Відомий маріупольський краєзнавець, письменник і кінематографіст Сергій Буров розповів, як у різні часи змінювався зовнішній вигляд Маріуполя.
Олександр Вікторович Нільсен розповідав, що його батько Віктор Олександрович - головний архітектор Маріуполя - свого часу власноруч намалював, не пропустивши жодної деталі, фасади всіх маріупольських будівель, що виходять на вулиці міста. Вони були зображені не поодинці, а по кварталах, що стоять один за одним. Цю об'ємну роботу Віктор Олександрович виконав не заради свого задоволення і, тим більше, не для задоволення власного марнославства, а з метою суто практичною. Коли йому приносили на обов'язкове узгодження проєкт нового будинку або реконструкції будинку старого, він дивився, який вигляд він матиме в оточенні вже наявних будівель, залучаючи для цього малюнки, про які сказано вище. На жаль, ці малюнки разом із квартирою В. А. Нільсена загинули під час спалення Маріуполя гітлерівцями перед відступом у вересні 1943 року. Олександр Вікторович, як ми бачимо, намагався зберегти самобутність обличчя міста.
Читайте також: Розповідь Сергія Бурова про магазин братів Адабашевих
Слід зазначити, що від самого його заснування Маріуполь забудовувався аж ніяк не хаотично. Є план Маріуполя 1782 року, на якому видно не тільки розташовані в строгому порядку вуличні квартали, а й заздалегідь розплановані ділянки під садиби містян. Міська влада суворо стежила за дотриманням плану під час будівництва, і особливо за тим, щоб будівлі або їхні частини не виходили за "червону лінію". Найімовірніше, і самі будинки споруджувалися, підкоряючись якійсь подобі стандартів. У всякому разі, відомо, що маріупольці їздили в Таганрог, - ми б сказали, - по типові проєкти будинків. Ймовірно, це було в той період, коли Маріуполь з 1807 по 1859 роки перебував у складі Таганрозького градоначальства.
Як відомо, у вересні 1943 року понад 60 % житлових і громадських будівель Маріуполя були знищені окупантами. Ще тривала війна, але деякі жителі почали облаштовувати, як могли, погорілки. Коробки будинків, що залишилися безгоспними, відновлювали підприємства. Своїм співробітникам вони видавали кредити, будівельні матеріали, а вже все інше було справою рук або грошей майбутніх мешканців. Як правило, первинний зовнішній вигляд будівель зберігався. У цей період успішно працювали архітектори Іван Іванович Лехтер і Микола Йосипович Нікаро-Карпенко.
Водночас керівники великих заводів наполягали на знесенні зруйнованих будівель у старій частині міста і пропонували побудувати одне нове місто на лівому березі річки Кальміус, обґрунтовуючи це економічною доцільністю. Проти цього рішуче виступив головний архітектор міста Олександр Митрофанович Веселов, призначений на цю посаду Радою Міністрів УРСР 1946 року. Він переконав міське начальство, що такі пропозиції помилкові. Але для відновлення житлових будинків, шкіл, лікарень потрібні були гроші з державного бюджету. І тоді голова міськвиконкому Назар Львович Кудрявцев виїхав до Москви "вибивати" асигнування. Його клопоти дали результат. У 1950 році вийшла постанова Ради Міністрів СРСР про виділення перших 120 мільйонів рублів на відновлення Маріуполя. До освоєння цих грошей взялися негайно, фінансували відродження історичної частини міста і заводи "Азовсталь", Коксохім, імені Ілліча.
Читайте також: Історія Літнього театру у Маріуполі
У 1954-1956 роках на проспекті Республіки (нині пр. Миру) на місці зруйнованих з'явилися будинки № 13, № 10/20, № 4, будинки зі шпилями, що відкривають північну частину вулиці Артема і будівель, які продовжують їх, більшою мірою, по парному боці, і меншою - по непарному. Цей ансамбль створили архітектори під керівництвом відомого українського зодчого Льва Олександровича Яновицького. У роботі активну участь брав О. М. Веселов. До речі, деякі "гарячі голови" наполягали заради економії не встановлювати на будівлях прикраси, зокрема й шпилі. Олександр Митрофанович рішуче виступив проти цього - і домігся свого. З виходом постанови про боротьбу з надмірностями в архітектурі, ініційованої М. С. Хрущовим, здійснити забудову вулиці Артема за проектом майстерні Л. О. Яновицького не вдалося.
У 60-70 роки минулого століття в нашому місті, як і в усій країні, розгорнулося небачене раніше будівництво житлових мікрорайонів. Але забудовувалися вони типовими п'ятиповерховими будинками. Колишній перший секретар міськкому партії Володимир Михайлович Цибулько домігся в Радміні і Держбуді УРСР дозволу зводити в Маріуполі житлові будинки підвищеної поверховості в дев'ять, дванадцять і навіть у п'ятнадцять поверхів. Метою було надати силуету міста своєрідності.
У 1989 році Головне управління архітектури та містобудування Маріупольського міськвиконкому спільно з науковцями Маріупольського краєзнавчого музею розробили проєктні пропозиції щодо реконструкції та реставрації історичної забудови міста Маріуполя. Було проінвентаризовано ні мало, ні багато - дві сотні об'єктів. Цей фонд було розподілено на шість таких категорій: пам'ятки архітектури місцевого значення; будівлі, які мають бути взяті на облік як пам'ятки архітектури; будівлі, що мають архітектурну та художню цінність і є елементами архітектурного ансамблю; будівлі, що мають архітектурну та художню цінність; будівлі, які не мають естетичної цінності, але є елементом ансамблю, і, нарешті, старі будівлі, що підлягають знесенню. Усе залишилося, на жаль, на папері. Реалізація потрібної справи вперлася у відсутність фінансування. Підбиваючи підсумок, можна сказати, що в Маріуполі прагнули дотриматися єдності та індивідуальності вигляду міста. Щоправда, не завжди це вдавалося з причин як об'єктивних, так і суб'єктивних.
Читайте також: Історія маріупольських пляжів від Сергія Бурова
Але повернемося з історичного екскурсу в наші дні. За старих часів вихід забудови за "червону лінію" розглядався майже як злочин. А що зараз? Підприємці без жодних сумнівів роблять прибудови до фасадів, при цьому кожен на свій лад, іноді до мінімуму скорочуючи тротуари. І будинки набувають вигляду комода в кімнаті недбайливої господині, шухляди якого висунуті на різну довжину, а з них стирчить різнокольорове ганчір'я. Таке можна побачити на проспекті Будівельників поблизу магазину "1000 дрібниць". Будинок № 24 на проспекті Миру, його цокольний поверх повністю втратив первісний вигляд. Тут кожен власник, оформлюючи вхід до свого закладу, повною мірою проявив міру свого несмаку. Безглуздий вигляд має і нове облицювання фасаду відділення Ощадбанку, яке абсолютно негармонійно поєднується з виглядом усієї будівлі.
Ділянка проспекту Миру по непарній стороні від вулиці Казанцева до вулиці Леваневського мала стати парадним простором міста. Він таким і був спочатку, його прикрашали монументальні художні твори місцевих майстрів, передбачалося встановити ще й барельєфи з портретами видатних маріупольців. Тепер тут панує несмак і відвертий вандалізм. Більшість мозаїчних панно, виконаних художниками П. О. Котом, О. Б. Ковальовим і В. С. Андилахаєм, знищено, а ті, що залишилися, обсипаються, та й до того ж приховані від глядача. Рельєфи В. К. Константинова і Л. М. Кузьмінкова, які свого часу отримали високу оцінку столичних мистецтвознавців, зараз мало того, що руйнуються, а ще зовсім губляться в оточенні різномастих вивісок. А один рельєф, що зображає жінку, недоречно розмальований різними фарбами.
В останні десятиліття особливо постраждав зовнішній вигляд старої частини міста. Без докорів сумління навмисно знищують архітектурні деталі, стіни перефарбовують у дикі неприродні кольори, зрубують елементи фігурної кладки, а замість них з'являються безликі пластикові панелі, викидають візерунчасті ковані решітки минулого століття. Найчастіше нові споруди абсолютно не узгоджуються з сусідніми будівлями. Створюється враження, що місцеві архітектори розробляють новий проєкт не для конкретного міського оточення, а для порожнього простору.
Читайте також: На честь кого наше місто назвали Маріуполь?
Безперечно, повернення історичного вигляду Маріуполю потребувало б величезних капіталовкладень. Але вихід міг би бути знайдений, якби хто-небудь скористався досвідом інших міст. Пам'ятається, у середині 60-х років в одному з номерів журналу "Архітектура і будівництво" було опубліковано велику статтю про збереження вигляду старого Талліна. Що там зробила міська влада? Вона зобов'язала власників старовинних будівель провести реставрацію фасадів будинків, надавши їм первісного вигляду. Щодо цього можуть бути такого роду заперечення. Тоді були радянські часи: міськком сказав - і все під козирок. А зараз - капіталізм, кожен господар діє за принципом: що хочу, те й ворочу. Але в дореволюційному провінційному Маріуполі за розгулу, так би мовити, капіталізму без затвердження головного архітектора не можна було не те щоб побудувати будинок, навіть вивіску встановити забороняли!
Заради справедливості треба зазначити, що в Маріуполі є ще люди, які дбайливо ставляться до обличчя міста. Це Галина Іллівна Бургу, яка відновила первісний вигляд очолюваного нею кінотеатру "Перемога". З ініціативи Віри Миколаївни Черемних розчистили від багаторічних нашарувань фасад редакції газети "Приазовский рабочий" і знову пофарбували в благородний бірюзовий колір. Також велику роботу провели власники будинків № 35 і № 37 на проспекті Миру, щоб повернути їм той зовнішній вигляд, який вони мали на початку ХХ століття. Є, на щастя, і деякі інші приклади тактовного ставлення до старих будівель.
Нагадаємо, раніше публікували розповідь Сергія Бурова про Покровську площу Маріуполя.
Фото: з відкритих джерел
