловік заходить у бункер. Це щастя було. Не чекала, що його побачу, ми переписувалися і він говорив, що, напевно, не доля, вже не побачимося, напевно, ми загинемо, так і не зустрівшись", - розповідає Олена.

Тоді вони разом записали для дітей коротеньке відео. Наступного дня після цієї зустрічі Сергій загинув у машині, коли їхню групу накрили 120 мінами. Побратим ще доніс Сергія до госпіталя на собі. Однак, він помер на операційному столі.

Через тиждень дівчата втратили зв'язок із мамою на довгі місяці, бо бункер, де перебувала Олена, росіяни зруйнували авіабомбами. Тоді 70 людей загинуло, 14 - вижило.

В неї була роздроблена рука, яка і зараз ледь рухається, була розбита голова, опіки на тілі. В такому стані Олена разом зі всіма захисниками Маріуполя потрапила в полон.

"Я навчилася тихо плакати, я просто відверталася до стіночки вночі і просто тихо плакала. Ніде було усамітнитися, щоб оплакати його", - ділиться жінка.

Крім мами, в полон потрапив наречений Влади, теж захисник Маріуполя. Всі клопоти про побут у новому для них місці, про Христину, навчання лягають на старшу Владу. Тоді кожен її день починався і закінчувався зверненнями до установ, що займаються полоненими і пошуками загиблих.

Тіло Сергія Мордіка повернули на підконтрольну територію України під час першого обміну ще влітку, але стан був такий, що навіть ДНК експертиза не одразу змогла його ідентифікувати. 9 разів у нього намагалися вилучити ДНК.

"Ми вирішили його кремувати, бо ми не знали, коли повернеться мама, де ми будемо жити, тому що у нас немає дому", - кажуть сестри.

Прапор "Азова" і орден за мужність - це все, що залишилося з речей на згадку про тата.

Через 7 місяців мама зателефонувала до дівчат та сказала, що їде додому. Через добу після дзвінка змогли побачитися.

Дівчатам зараз дуже важливо відновити мамине здоров'я, дочекатися з полону нареченого Влади і знайти свій дім.