Почесний житель Маріуполя, краєзнавець і кінематографіст Сергій Буров окреслив історію найдовшої вулиці Старого міста - вулиці Грецької. 

Не раз і, напевно, не два, писалося і розповідалося про колишню Марії-Магдалининську вулицю, тобто про чотири квартали сучасної Грецької: від вулиці Семенишина до проспекту Миру. Але щось знову невимовно тягне сюди. Може тому, що з часом відкривається щось, що було раніше невідоме...

Читайте також: Як називали вулиці Маріуполя - дослідження краєзнавця Сергія Бурова

Цього разу уявну прогулянку почнемо з будинку, що колись належав Іллі Петровичу Ножникову. Тут він приймав хворих, звідси здійснював візити до домівок маріупольців, де були люди, які потребували медичної допомоги. У краєзнавчій літературі трапляється твердження, ніби доктор Ілля Петрович Ножников лікував у Криму нашого великого земляка Архипа Івановича Куїнджі. Так, Архипа Івановича лікував доктор Ножников. Тільки не Ілля Петрович, а Борис Петрович - лікар, який жив у кримській Ялті, де він лікував мешканців і гостей курортного міста, які хворіли. У 1911 році Борис Петрович відійшов у засвіти у віці шістдесяти років...

На розі Грецької та Георгіївської вулиць, за адресою вул. Георгіївська, 41, стоїть будинок зі скошеним кутом. Його давно покинули мешканці, стін його давно не торкався пензель маляра, прорізи вікон і дверей наглухо закладені цеглою. У цьому будинку 17 лютого 1915 року народилася Ірина Олександрівна Білявська. Її батько - колезький асесор Олександр Івановича Білявський, мати - Марія Федорівна. Ірина Олександрівна була видатним істориком-американістом, доктором історичних наук. Вона - автор семи монографій, присвячених історії, політиці та економіці США, а також безлічі статей, опублікованих у різних наукових виданнях. У своїх дослідженнях вона використовувала не тільки публікації та документи, наявні в Радянському Союзі. Їй довелося працювати з історичними документами та рідкісними книгами в бібліотеці Конгресу США. Ірина Олександрівна померла 2011 року на 96 році життя, залишаючись до кінця своїх днів у здоровому глузді та ясній пам'яті.

Читайте також: Історія маріупольських пляжів від Сергія Бурова

Вулиця Грецька, будинок 19, що належав Миколі Спиридоновичу Кертме. Але господар особняка в ньому не жив, а здавав в оренду консулу Великої Британії в Маріуполі Вальтону до тих пір, поки той не побудував собі маєток на Георгіївській вулиці неподалік від чоловічої гімназії. За даними, почерпнутими з Адрес-календаря на 1910 рік, нашому земляку Кертмі належали також будинок на Великій Садовій, три будинки на Малій Садовій, три - на Марії-Магдалининській вулиці. А ще по одному будинку на Катерининській і Таганрозькій вулицях і торгове приміщення на Базарній площі. Усю цю нерухомість здавали в оренду. Сам же гласний Маріупольської міської думи пан Кертме жив у будинку, сучасна адреса якого - вулиця Грецька, 12. Пам'ятається, у 60-70-ті роки минулого століття особняк "красувався" цукровою білизною своїх стін, маскаронами у вигляді янголят над вікнами. У наш час він має доволі затрапезний вигляд. Обшарпані стіни, крім однієї, зверненої на вулицю Пушкіна, та частини фасаду, цегла, що лущиться, на арці воріт.

Будинок за адресою Грецька, 10. Власником і подвір'я, і будинку до революції 1917 року був торговець рибою Василь Іванович Челпанов, старший брат відомого вченого-психолога і логіка, професора Київського і Московського університетів Георгія Івановича Челпанова. Тут потрібно попросити вибачення у читачів. Автор цих рядків у деяких своїх публікаціях, не перевіривши, писав, що тут жив Г. І. Челпанов, що не відповідає історичній правді. У повоєнні роки в цьому будинку мешкала Марія Федорівна Волошина, випускниця Маріупольської Маріїнської жіночої гімназії та вищих жіночих курсів Санкт-Петербурга, вихованки яких мали право викладання в старших класах гімназій. Марія Федорівна була вчителькою російської мови та літератури в приватній гімназії Неоніли Савични Дарій. Після революції 1917 року гімназію націоналізували, вона стала називатися школою №2. Разом із Марією Федорівною в будинку мешкали її дочка Рена Іванівна Волошина, інженер-електрик, висококваліфікований проєктувальник, а також онука Ольга Вікторівна Сергєєва, також інженер-електрик. На жаль, усі вони в різний час завершили свій земний шлях. Новий господар зробив ремонт фасаду будинку. До парадного входу прибудував тамбур, який закрив парадні двері. Звичайно, це спотворює вигляд старовинної будівлі. Але що поробиш?

Читайте також: Історія Літнього театру у Маріуполі

Особняк за адресою Грецька, 13. Він примітний тим, що в перші повоєнні роки в ньому розміщувалася міська бібліотека імені В. Г. Короленка. Щоб стати її читачем у ті часи, потрібно було здати дві-три книжки. І маріупольці несли сюди дивом збережені в напівспаленому Маріуполі томики Пушкіна і Тургенєва, Шевченка і Гоголя, підручники і словники, а то й брошурки, які видавалися для солдатів і матросів у воєнну пору. Ось так силами народними комплектувався книжковий фонд. Там був і читальний зал. Посередині кімнати стояв продовгуватий стіл, поруч диван та ще кілька стільців. Коли звільнилося приміщення на першому поверсі п'ятиповерхівки біля скверу, туди перебазували Міську бібліотеку ім. В. Г. Короленка. А в будинку №13 відкрили невеликий книжковий магазин.

Поруч із бібліотекою в будівлі з вигадливим фасадом (вул. Грецька, 11) був тоді ж розгорнутий приймальник-розподільник для дітей, яких воєнне лихоліття розлучило з рідними та близькими: когось - тимчасово, а когось - назавжди. Це були безпритульні, їх підбирали на вокзалах, дехто приходив до Маріуполя з довколишніх сіл і селищ. У приймальнику їх очищали від комах, купали, годували, якщо потрібно, лікували, а далі розподіляли по дитячих будинках. Між іншим, у цій самій будівлі подібну установу було організовано ще під час Громадянської війни.

Читайте також: Дорога до порту - дослідження Сергія Бурова

Старі будинки - привіт із минулого. А деякі зі старих будинків, наче й без історії.

Історія інших трохи привідкрилася. Дякую Сергію Сергійовичу Данилову, доценту, кандидату технічних наук, патріоту Маріуполя. Він багато розповів про вулицю, якій тричі змінювали назву.

Нагадаємо, раніше публікували статтю Сергія Бурова, присвячену Рибній площі Маріуполя.

Фото: з відкритих джерел